Ми чекали цього інтерв’ю майже пʼять місяців — з перших днів призначення Ярослава Янушевича на посаду голови Херсонської ОВА, а публікуємо в його останній робочий день.
На те були різні причини та обставини, які не дозволили нам оприлюднити його раніше. Тож ми вибрали декілька фрагментів, які нам здалися важливими, а саме інтерв’ю, зі зрозумілих причин, публікувати вважаємо вже недоречним.
Але, як нам здається, і в цьому тексті є цікаві речі.
Про гроші та обстріли
Читав, що Київ виділив зі свого бюджету 50 мільйонів на допомогу Херсону. Куди їх витратили?
На сьогоднішній день я не знаю, куди їх витратило місто. Я сумніваюсь, що воно їх витратило. Вважаю, що є декілька завдань, на яких ми повинні сконцентруватися. Це те, що у нас визначено в законі. Безпека громадян — питання №1. Повинні ми зайнятися питаннями бомбосховищ – місто і всі територіальні громади? Зобов’язані. Повинні зайнятися вуличними укриттями? В першу чергу. Є рішення Ради оборони області, по якому Галину Лугову (начальниця Херсонської міської військової адміністрації, – МОСТ) зобов’язано вирішити питання придбання вуличних укриттів, бо нас зараз обстрілюють з мінометів, ствольної артилерії, РСЗВ, де вуличне укриття допоможе від уламків, від шрапнелі і так далі.
От якщо по нам, не дай Боже, почнуть працювати С-300 і все інше таке важке, там вже питання. І на цей момент підготовлені бомбосховища нам дуже-дуже згодяться. А зараз оці вуличні укриття і підвали — це цілком нормальне рішення.
Ви самі бачили — бувають руйнування одноразові. Їхні наслідки можна швидко ліквідувати. А є дуже-дуже потужні і дуже проблемні [руйнування]. Наприклад, обласна клінічна лікарня, коли туди прилетіло — мінус 700 вікон. Дитяча обласна лікарня — мінус 700 вікон. От ми зараз туди кинули ХОКАРС (Херсонська обласна комунальна аварійно-рятувальна служба – МОСТ), наше обласне підприємство, рятувальну службу. Вони там в день зараз роблять десь до 100 вікон, зашивають ЮСБ. І ми будемо підсилювати це.
Проблема з людьми у нас залишається. Де набрати людей, які будуть робити роботу? Ми домовилися з нашими волонтерами, “Добробат” (Добровольчий будівельний батальйон, – МОСТ) долучився вже до допомоги. Десь людей 15 приїхало, почало працювати. От в ту “чорну суботу” (На Різдво росіяни обстріляли центр міста, – МОСТ) один з “добробатівців” залишився без кінцівки.
Розкажіть про цей обстріл
Я знаходився в кабінеті, коли був обстріл. Поруч зі мною якраз сидів міністр охорони здоров’я, приїхав із візитом. І тут все це починається. Я до Сільпо, до ринку побіг, взагалі в мене слів нема просто. Лежать люди, стоять згорілі автомобілі. Червона Лада “Калина” стоїть. Людина розмовляла з мамою по телефону, і тут обстріл почався, він пропав зі зв’язку. Мама подзвонила, сказала, дала дані. Потім звірили — один код автомобіля. Коли авто потушили, там був син цієї жіночки…
У нас після кожного сильного обстрілу масові руйнування по центру, по районам. Питання —хто і як повинен одразу відреагувати? На моє переконання, одразу повинна бути служба, яка приїде і допоможе людям.
Ну так зробили в Миколаєві ще навесні.
Абсолютно. І от ми оцю рятувальну службу, обласну службу, повернули до життя.
Це ХОКАРС. Знаю, що його взагалі знищили у попередні роки.
Її майже не було. Ми набрали людей наново. Служба має відповідні можливості робити цю роботу, бо це – рятувальна служба з відповідними допусками. І от вони зараз набирають людей на роботу, беруть техніку. Якщо ви зараз бачите людей в білих жилетах, з написами “Обласна військова адміністрація”, — це ХОКАРС.
Про евакуацію
Розкажіть про еквакуацію. Бачу, почали вивозити у Хмельницьку область херсонців? Люди не хочуть їхати, бо їх там, вони кажуть, ніхто не чекає. Їх там хтось чекає?
А хто каже, що не чекає?
Люди кажуть. Я ж і питаю, чи чекають їх там? Хто чекає?
Дивіться, є чат в якому є Ірина Верещук (міністерка з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, – МОСТ), її заступники. От будь ласка (показує телефон), Олексій Миколайович, її заступник. Сюди (до чату, – МОСТ) входять наші працівники, входять мої зами безпосередні, волонтери. У чаті постійно доповідають, скільки людей кожного дня виїжджають. Я вам покажу.
30 грудня евакуювались, пише начальник нашого департаменту соціального захисту Інна Іванова, 114 осіб. З них дітей – 14, маломобільних – 1. Потягом до Хмельницького виїхало 62 особи, автомобільним транспортом евакуйовано 52 особи. Далі вони (представники Хмельницької ОВА, – МОСТ) підхоплюють. Приїхало – стільки-то осіб. Бо не всі доїжджають – люди по дорозі можуть вийти. От містяни скористались безкоштовною евакуацією, поїхали. А потім кажуть: ні, ми отут в Миколаєві хочемо вийти. Або ми хочемо в Києві вийти. Ось ще – кошти отримали 62 особи. Ми кожній особі прямо в поїзді по приходу даємо гроші. Тим, хто працює — 2 тисячі, тим, хто не працює — 3 тисячі одразу.
Людей везуть в певну громаду, в школу?
Це ж не просто школа. Це школа, переобладнана для прийняття отаких категорій осіб. Там ліжка, тумбочки, все необхідне. Людей реєструють як внутрішньо переміщених осібі місцева військова адміністрація цими людьми вже опікується.
Бачите, а людям все одно. Люди кажуть: тут ми вдома. Мені часто кажуть: тут ми вдома, ми все життя працювали на цю квартиру, на цей будинок. А зараз покинути і їхати жити в приймах?..
Люди дуже бояться. Сьогодні я розмовляв з жінкою одному з підвалів будівель. Їй під 70 років. Вона каже: я більше всього в житті боюсь кудись поїхати, а в мене зруйнують мою домівку і я залишусь назавжди жити в школі на якомусь чужому ліжку. От в неї такі страхи. Я не можу побороти всім страхи. Я лише прошу людей подумати про те, особливо, якщо в них є діти, що треба їхати.
В які області найбільше зараз ВПО з Херсонщини? Є якась у вас інформація?
В Києві, Одесі, Дніпрі, Кривому Розі наших людей дуже багато.
А, до речі, повертаються люди в села, де ми з вами були восени – Високопілля, Новоолександрівська громада?
Повертаються. Скрізь, де повертається електроенергія, там взагалі одразу люди. Люди і так їдуть, і без цього. А коли електроенергія, а ще там газ, тепло — ну взагалі. В “старозвільнених” громадах (звільнені на початку осені, – МОСТ) зовсім інший рівень проблем. От у Високопіллі голова військової адміністрації каже: “Ну дякую, місточок закінчили [відновлювати]”. У них питання вже інші – мостик доробити, дорогу десь покращити.
У громаду приїжджала віце-спікерка польського сейму. І вона каже: ми веземо до Високопілля мобільний фельдшерський пункт. Я приїжджаю в Борозенське, там так само “Лікарі без кордонів” поставили фельдшерський пункт зараз. Всесвітня організація охорони здоров’я везе туди ж, в Борозенське, ще й пункт для швидкої медичної допомоги. Ми вже підготували автомобіль швидкої допомоги, який туди поїде і буде працювати. Розумієте, це інше взагалі. От у них вже там по продуктах харчування, по засобах гігієни, по ліхтарях, якихось ковдрах взагалі питань цих нема. У них з цим все добре.
На відміну від сіл, які по Дніпру.
Це біда. І знаєте, коли хтось говорить про те, що ми, мовляв, веземо туди продукти харчування я кажу: будь ласка, друзі, тільки не везіть це туди, куди всі можуть доїхати. От якщо ви дійсно хочете допомогти, то ми вам підкажемо куди краще цю допомогу доставити.
А куди треба?
Туди, де небезпечно. Куди не доїжджає більшість волонтерів. От те, що вздовж Дніпра – там постійна небезпека. Там постійно прилітає. І туди довозити завжди вкрай, ну вкрай важко.
Про гуманітарну допомогу
Давайте про гуманітарку, якщо вже почали. Критики – дуже багато. В інтернеті всі у нас знають, як розподіляти гуманітарку. Але ця критика інколи тримається на фактах. Багато хто каже про непрозору роботу гуманітарних штабів. Можете пояснити, що таке взагалі гуманітарний штаб, який його юридичний статус і як це працює взагалі?
Давайте я спробую намалювати, як воно сьогодні працює і як воно взагалі-то повинно працювати. На сьогоднішній момент у нас, як я казав, є декілька варіантів отримання гуманітарної допомоги. Перший варіант — це просто їдуть волонтери, які везуть, шо хочуть і куди хочуть. І ніхто їм не указ, що робити, де робити. Вони кудись поїхали, щось повезли. Вони це роблять на власний розсуд – то їхнє право. Є більш потужні організації, які звертаються до нас і питають, куди треба допомогу. Оце вже класно, коли звертаються, бо ми можемо сказати, де яка потреба є. Або, наприклад, вони кажуть, у нас є 2 генератори от такої-то потужності. Ми піднімаємо потреби, кажемо: дивіться, один генератор потрібен в таку-то громаду, а ще один в таку-то громаду, в такий населений пункт. Якщо ви можете туди відвезти, це буде ідеально.
А великі гравці?
Коли звільнили Херсонщину, в Офісі президента сказали: хлопці, подумайте що, куди треба і давайте допомагати Херсонщині. І мені почали дзвонити начальники військових адміністрацій. Кажуть: ми вантажимо фури і будемо везти допомогу. Я кажу: друзі, давайте ми одразу розберемося, що ви везете. Тому що не треба, щоб всі привезли одне й те ж саме в кількості, яка нам не потрібна. Краще привезти саме те, що нам потрібно. Більше того, ми зробили таблицю, по якій закріпили ряд областей за конкретними територіальними громадами. Тому наше завдання, обласної адміністрації, мати актуальні потреби, які весь час оновлюються.
Департамент економіки ХОВА працює з найкрупнішими гравцями – це Організація Об’єднаних Націй і всі їхні основні кластери.
І от пан Гріфіц, заступник генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй, приїжджав сюди і ми з ним якраз говорили про те, яка є потреба. Я всю цю потребу офіційно на нього надав.
Тобто якщо якась волонтерська ініціатива чи організація хоче допомогти Херсонщині, то їй все ж таки краще звертатися до вас?
100%. Ми точно знаємо, кому що треба.
Але деякі волонтери розповідають, що вони зверталися і не хочуть працювати з владою. Хочуть з якимись колегами-волонтерами.
На здоров’я.
Але все ж таки оці ваші таблиці більш релевантні.
Вони найбільш релевантні з тих, що є. От давайте конкретно по генераторах. Я вам покажу табличку окрему (показує). Генератори за потужністю 10, 11, 15 і пішло-пішло-пішло – до 750 кіловат. Далі в табличці розділ “Кому” — Херсонська ТЕЦ, Херсонтеплоенерго і так далі. І так само по кількості визначено – де, кому, яка кількість. Далі — в які громади конкретно, все те ж саме.
Водоканалу – у самому поганому випадку – доведеться шукати сотні генераторів для своїх скважин.
І ми зараз під них під всіх це робимо. Розуміємо, що ворог намагається залишити нас без електроенергії. Якщо таке станеться, ми повинні мати генератори, які допоможуть хоча б декілька разів на тиждень включити подачу води, бо ви ж розумієте, що бюджет такі витрати на постійній основі не потягне.
Херсонці були майже місяць без електроенергії і кожен, хто в приватних будинках з генераторами, знають скільки це коштувало.
А тут уявіть – “прогодувати” такі потужні генератори. Але разом з тим, ми повинні розуміти, що є критична інфраструктура, яка повинна працювати.
У чому мій головний заклик? Ви хочете допомогти — ось вам табличка, виберіть кому саме ви хочете допомогти.
Ви ж розумієте, що гроші на спасіння області дають різні донори і вони будуть хотіти прозорості однозначно. І оця істерія в соціальних мережах щодо гуманітарки – це ж через непрозорість роботи?
Мені не подобається, як організована робота по гуманітарці.
Що таке гуманітарний штаб. Розкажіть по ієрархії?
Що є гуманітарним штабом області? Це є створення оцієї таблички по суті.
Тобто в області немає фізичного складу, так? Це просто координація.
Абсолютно. Для нас гуманітарний штаб — це просто координація, збирання потреби і комунікування її до всіх, хто може допомогти.
Кадри
Давайте перейдемо до кадрових питань. Я вам колись вже задавав це питання, а ви віджартувалися. Дзеркало тижня писало, що ви людина Олексія Азарова (син Миколи Азарова, ексдепутат Партії Регіонів, – МОСТ) , потім була інформація, що ви людина Олексія Чернишова (ексміністр розвитку громад та територій Україин, – МОСТ). Потім – що ви людина Валентина Резніченка (голова Дніпропетровської ОДА, – МОСТ). Чия ж ви людина? Розкажіть.
Цікаве питання. Начальник військової адміністрації апріорі менеджер, призначений президентом. Мені смішно чути про Азарова, про його сина. Я сина Азарова не знаю. Я працював колись в податковій. Всі десь колись працювали. Якщо в цей час цією організацією чи урядом керувала якась людина…
Давайте так: ви з’явилися несподівано в серпні. Це був шок для всіх. Я знаю точно, що для ваших всіх заступників тогочасних це було здивуванням. Тому зрозуміло, що з’явилися оці чутки. Ви працювали колись з Резніченком?
Валентин [Резніченко] став генеральним директором Українського державного центру радіочастот. І, враховуючи, що на той момент у мене був цікавий досвід роботи в державних установах, він мене запросив. Я тоді став виконавчим директором центру і ми разом попрацювали декілька місяців. Після цього він став губернатором Запорізької області, потім – Дніпропетровської області.
Тобто ви не людина Різниченка, ви просто разом працювали. Добре, так чия ж ви людина?
Мені чомусь завжди здавалось, що я є достатньо самостійною людиною. Я ж думаю, що всі 24-го числа (лютого, – МОСТ) захотіли кудись побігти або мати причетність до того, що відбувається. У мене є досвід у державному управлінні. Я витрачав час на те, щоб навчатись і я точно не збирався вертатися на державну службу. І більше того, я відчув, як прекрасно бути не на державній службі. З моменту, як почалась війна, одна людина закриває собою всю країну. Ти дивишся на цю людину і задаєш собі питання. От ця людина ніколи не була в державному управлінні. Їй люди довірили декілька років тому і вона стала президентом. Її вислуховують конгреси всіх країн, сенатори. Просто звичайні громадяни інших країн стоять і з великих екранів на неї дивляться. Ну це викликає не просто подив, не просто повагу — це викликає питання до себе: ну а ти що? Ну от як ти? Сидіти і просто дивитись в телевізор? Ну багато людей так і робить. Але є ж внутрішнє таке відчуття, що тебе черв’ячок точить і він тобі каже: ну ти?..
Добре, але ж хтось мав бути тією людиною, яка б вас познайомила з президентом.
А я скажу. Все просто. Я працював тоді ще в Українському державному центрі радіочастот, залишився там вже радником. На момент початку війни це підприємство виявилось дуже і дуже корисним державі. І була деяка система, яку ми почали з початку війни просувати. Не скажу що саме, самі розумієте. Я одразу повернувся до активної роботи, і ми почали цю систему просувати. І для того, щоб її реалізувати мені треба була підтримка на рівні уряду, Ради нацбезпеки і оборони, Офісу Президента і бажано – Верховного головнокомандувача. По-іншому воно не “злітало”. Я почав стукати у всі двері. І у Верховному Раду, в Комітет нацбезпеки, і в Офіс Президента, і в РНБО – скрізь.
Тобто тут у вас і помітили?
Так. В той момент я активно спілкувався у всіх цих організаціях, ну і звісно, що крім робочих моментів завжди, коли ти з людьми спілкуєшся, у тебе з’являються знайомі. Тобто ти постійно десь з кимось перетинаєшся. Полізли питання — а чим ти займаєшся? Чого не працюєш, не використовуєш свої знання на благо держави? Ну і тут так от одне за друге і виникає питання: хотів би попрацювати? Говорю: ніколи повертатись на державну службу не хотів, але от зараз я би декілька років державі з задоволенням подарував. Ну тому що ви ж розумієте, що для мене це точно не про зарплату, не про гроші, ну не в цьому інтерес. Для мене це цікавий челендж. Я дуже хочу не вляпатися, а ввійти в історію цієї країни як людина, яка у важливий момент прийшла і якийсь конкретний шматочок проблеми, який називається Херсонська область, закрила.
Зрозуміло. Перша частина інтерв’ю вся була, як мені здалося, критикою Галини Лугової — голови міської адміністрації.
Не подобається мені такий варіант, не подобається мені такий висновок, чесно скажу. Ні, це питання не критики міста, це питання…
Брали у неї інтерв’ю ще в жовтні. І там в мене було питання: чи готові ви до звільнення Херсона? Вона сказала, що готова. Розповідала мені про якісь буржуйки. А зараз виявляється, що вікна вибиті забивають обласні структури, а Херсоном переймаєтеся ви. Задоволені ви її роботою чи ні?
Ну, відповідаю прямо. Я ніколи не буваю задоволеним роботою жодного працівника, який знаходиться у мене в підпорядкуванні. Дуже рідко про когось я можу сказати: а от ця людина молодець. Дуже рідко. І чесно кажучи, це неправильно. Треба колись і пряник давати. На жаль, я критикан по суті своїй, я завжди вимагаю більшого.
Те, що стосується міста. Питання не в тому, що я не задоволений роботою. Питання в тому, що я незадоволений самою ситуацією. Мені дуже і дуже не подобається, що є деякі речі, які ми могли би всі вже зробити, але вони не зроблені.
Наприклад?
Чому не забиті всі шибки і вікна в місті? Є об’єктивні і суб’єктивні причини.
Ну хтось же має це робити. Мабуть, людина, яка за це відповідає.
Абсолютно. Одразу можна сказати напряму: як начальник військової адміністрації області, я вимагаю від конкретного начальника місцевої військової адміністрації вирішити це питання і доповісти. І не слухати далі ніякої аргументації, а просто сказати через тиждень: ваш термін вийшов, якщо шибки не забиті — до побачення. Але подивимося з іншого боку. А чи можна було в такому об’ємі вже їх закрити за той термін, який є? Питання. І тут одразу приходять інші моменти, на які, мені здається, треба звертати увагу: а чи є для цього люди відповідні, чи є комунальне підприємство працююче?
Чи є можливість виконати те чи інше завдання? Якщо людей нема — можливості такої немає. Що треба? Взяти людей. Добре. Могла ця людина взяти людей за той термін? Теоретично — так. На практиці — я сам маю великий клопіт з тим, що мені не вистачає людей по дуже багатьом напрямкам. У нас до сих пір є підрозділи майже пусті в обласній адміністрації.
Але в той же час ми ж знаємо, що в місті людей, скажімо, не брали на роботу тільки через особисте відношення Лугової, наприклад, до цих людей.
Ні, я такого не знаю, чесно кажу. Я про це чув от від вас, ще від якихось людей. Ну я ж не херсонець. І в цьому і моя слабкість, і моя сила. У мене немає особистих уподобань до когось. Мені в цьому контексті легше. Так, я можу бути десь не швидко оцінити ситуацію, бо бувало, що я дивлюсь на одну людину, бачу, що вона професійна і, можливо, мені було б цікаво з нею працювати. Але я не знаю її бекграунду. І коли мені підказують, я розумію, що – ні. Ну навіть враховучи, що вона дуже професійний спеціаліст, я не можу собі дозволити з цією людиною працювати, на жаль. І навпаки – бувають люди, які можуть дуже гарно про себе розказати і мати прекрасний бекграунд, але в реаліях як професіонал вони – пустишки. Те, що стосується міста, я ще раз кажу. Чи задоволений я тим, в якій ситуації знаходиться місто? Ні, я не задоволений. Мені не подобається, що не прибрані вулиці.
Це я кажу і про листя, і про вивіз сміття. Мені не подобається, що є нарікання у громадян на непрозорість з видачею гуманітарної допомоги. Мені взагалі багато не подобається. Об’єктивно – чи могло місто вирішити їх за цей час, коли вже звільнено Херсонщину? Якісь можна було, якісь дуже важко, я це також розумію. Тому тут питання. Я, як ви бачите, вимушений був деякий час витратити на те, щоб перейматися проблемами міста.
Тому я ж і питаю.
Я дуже хочу, щоб найближчим часом я взагалі перестав займатися містом.
Давайте по Луговій тоді просто відповідь – так чи ні. Ви задоволені цим призначенням чи ні?
Я не буваю задоволений призначеннями, ще раз кажу, я дуже рідко буває взагалі задоволений. Ну я хочу, щоб ми чесно дивились.
Добре. Ви помилились чи ні?
В призначенні? Ну дивіться, знову ж таки, це буде залежати від того, коли ми побачимо результат роботи.
Вам не здається, що Галина Леонідівна почала передвиборчу кампанію?
Передвиборчу кампанію? Перед чим?
Я не знаю.
Ми з вами вибори не чекаємо до кінця війни.
Тобто вам не здається?
Ні, мені не здається.
Про заступників і радників
Своїх місцевих заступників ви звільнили. Поміняли цих коней на переправі?
Почекайте, скільки часу прошло? Майже 5 місяців. Я почав міняти на 5-му місяці. Тому що, по-перше, у всіх завжди є шанс. Десь мені одразу казали, що треба міняти, і я так і почав робити. А десь я придивлявся до них, вони придивлялись до мене. Більше того, я не маю бажання міняти людей, коли я не маю заміни. Поміняти один на один – немає сенсу. Поміняти на щось гірше — ще гірше. Треба бути впевненим, що буде краще. У мене питання було дуже просте. Заступники — це ті люди, які мене зустріли на момент мого призначення. Мене зустріли шість людей 6 з 600 (штату ОВА, – МОСТ). Це мало, дуже мало. Основна моя велика претензія — чому вас лише 6? Ну тобто, чесно кажучи, вже тоді в мене було бажання всім сказати, що раз ви цього не зробили, ну то…
Тому я сказав: окей, давайте попрацюємо, подивимося один на одного. Ну я придивився за цей час. Для себе прийняв рішення. Комусь я пропонував, що давайте, мовляв, ще попрацюємо. Хтось до мене приходив, казав: відпустіть мене, я вже втомився, хочу відпочити. Я казав: ні, почекайте, будь ласка, дайте мені можливість знайти достойну людину на ваше місце, тоді ми повернемось до цього питання. Тобто, тут взагалі питання дуже просте: мені до сих пір, до сьогоднішнього дня, ще потрібні працівники.
Я побачив, що був шалений відтік кадрів з ОВА. Зараз все закрите, ми не бачимо, кого звільняють, кого беруть на роботу і так далі. Але бачимо, що змінилися майже всі директори департаментів, начальники управління. На їхні місця прийшли, як я бачу, люди не місцеві. Це тільки ті, кого я бачу. Директорка турагенції відповідає за гуманітарку, футбольний тренер – за Музиківську громаду…
Пані Коваленко є моїм радником, і вона мені допомагає в питаннях якраз наведення обліку гуманітарки, бо у неї є досвід, з початку війни вона цим займалась. І мені рекомендували її як людину, яка це може.
Оцей ваш експеримент, коли всі ваші заступники не місцеві люди – як вам здається, буде від цього толк чи ні? Мені здається, в історії Херсонщини це перший випадок, коли всі заступники не місцеві, майже всі керівники напрямків не місцеві.
Я із задоволенням розглядаю всі пропозиції, коли люди до мене звертаються і кажуть, що хотіли би працювати. Я намагаюсь наводити довідки, ну щоб дійсно люди, яких ми підбираємо, не мали якоїсь там зайвої токсичності. Хоча, чесно кажучи, це дуже важко. Я дуже вдячний деяким керівникам департаментів тут, в адміністрації, які залишились і – більше того – спочатку приїхали в Кривий Ріг, а потім переїхали зі мною в Херсон. Якби не вони, мені було б ще важче, бо ці люди профільно займаються своєю діяльністю, і від них залежить дуже-дуже багато.
Якось сталось так, що більшість тих, що приїхали, з Дніпра — це випадковість чи ні?
Більшість з Києва все-таки. Чесно, не знаю чому багато людей саме з Дніпра. У нас дійсно є декілька людей, які з Дніпра. Я думаю, що це більше пов’язано з географією і почалося ще у Кривому Розі. Ну хто легше за все піде працювати там? Людина, яка живе в Кривому Розі або Дніпропетровській області. Ну або може Запоріжжя ще. Одним словом, той, хто в безпосередній близькості знаходиться.
А скільки у вас радників, скажіть? Казали, що більше 30 — це правда чи ні?
30 – точно ні, такої кількості бути не може. Ну я вам скажу – близько людей 15-ти. Думаю, що трохи більше навіть. Я вам нагадаю, що на моменті, коли я призначався, були люди, які не хотіли працювати на державній службі взагалі, але які, так як і я, хотіли бути корисними державі. І у мене досі є цілий ряд радників, які продовжують працювати на громадських засадах.
Сергій Нікітенко
