Гра в самостійність, або Як і чому УПЦ лише імітує розрив з московським патріархатом

Гра в самостійність, або Як і чому УПЦ лише імітує розрив з московським патріархатом
28 мая

Повномасштабна війна, яку росія розв'язала проти України зачепила всі сфери життя. Традиційно у всіх суспільних трансформаційних процесах Церква є найконсервативнішою інституцією. Простіше кажучи, в Церкві всі відбувається в десятки разів повільніше.

У Києві у монастирі Феофанії 27 травня відбувся собор Української Православної Церкви московського патріархату, вона ж російська православна церква.

Що відбулось?

Говорячи світською мовою відбулась розширена консультаційна зустріч за участі дуже впливових людей: керівництва церкви, священиків, монахів та мирян. Збори такого формату широкого формату не передбачені Статутом церкви.

Собор УПЦ в Феофанії

Сам факт їх проведення означає важливість питання самовизначення Церкви московського патріархату в Україні.

Де відбулось? Не в Лаврі? Лавру забрали?

Ні. Лавра поки ще залишається в руках цієї церковної структури.

Собор відбувся в монастирі Святого Пантелеймона у Феофанії. Визначення саме цього місця проведення є, скоріше за все, спробою позбавитись від впливі промосковських груп, до яких входять митрополит Павло (Лебідь) - намісник Києво-Печерської лаври та керуючий справами УПЦ-МП митрополит Антоній (Паканич). Подейкують, що Паканича взагалі усунули від підготовки собору. Рішення про скликання Собору було прийняте Архієрейським собором УПЦ-МП, який відбувся після позачергового засідання Священного Синоду УПЦ-МП.

За результатами роботи Собор ухвалив таке:

«Собор засуджує війну як порушення Божої заповіді «Не вбивай!» (Вих.20:13) і висловлює співчуття усім, хто постраждав у війні».

З 24 лютого зруйновано понад 100 культових споруд УПЦ-МП, загинули кілька представників духовенства. Попри те, що ми спостерігаємо за випадками співпраці деяких священиків УПЦ-МП з російськими окупантами, так само спостерігаємо за ситуаціями прямо протилежними. В одній з громад на Херсонщині священик УПЦ-МП рятувався втечею з тимчасово окупованих територій, бо йому погрожували вбивством та звинували в нацистських поглядах лише через походження з Заходу України.

Собор звернувся до влади України та влади російської федерації з проханням продовжувати переговорний процес та пошук сильного і розумного слова, яке б змогло зупинити кровопролиття.

Основні рішення собору

Собор висловив «незгоду з позицією Патріарха Московського і всієї Русі Кирила щодо війни в Україні.» Структура управління в УПЦ-МП є авторитарною. Це - суміш жорсткої радянської КДБшної системи управління та церковних традицій послуху. Висловлення незгоди з позицією Кирила - екстраординарна подія.

Соор у Феофанії

Собор ухвалив відповідні доповнення і зміни до Статуту про управління Української Православної Церкви, що свідчать про її повні самостійність і незалежність, а саме:

«Собор мав міркування про відновлення мироваріння в Українській Православній Церкві».

Миро «ароматна олія» - в християнстві спеціально приготована і освячена ароматична олія, що використовується в таїнстві миропомазання для помазання тіла людини. Використовується також і при освяченні новозбудованого храму, для помазання антимінса, престолу і стін, хрещення людини (миропомазання).

Право самостійно варити миро для Церкви свідчить про її незалежність, самостійність.

Саме УПЦ-МП, її проросійське крило активно критикували те, що ПЦУ після надання Томосу отримувало миро від Вселенського патріарха. Тож ці «міркування» можуть свідчити про серйозність намірів УПЦ-МП у намаганнях до самостійності - автокефалії.

Собор проголосив важливість розвитку церковної мережі в діаспорі, а саме в нових умовах, адже «За три місяці війни за кордон були вимушені виїхати більше ніж 6 мільйонів громадян України. Головним чином, це українці з південних, східних і центральних областей України. Значна частина з них є вірними Української Православної Церкви.»

Собор висловив можливість діалогу з ПЦУ, але на певних умовах:

«Собор не втрачає сподівання на відновлення діалогу (ред. - з ПЦУ). Для того, щоб діалог відбувся, представникам ПЦУ необхідно:

  • припинити силові захоплення храмів та примусові переводи парафій Української Православної Церкви;
  • усвідомити, що їхній канонічний статус, як він зафіксований у «Статуті Православної Церкви України», є фактично неавтокефальним і значно поступається свободам і можливостям у реалізації церковної діяльності, які передбачені Статутом про управління Української Православної Церкви;
  • вирішити питання канонічності ієрархії ПЦУ, адже для Української Православної Церкви, як і для більшості Помісних Православних Церков, є цілком очевидним, що для визнання канонічності ієрархії ПЦУ необхідне відновлення апостольської спадкоємності її єпископів».

Одразу після публікації постанови Собору в ЗМІ з'явились матеріали з заголовками про те, що УПЦ оголосила повну незалежність від РПЦ.

Чому все не так добре, як може бути показано на зовні

УПЦ-МП опинилась в ситуації, коли її майбутнє в Україні під загрозою, адже в країні не може існувати церковна інституція керована з країни-агресора росії. І це розуміє керівництво цієї структури. Пропоную до уваги цитати з промови очільника УПЦ-МП митрополита Онуфрія (Березовського), з якого можна зрозуміти справжні причини таких «рішень» Церкви.

Мітрополіт Онуфрій на соборі 27 травня

«Незважаючи на таку посильну та реальну участь Церкви у справі подолання війни, в суспільстві штучно посилилась релігійна ворожнеча щодо Української Православної Церкви. Представники інших конфесій, окремі депутати і держслужбовці, зловживаючи владою та службовим становищем, висувають проти нашої Церкви незаконні та голослівні звинувачення. Усім нам відомо, що ці звинувачення не відповідають дійсності. Проте такі упереджені заяви - побудовані на емоціях, а не аргументації - слугують підставами для політичних гасел щодо заборони діяльності Української Православної Церкви.

22 березня цього року у Верховній Раді України був зареєстрований законопроект №7204 «Про заборону Московського патріархату на території України», яким пропонується заборонити в Україні діяльність Української Православної Церкви. Згідно з документом, після його ухвалення, вся церковна власність Української Православної Церкви впродовж 48 годин інвентаризується і націоналізується, у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України. Свято-Успенська Києво-Печерська Лавра, Свято-Успенська Почаївська Лавра, Свято-Успенська Святогірська Лавра та інші архітектурні пам'ятки державного значення, що перебувають у власності або користуванні нашої Церкви, переходять у власність держави, а угоди про користування скасовуються. Окрім того, органами місцевого самоврядування та їхніми посадовими особами ухвалено уже понад 20 незаконних рішень про заборону або обмеження діяльності місцевих релігійних громад Української Православної Церкви. Зафіксовано понад 40 рейдерських захоплень наших храмів та понад 15 випадків протистоянь і опечатувань храмів. Півсотні наших релігійних громад силоміць примушували до переходу до так званої Православної Церкви України.

Тисячі парафій та усі інші релігійні організації Української Православної Церкви створені і діють відповідно до законодавства України. Під час численних перевірок та обшуків правоохоронними органами наших храмів за заявами так званих активістів не було виявлено жодних ознак протидержавної діяльності. Однак це не зупиняє далеких від Церкви людей й надалі проводити відкриту антицерковну кампанію. Під час кровопролиття від збройного протистояння на фронті, на територіях місцевих громад у тилу через надумані факти відбувається поділ українців на своїх і чужих. Органи місцевого самоврядування свідомо порушують конституційний принцип відокремлення Держави від Церкви та рівності усіх перед законом, в той час, коли свобода віросповідання не допускає надання Державою переваг одній релігійній організації та обмеження в реалізації прав іншої. Релігійні громади Української Православної Церкви перебувають під постійним тиском органів державної влади та рейдерів. Не вдаючись в юридичні тонкощі незаконності ухвалення таких рішень, зауважу, що найболючішим є те, що злочини проти українців, які належать до Української Православної Церкви, вчиняють українці.

З приводу протиправного втручання в діяльність нашої Церкви та вчинення дій, спрямованих на розпалювання релігійної ворожнечі і ненависті, образу почуттів громадян у зв'язку з їх релігійними переконаннями, вже направлені відповідні листи Генеральному прокурору України та Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини. У багатьох єпархіях відкриті кримінальні та адміністративні справи проти осіб, які вчинили правопорушення. Ми й надалі будемо захищати наші права законними способами».

Собор 27 травня у Феофанії

Всі псевдо самостійницькі та «проукраїнські» рішення Собору РПЦ в Україні є нічим іншим, як намаганням зберегти свою структуру в Україні, яка станом на перше січня 2022 року налічувала близько 12 тисяч релігійних організацій. Цілком ймовірно, що такі рішення можуть бути чітко продуманою та спланованою операцією за для збереження впливу московської патріархії в Україні. УПЦ МП - вона ж РПЦ в Україні пробує юридично відсторонитись від Москви, зробити ставку на образ митрополита Онуфрія, як предстоятеля. Але фактично ця структура продовжить діяти під зовнішнім управлінням з Москви. Також про такі небезпеки свідчить перелік «умов» для діалогу з ПЦУ.
Ми продовжуємо стежити за ситуацією та вивчаємо реакції всіх сторін цього процесу.

Олександр Кобець

Новости по теме
Комментарии (0)

Новости