Минулого року побачило світ нове дослідження керівниці Горностаївського народного музею, краєзнавиці Олени Ташкінової «Релігійні громади Горностаївського району. Історія та сучасність».
З Оленою Миколаївною я познайомився у 2016 році на першій конференції «Минуле і сучасність: Херсонщина. Таврія. Каховка». Я був вражений її розповідями про два музеї, краєзнавчий та етнографічний, які вона створила в Горностаївці на голому ентузіазмі. Її бажання краєзнавчого пошуку буяло буйним цвітом. Уже наступного року з під пера Олени Ташкінової вийшло перше краєзнавче видання з історії Горностаївки «А колись було…». Тоді це була невеличка книжечка. Як бачимо, пані Олена не зупинилася у своєму пошуку.
Нове видання вражає своєю об’ємністю (318 сторінок), глибинністю та науковістю. В основі дослідження лежать два масиви джерел: спогади очевидців та архівні справи, рясно проілюстровані, як давніми, так і сучасними світлинами.
В хронологічній послідовності (перші православні церкви з’явилися у с. Князе-Григорівка та Велика Благовіщенка у 1796 році) дослідниця розкриває процес становлення православних, католицьких, протестантських, мусульманських громад у Горностаївці та навколишніх селах. У цьому контексті основна увага авторки зосереджена на радянському періоді релігійних утисків та процесі розквіту конфесійного життя за сучасності. Цей опис жваво насичений спогадами старожилів записані авторкою.
Відкрив для себе, що у с. Маринське, Ольгиному та Кочубеївці проживали крупні громади німецьких колоністів. Примітно, що у Маринському станом на 1922 рік парафіянами місцевого костьолу було понад три тисячі осіб. Водночас, за переписом 2001 року німцями в цьому селі вже ніхто себе не ідентифікував.
Переконаний, що це видання повинно мати продовження в другій частині, оскільки авторка побіжно розкрила якраз релігійне життя німців-колоністів та євреїв Горностаївки, які мали власну синагогу. Тут відчувається брак архівних джерел із цієї тематики, що переважно зосереджені в Державному архіві АР Крим (до 1917 року Горностаївка з околицями належала до Дніпровського повіту Таврійської губернії).
Робота Олени Ташкінової є непересічним явищем у культурному житті, не тільки Горностаївської громади, але й усієї Херсонщини, оскільки не так уже й багато видань з історії конфесійного життя Херсонщини побачило світ за останнє десятиліття.
Окрема вдячність меценатам, які знайшли можливості та бажання підтримати видання цієї цікавої та важливої праці.
Михайло Гончар, кандидат педагогічних наук,
член Національної спілки краєзнавців України.
