Ірина Середа та Марина Астахова приїхали до Кривого Рогу із Берислава. Про своє життя в окупованому місті та виїзд вони розповіли журналістам місцевого телеканалу ТРК Рудана.
– Я приїхала сюди з сім’єю – у мене чоловік та двоє дітей. Старший син в Польщі, а менший, якому 17 років, приїхав до Кривого Рогу з нами. Життя наше було хороше, була робота – ми з чоловіком працювали у міській раді, менший син навчався у Каховці. Все було – допоки цей картковий будинок не почав розсипатися на очах, – розповідає Ірина Середа.
Життя в окупованому Бериславі простим не було – продуктів майже завозили, доводилося стояти в чергах по 3-4 години.
– Бувало так, що доходила наша черга, а вже ні м’яса, ні молочки. А вони (росіяни – ред.) приїдуть, зайдуть до магазину без черги, заберуть 20-30 буханок хліба і поїдуть. Ну а що нам з ними боротись, – говорить жінка. – Вони машини у людей забирали, по місту не ловили, але все одно – ходиш вулицями, бачиш їх – і тіло труситься. Додому до нас приходили – шукали нацистів. По 3-4 людини заходили, палець на курку тримали завжди, телефони перевіряли, на горища та у підвали лазили. Не грубили – питали чи ніхто не ображає…
Рішення про виїзд обом жінкам не далося легко.
– Було дуже страшно, але ми заїжджали в села, люди до нас виходили, виносили чай, каву, якусь їжу, питали чи не треба телефони зарядить і все таке інше, – додає Ірина.
Марина Астахова, яка приїхала до Кривого Рогу з чоловіком і двома малими дітьми, каже:
– У Кривому Розі нас дуже тепло зустріли, нагодували нас, поприносили гуманітарну допомогу, підказали куди звертатися, якщо знадобиться робота. Але ми віримо, що приїдемо додому – у нас там залишилися батьки, моя сестричка…
Марина розповідає, що поїхали з Берислава заради дітей – буквально за годину зібралися напередодні і вранці поїхали.
– Ми з дитинкою спали 4 дні в підвалі, вибухи були страшні – одного разу вибух був такої сили, що я подумала – ну все, там вже нічого немає. Ходити містом було страшно – вони (росіяни – ред.) людей наче й не чіпали, але ти все одно дивишся на нього і не знаєш: чи автомат на тебе наставить чи забере кудись, – розказує Марина.
І вона, і Ірина вірять – вони повернуться до Берислава
– Аякже, там же все посаджено, – каже Ірина. – Ми знаємо: наші хлопці нас відстоять. Ми повернемося на свою землю.