Російська пропаганда активно використовує проросійські налаштованих мешканців окупованих територій, які пішли на співпрацю з загарбниками. Ворожі медійники вважають, що такі спікери викликають значно більше довіри у аудиторії.
Що кажуть окупанти
Підконтрольний російським окупантам виконуючий обов’язки міністра інформаційної політики Херсонської області Євген Бриков нещодавно дав інтерв’ю російському медіа «Україна.ру», яке входить до складу державного медіа-холдінгу «Росія сьогодні».
Інтерв’юєркою була співробітниця пропагандистського медіа Тетяна Чугаєнко, яка доводиться Брикову рідною сестрою. Але в бесіді вона лише згадує, що вони обидва народилися і виросли в Херсоні.
Чугаєнко – колишня українська медійниця, останнє її місце роботи в нашій країні – київський телеканал «Перший діловий», власником якого був нардеп від ПР Ігор Шкіря, а головою правління – Олена Рудик, яка згодом очолила телеканал «НАШ». Крім «Україна.ру», Чугаєнко публікується в інших антиукраїнських медіа, таких, як «Антифашист». Також вона свого часу брала участь в програмах телеканалів Віктора Медведчука, наприклад, каналу NewsOne.
Євген Бриков у 2012-2014 роках був прессекретарем голови Херсонської ОДА Миколи Костяка. У 2015 році став співзасновником ТОВ «Інформаційне агентство «Улюблене місто»», що володіє сайтом «Улюблений Херсон», якому свого часу платили з міського бюджету за піар влади. У серпні 2014 року Євген Бриков відвідував окупований Крим для участі в конференції «Росія, Україна, Новоросія: глобальні проблеми та виклики», в якій також брали участь радник Путіна Сергій Глазьєв, а також терористи «Л/ДНР» Ігор Гіркін (Стрелков), Олексій Мозговий, Олександр Бородай та інші одіозні особи.
Під час інтерв’ю Євген Бриков заявив, що, починаючи з 2014 року чекав на Росію, і, зокрема, прагнув возз’єднання з РФ як мешканець України, що народився в СРСР (цитуємо в перекладі, але із збереженням особливостей мовлення спікера):
Я скажу щиро, що не знаю, як багато людей, але я на це чекав довгих, напевно, 8 років. А взагалі, за великим рахунком, напевно, від народження, оскільки всі ми народилися в Радянському Союзі. Тим людям, які народилися до 1991 року, в одній великій країні хотілося жити довгий час.
Євген Бриков народився в 1988 році, тобто, йому було три роки, коли СРСР припинив існування.
В цьому ж інтерв’ю Бриков назвав російську окупацію Херсонщини щастям:
Це було, звісно, таке тяжке відчуття. Тобто це було щастя, але з таким перемішуванням зі страхом, бо ситуація була справді дуже складна. Думаю, всі це знають та пам’ятають. Це були і диверсії, і обстріли, і терористичні акти, які багато наших товаришів не пережили. Проте сьогодні вже можна твердо сказати, що після останніх подій, які проходили у нас буквально на вихідних, це – вибори до місцевих органів законодавчої влади, до місцевої думи, законодавчих зборів (окупаційні псевдовибори, які завершилися 10 вересня 2023 року, – МОСТ), – можна сказати, що ми зі свого шляху не звернули і продовжуємо цей шлях.
Розповідаючи про теперішнє життя на тимчасово підконтрольній Росії частини Херсонщини, окупаційний міністр каже про «шалене зростання» будівництва інфраструктурних об’єктів, доріг, про ремонти шкіл і лікарень, про «повернення історичної пам’яті». Останнє – це можливість святкувати День перемоги з радянськими атрибутами і забороненою в Україні георгієвською стрічкою.
Також Євген Бриков звинуватив Україну в обстрілах окупованої частини Херсонської області. За його словами, українські військові обстрілюють виключно цивільні об’єкти:
Україна постійно обстрілює територію. Причому, що найцікавіше, навіть не якісь військові інфраструктурні об’єкти, а мости, просто територію населених пунктів. Тобто там, де пересувається величезна кількість населення цивільного там перебуває. Люди це бачать, і разом із цим страхом вже у багатьох формується справді правильне ставлення до того, що відбувається. Люди розуміють, хто загрожує. Це дуже важливо.
Визволені від окупантів Херсон і правобережну частину області Бриков називає «територією, окупованою Україною» і каже про Херсон:
Багато хто, звичайно, ходить цим… просто містом-примарою, в яке перетворила його зараз Україна. І жахаються там від цих патрулів. До речі, дуже велика кількість зараз [патрулюючих] із Західної України: там і поліцейських, і військових, і каральних підрозділів, усі. Ну, українська говірка у всіх. Така саме рогульська, западенська. Ось. І, звичайно, для місцевого населення це зараз шок. Нам навіть хлопці звідти розповідали, що навіть знаєте, такі декласовані елементи, назвемо їх так, місцеві алкаші та хулігани, коли Україна зайшла, через місяць почали говорити, що, звісно, це не Росія, бо навіть у дворах збиратися неможна було, всіх «замітали» просто чи в армію мобілізувати чи там якісь. то роботи.
Говорив він і про те, що окупанти начебто повернуться в Херсон, посилаючись на запевнення підконтрольного росіянам виконуючого обов’язки губернатора Херсонської області Володимира Сальдо.
Під час інтерв’ю Євгену Брикову довелося також поговорити зі своєю сестрою на не зовсім приємну для нього тему. Тетяна Чугаєнко попросила його прокоментувати такий факт: 46% школярів на окупованій частині Запорізькій області і 64% – на окупованій частині Херсонській області виявили бажання вивчати українську мову.
Свій коментар він почав з того, що назвав недбалими російських медійників, які, за словами Брикова, «підловили за язик чиновників» і розповсюдили, як вважає окупаційний міністр, некоректну інформацію. Потім він вдався до плутаного пояснення, яке зводилося до того, що основна державна мова на окупованих територіях – російська, а українська якщо й вивчається, то лише факультативно, а завершувалося тим, що Бриков дав сестрі зрозуміти, що хоче закінчити розмову на цю тему.
Чому це неправда
Наратив російської пропаганди про мешканців України, які народилися за часів СРСР і сумують за ним – один з таких, які використовуються найчастіше.
Бо російська окупація української території позиціонується як «визволення» земель, де живе виключно прорадянське, а, значить, і проросійське населення, яке прагнуло жити тільки в Росії, а «погана Україна» усіляко цьому перешкоджала. Тобто, окупація української території позиціонується як допомога проросійськи налаштованим людям, яких пригнічувала Україна.
Також активно просувається наратив про те, що люди середнього і старшого поколінь були начебто чужими в Україні від початку набуття країною незалежності і завжди прагнули жити в російському ментальному, мовному і культурному середовищі.
Це – стовідсоткова неправда, бо серед людей, які в різні часи виборювали незалежність України, які роблять це зараз, чимало таких, у кого значна частина свідомого життя прийшлася на радянський період, кому в 1991 році було не три роки, як Євгену Брикову, а значно більше. Але вони свідомо обрали незалежну Україну.
Так, в серпні загинув на Запоріжжі 53-річний мешканець Херсонщини Микола Драй, який в складі ЗСУ воював з російськими загарбниками.
«Шалене зростання» будівництва інфраструктурних об’єктів, про яке говорить окупаційний міністр, – не більше, ніж російська маніпуляція. Дійсно, окупанти реконструювали і навіть збудували на Херсонщині деякі об’єкти. Але реконструювалися здебільшого медичні заклади, які потрібні окупантам для лікування своїх військових. А будувалися багатофункціональні центри, необхідні для роботи окупаційної влади. Ситуація з іншими об’єктами значно складніше. Так капремонт росіянами будівлі гімназії №3 в місті Генічеську обернувся її знищенням.
Щодо слів Брикова про обстріли українською армією цивільних об’єктів на окупованій частині Херсонщини, то він не уточнив що російські окупанти перетворили цивільні об’єкти, які ЗСУ були змушені знищити, на військові: елеватор в селищі Рикове – на склад боєприпасів, готель на Арабатській Стрілці – на базу для розміщення офіцерів і представників окупаційної влади, школу в селі Агаймани – на казарму для загарбників.
Згадував Євген Бриков і удари по мостах, але ж вони, як загальновизнано, – важливі об’єкти у військовій логістиці окупантів.
А ось хто справді обстрілює на окупованих територіях цивільні об’єкти, через що гинуть мирні люди, так це – російські військові. Варто згадати хоча б нещодавню трагедію в Новій Каховці, в якій російська пропаганда намагалася звинуватити українців, але є переконливі докази на користь провини саме росіян.
Стовідсоткова неправда і слова підконтрольного росіянам міністра про «українську окупацію» правобережної частини Херсонщини. Херсонська область – територія України. Результати проведеного в вересні 2022 року псевдореферендуму не визнані ніким в цивілізованому світі.
Євген Бриков обурюється тим, що Херсон, за його словами, патрулюють, силовики з різних регіонів України і забороняють збиратися у дворах п’яницям і хуліганам. Але ж це навпаки свідчить про підтримання в місті порядку. Щоправда, в армію чи на примусові роботи херсонських маргіналів не забирають. Тут окупаційний міністр сказав неправду.
Він дорікає Україні, що вона начебто перетворила Херсон на місто-примару. Але насправді це зробили постійні російські обстріли, про які Бриков не згадує. До речі, його слова – далеко не перша спроба проросійських пропагандистів перекласти відповідальність за проблеми Херсона і херсонців виключно на Україну. Нещодавно з цією ж метою розповсюджувалася недостовірна інформація про високу смертність від інфекційних захворювань на деокупованій частині Херсонщини.
Чому це важливо
Колаборанти – важливий медійний ресурс для всіх окупантів і для російських зокрема. Бо зрадники – представники лояльної до загарбників частини населення. Для громадян Росії їх присутність в медіапросторі – свідчення того, що «спецоперація» проводиться начебто з метою «визволення» територій з проросійським населенням, бо місцеві мешканці це підтримують і добровільно приймають посади в окупаційній владі.
Для такої категорії людей, як мешканці загарбаних територій медійність колаборантів, які прийняли посади в окупаційній адміністрації, – демонстрація свого роду історій успіху, реклама користі від співпраці з окупантами.
Російські пропагандисти насаджують своїй аудиторії пропагандистський наратив, що окупація українських територій – начебто «повернення споконвічних земель» і «відновлення історичної справедливості», і тому в тій же Херсонській області росіян зустріли з радістю. Без допомоги місцевих колаборантів просування цього наративу неможливе.
Але реальна ситуація – зовсім інша. Навіть російські пропагандисти іноді проговорюються про це. Як проговорилися про бажання більшості школярів на окупованій Херсонщини вивчати українську мову.
* Матеріал створено за підтримки Центру прав людини ZMINA.
