Колишній районний центр Високопілля українські війська зайняли зранку 4 вересня. Селище майже півроку знаходилося на лінії вогню, та зрештою і зараз прилітає сюди регулярно.

За словами селищної голови Ганни Шостак-Кучмяк, в селищі зараз проживає близько 270 чоловік, з майже 5 тисяч, які мешкали тут до вторгнення Росії.

Кореспондент МОСТа побував у звільненому селищі та подивився, як живуть люди.

«Князівка майже повністю знищена, зупинятися тут не будемо», – кажуть військові, поки ми з машини намагаємося зняти те, що залишилося від села. 

Зруйноване росіянами село, яке досі розміновують сапери, уважно роздивляється новопризначений голова Херсонської обласної військової адміністрації Ярослав Янушевич. Він, як і ми, вперше їде у Високопілля.

«Хотів приїхати ще на минулому тижні, але вирішив вас дочекатися», – пояснює він журналістам.

По-правді кажучи, ми розуміємо, що без нього нас навряд би пустили зараз в селище. Занадто близько йдуть бої, хоча, зранку ми цього майже не чули.

Дорогою з Князівки до Високопілля в полі бачимо російську БМП. Вона згоріла від прямого влучання. На фоні чуємо як українські сапери підривають знайдені на узбіччі дороги снаряди. 

Центр Високопілля ми вже бачили  репортажі нашого читача, який був в селі в перші дні після звільнення. З того часу тут мало що змінилося. Понівечені цивільні авто, розбита будівля адміністрації та снаряд від граду, що не розірвався та сумно стирчить з калюжі біля розбитого магазину. 

Скрізь зі стовпів звисають давно обірвані проводи, а ворота та паркани на абсолютно всіх вулицях мають рвані отвори від осколків. Навіть у візуально цілих будинках ворота обов’язково мають такі отвори.

Світла та газу в селі нема з початку весни – труби та дроти скрізь перебиті.

Родина місцевої вчительки Світлани Чумної одна з небагатьох, які мають перевагу над іншими сусідами – в них є сонячні батареї, сусідський просторий підвал та майже цілий автомобіль. На ньому її син Артем їздив 4 вересня по селу, перевіряв, куди поділися росіяни. 

«З ночі почався в них активний рух вулицями. Повмикали фари, гучно було дуже. Кричали. А на ранок я вийшов, глянув, а техніки нема. Не зрозумів нічого, пішов в адміністрацію – нема нікого. Потім подзвонив куму, а кум зі штабом спілкується. Він передзвонив, попросив, щоб я за путя (залізничні колії, МОСТ) там глянув. І попросили, щоб я зустрів розвідників», – розповів Артем під звуки пострілів десь на півдні.

Втечі росіян передували активні бої, які точилися навколо села декілька тижнів. Телевізійні «експерти» казали навіть про оточення тисяч десантників, але подробиць операції зі звільнення селища військові не розкривають. 

Канонада наростала і розриви було вже чутно все частіше. Але це не лякає місцевих мешканців. 

Свіжа воронка на городі

«Звикли, та і далеко це. По селу якщо і будуть бити, то пізніше», – спокійно кажуть мешканці напівзруйнованого подвір’я. 

По ходу показують свій підвал, в якому ховалися від артобстрілів весною. Умови там дійсно спартанські. Голові ОВА Янушевичу зі зростом під два метри зайти туди було дуже важко.

«Сусіди як виїхали, дозволили пожити в їхньому підвалі», – розповідає жінка, показуючи значно просторіший, але такий самий вогкий підвал.

Тут же сидить бабуся. Їй 85 років, і це вже друга в її житті війна. Все майже так само, тільки тепер їй не так страшно. Коли з села вибивали німців, їй було приблизно стільки ж років, як нині її правнукам, що живуть півроку з нею у підвалі. 

Сплять дорослі і діти всі разом. З розваг тільки телевізор. Був ще планшет, на якому під час карантину діти вчилися  і грали в ігри, але ще навесні його забрав російський солдат.

«Ми плакали, діти плакали, просили віддати дитині планшет. Та хто там віддасть», – розповідає Світлана Чумна.

Окрім планшета, росіяни забирали продукти харчування, речі, побутову техніку, ноутбуки.

« Свою їжу вони не їли. Забирали у нас запаси. Просто заходили в будь-яку хату і брали що хотіли. А що ти їм скажеш? Вони праві – вони з автоматами. Поки ми ходили у підвал – вони тут грабували по-повній. Так вже грабували, що і дірочки не було, куди вони не засунули носа. І в одяг, і в білизну. Шукали ж мабуть гроші, золото», – згадує жінка.

На початку в селі було багато так званих «ДНРівців». За словами жінки, вони були дуже злі і казали, що прийшли помститися за те, що «вісім років тому з ними зробили». Потім прийшли росіяни, більшість яких, за словами жінки, були схожі на «бурятів».

На вогнищі закипає бульйон, поруч з гідністю прогулюється зграє сільських псів та котів.

Вони зібралися тут зі всього села, і родина годує їх. 

Виїжджати вони не збираються, хоч і розуміють, що зима буде складною.

«Ну а на кого ми це все залишимо, хто собак буде годувати?», – відповідає Світлана на питання, чи не хоче вона переїхати у безпечне місце?

На вулиці зустрічаємо першого і єдиного перехожого – вчителя музики  Григорія Зінченка. Він щиро дивується такій увазі до нього і теж каже, що їхати з села не хоче. 

На його думку, найскладніший складний час вже позаду.

Символом звільнення Високопілля стала місцева лікарня. Саме над нею українські воїни підняли прапор, фото якого облетіло всі світові медіа. 

Прапор наразі на місці. Його видно здалеку.

Сама лікарня майже повністю зруйнована. Навколо стоять спалені цивільні та військові машини. Навіть вкрадений у місцевих мопед не приніс щастя новому «власнику» і згорів разом з іншим накраденим крамом.

Як розповідають місцеві мешканці, біля лікарні у росіян стояв міномет, з якого вони стріляли по позиціях ЗСУ. 

Фото Олега Батуріна

На першому поверсі росіяни влаштували «лаундж зону». Серед класичного російського свинарника «визволителі» встановили вкрадені десь басейн та білий диван «під шкіру». 

Поряд стоїть мангал, змонтований на станині від швейної машинки Zinger. 

Жили (і ходити в туалет) любителі водних процедур тут же у підвалі. Там по собі вони залишили купи сміття, фекалій і краденого краму. Серед покинутих речей бачимо дешевий вентилятор, телевізор і DVD програвач. Тут же валяється пакет старих CD дисків та пультів від телевізорів. 

Видно, що тікали росіяни поспіхом і не встигли забрати речі родом з нульових.

До речі, за словами військових, в цьому підвалі вони знайшли декілька заяв «відказників». Росіяни писали своєму керівництву, що вже не хочуть воювати. 

В небі над лікарнею висить ворожий БПЛА. Військові поспішають вивезти нас з території. На вечір, коли в селищі перебувала наступна знімальна група, Високопілля обстріляли з важкої артилерії. 

На околиці селища помічаємо велику сонячну електростанцію. Буквально вчора, у Кривому Розі ми спілкувалися з місцевими мешканками, які виїхали з Високопілля, аби оформити пенсію. 

Вони і розповіли нам, що так звані «буряти» сильно обстрілювали СЕС. На питання, навіщо вони її нищать, російські військові повідомили, що на їхню думку, за допомогою цих панелей місцеві мешканці можуть передавати через супутник дані ЗСУ.

Поряд із понівеченою станцією лежить ціле стадо корів. Обставини їх смерті відомі не до кінця. 

А зовсім поруч пасеться невеличке стадо. Життя триває – точиться війна. 

На іншому краю села вже відбувається сходка. Голови селищної ради та  Бериславської РДА, разом з працівниками ОВА, доставили перші ремкомплекти, воду та продукти які були надані міжнародними організаціями.

Чоловіки діловито розвантажують машину, а жінки уважно слухають голову ОВА Янушевича. Тому складно тримати аудиторію. Фактично – це перший представник державної влади, якого тут бачать. Тож питань, проблем і звинувачень у місцевих вистачає.

«Я розумію, що мої розповіді та обіцянки тут нікому не потрібні. Пояснення теж. Поки не покажу перші результати, ці люди мені не повірять», – каже він кореспонденту МОСТа вже в машині.

Губернатору було б набагато легше евакуювати цих людей до Кривого Рогу, розселити їх забезпечити всім необхідним, але їхати не хоче ніхто. Навпаки, люди поступово повертаються в село, не дивлячись на протести військових та влади.

«Попереду зима і ми вже зараз думаємо, як будемо забезпечувати людей паливом та всім необхідним», – пояснює він і додає, що таких деокупованих сіл на Херсонщині може стати не 10 і не 20 вже в найближчий час. 

І скрізь будуть повертатися люди, не дивлячись на зиму та руйнування.

Один з читачів МОСТа Ігор Ратушний розповів, що він п’ять днів на тиждень працює у Кривому Розі, вчить дітей онлайн, а на вихідні повертається додому, аби лагодити хату та готуватися до зими.

«Цікаво, що нас не покликали на зустріч з головою ОДА. Знову Шостак-Кучмяк зібрала масовку з лояльних», – каже пан Ігор, який багато років в опозиції до селищної влади. 

За словами Ігоря, який був депутатом районної ради від ВО «Свобода», саме голова селищної ради вимагала від нього видати їй гуманітарну допомогу, яку він ховав у себе в гаражі, а коли він відмовився, з цією ж вимогою до нього прийшли росіяни.

Наразі правоохоронці порушили за цим фактом кримінальне провадження. 

Перед виїздом з селища Ярослав Янушевич прощається із місцевим поліціянтом Сергієм Курділовим, про того тут непогано відкликаються і військові і місцеві. 

В машині, поки ми їдемо далі, Ярослав Янушевич втомлено хитає головою, слухаючи розповідь про ймовірну участь начальника поліції Високопілля Сергія Курділова у справі про вбивство Каті Гандзюк.

Саме ця людина, за версією друзів Каті, причетна до фальсифікації справи у перші дні після нападу. На той час кум організатора нападу Сергія Торбіна Сергій Курділов був заступником начальника слідчого управління ГУНП і не міг не брати участі у затриманні «стрілочника» Миколи Новікова.

Відразу після затримання Торбіна і його людей, Курділова сховали у Високопіллі, перевівши на посаду начальника райвідділу. Правоохоронці кажуть, що не виявили зв’язку між фальсифікацією справи та кумом організатора нападу. 

Наостанок місцеві поліціянти показали нам справжню гордість – декілька підбитих БМП та БМД. Вони стоять на території якихось складів, обгорілі та поплавлені.

Поряд досі стирчать у бетоні нерозірвані мінометні міні, валяються купи патронів та речей росіян. Серед останніх находимо декілька монет. Одна з них – обгорілі 20 азербайджанських гяпіків. Очевидно, що якийсь з російських десантників брав участь у конфлікті у Нагорному Карабасі. 

Тепер його берці валяються в українському Високопіллі.

 Сергій Нікітенко, МОСТ
Поділитися цим матеріалом

Редизайн та модернізацію сайту
проведено за підтримки

official_logo_transparent_background_250