“Працює ППО. Зупиняємося!”, – каже військовий у рацію, і машини зупиняються посеред херсонського степу. 

Справа від траси, десь біля берегів Дніпра, в небо виходять ракети. Вони, за словами військового, який нас супроводжує, намагаються збити чи то баражуючий безпілотник, чи то ракету. 

В цей момент голова Херсонської ОВА Ярослав Янушевич, який любʼязно запросив нас у коротку подорож звільненими селами, з автомобіля включається в етер національного телемарафону.

Звернули ми на цю вузьку дорогу з траси, бо попереду побачили вибухи. Чийсь голос у рації наказав військовим нас розвертати. Хоча до вибухів візуально було далеко.

Наша ціль – звільнена на початку жовтня Новоолександрівська громада. Це майже половина колишнього Нововоронцовського району. З головою громади Олександром Левечком ми познайомилися місяць тому у Кривому Розі. Тоді майже вся громада була окупована, а він сам розповідав нам про свій полон і плани скоро повернутися додому.

Сьогодні йому не до нас. В громаду вперше приїхав начальник ОВА. Видно, що цій події тут приділили велику увагу. У Гаврилівці, яку відвідали першою, зібрався великий натовп.

Питань у людей до влади багато. І про електроенергію, якої немає вже давно, і про справедливість. Брак якої в цій громаді відчувається найбільше. 

У натовпі відразу кілька жінок у чорних хустках. Одна з них Ніна Устянівська – бабуся хлопчика, якого у квітні розстріляли росіяни. МОСТ тоді писав про це коротко, але подробиці зʼясувалися лише зараз.

За словами бабусі, хлопець йшов отримувати гуманітарну допомогу від росіян, аж в цей момент в село заїхали російські військові на БТРах. 

“Вони ж діти, перелякалися, почали бігти. Один хлопчик впав, це його і спасло, а наш рослий такий, він біг. І вони дали чергу з автомата, і застрелили”, – розповіла бабуся.

Голові ОВА Янушевичу, який разом з нами слухав цю страшну історію, люди задавали цілком логічні питання – чому по селах досі спокійно ходять колаборанти та люди, які так чи інакше допомагали росіянам? Той кивав на поліцейських та спецслужби, які мали б цим займатися.

Примітно, що питання про колаборантів Ярославу Янушевичу задавали ледь не у кожному селі. В сусідній Новоолександрівці в цей час в центрі села збиралися люди, які помітили жінку, яка за їхніми даними співпрацювала із росіянами. Врятували її від розправи тільки поліцейські.

У Нововоскресеньському місцевий мешканець “Вітьок” жалівся нам, що його бʼють і казав, що він “зарабатував на хліб”. 

“Та його вбити мало. Носив їжу росіянам, горілку. Мразь”, – кажуть чоловіки, проводжаючи односельця поглядом. 

Очевидно, що питання колабораціонізму в селах буде стояти гостро і довго.

Хвилює людей і ситуація зі світлом. Його в цих селах немає давно, а значить – немає і води. В частині сіл вдалося запустити генератори і подавати хоча б інколи воду – в частині ж немає і такого щастя.

Дроти валяються по вулицях, десь їх вже підняли і натягнули, але електроенергії не буде ще якийсь час.

“Ми планували максимально швидко закінчити з електропостачанням у Високопіллі. Нам обіцяли допомогу бригадами з інших регіонів. Але почалися обстріли, ви самі бачите, і люди потрібні в своїх областях. Тож працюємо своїми силами, і будемо намагатися максимально швидко дістатися всіх сіл”, – розповідає Ярослав Янушевич.

Людям від пояснень, звісно не легше, але наявність хоч такої, але прямої комунікації, очевидно їм додає надії.

“Як орки тікали, спритні наші олносельці позабирали собі їх генератори. То в них світло є”, – розповідає жінка в одному з сіл. 

Цих людей вона називає мародерами. Її подруга не згодна. 

“Це трофеї”, – авторитетно каже і дивиться на обірвані дроти, що сумно звисають зі стовпів.

Руйнування

Не дивлячись на купу цих та інших проблем, населені пункти Новоалександрівської громади не зазнали таких руйнувань, як більшість сіл сусідньої Високопільської громади.

Навколо сіл досі багато зруйнованої російської техніки, але тіла вбитих росіян вже прибрали.

В частині сіл, наприклад в Українці, взагалі не стояли росіяни, і звідти їх не вибивали. Тож, руйнувань майже нема.

Але сліди боїв та прильотів все одно видно.

У Гаврилівці майже повністю зруновано місцеве ПТУ. За словами педагогів, на час прильоту, в ньому росіян не було, хоча місцеві мешканці стверджують, що як мінімум декілька поранених звідти виносили. 

У Нововоскресенці знищено школу. Понівечено ряд будівель.

У Біляївці було обстріляно район церкви.

Постраждав і сам храм Московського патріархату, і будівлі поруч.

У сусідній будинок прилетіло в кімнату, де була бібліотека. Книжки та фотоальбоми досі валяються по присадибній ділянці.

Про долю господарів будівлі нічого не відомо.

Селяни з сусідніх сел, у які нам потрапити поки не вдалося, розповідають, що їхні будівлі понівечені майже всі. Як доказ, показують автомобіль, на якому приїхали на зустріч до голови ОВА.

Єдина надія для цих людей зараз – гуманітарна допомога. За словами представників влади, тут працюють відразу декілька місій та ініціатив, але це рішення тимчасове. 

Зима близько, і життя у звільнених селах буде нелегким. 


Цей матеріал було створено завдякі щирій підтримці читачів видання, які профінансували поїздку членів нашої команди на Херсонщину. Якщо ви бажаєте нас підтримати, просимо долучатися

Поділитися цим матеріалом

Редизайн та модернізацію сайту
проведено за підтримки

official_logo_transparent_background_250