Російське прокремлівське медіа Readovka створило і оприлюднило в мережі фільм «Кирилиця Стремоусова» до річниці загибелі херсонського проросійського діяча Кирила Стремоусова.
Що кажуть окупанти
Фільм складається з архівних кадрів з Кирилом Стремоусовим і спогадів про нього членів сім’ї, а також людей, які були з ним знайомі.
Починається фільм з короткого відео з родинного архіву Стремоусових. Далі глядач стає свідком розмови кількох людей, серед яких і Стремоусов, про те, що Україною нібито керують євреї і як з цим боротися.
Потім автори фільму показують події 2010 року, коли рибалки Генічеського району протестували проти заборони за ініціативою Держкомітету рибного господарства України сіткового лову в Утлюкському лимані Азовського моря. Тоді Кирило Стремоусов був одним з організаторів мітингу, учасники якого вимагали відставки тодішнього голови Державного комітету рибного господарства України Миколи Швиденка. На цьому заході теж не обійшлося без антисемітизму.
Протягом фільму архівні кадри перемежовуються з розповідями про Стремоусова його вдови – Оксани, пасинка – Ярослава, а також – людей, які дружили з ним чи були знайомі. Серед останніх є й херсонські колаборанти: спікерка створеної російськими окупантами Херсонської обласної думи Тетяна Томіліна, начальник управління інформаційної політики окупаційної адміністрації Херсонської області Євген Бриков, колишній вантажник, а потім – проросійський блогер, прессекретар окупаційної адміністрації Херсонської області, помічник Кирила Стремоусова, а зараз – людина без визначених занять Сергій Мороз.
У цих розповідях Стремоусова називали журналістом, мандрівником, борцем з несправедливістю, сміливою людиною, а також людиною, яка першою занесла російський прапор в будівлю адміністрації Херсона.
В коментарі до фільму сказано, що автори хотіли показати Кирила Стремоусова як неоднозначну та незрозумілу постать:
Публічний образ політика був досить сильно «відполірований» під час СВО. Тут ви побачите не чиновника і не героя новин, а звичайну людину, яка прожила переломний момент свого життя. Кирило Стремоусов — неоднозначна та незрозуміла постать в історії двох країн. Для когось він авантюрист, для когось зрадник, а для когось назавжди залишиться тим, хто першим підняв прапор Росії на території Херсонської області.
Значною частиною архівних відео були кадри з участі Стремоусова в різних бійках і сутичках: в Херсонській міськраді, в комунальному закладі «Херсонський фаховий спортивний коледж», на вулиці.
Не можна не звернути увагу на те, що серед відеохроніки превалюють кадри, зняті до російського повномасштабного вторгнення і окупації Херсонщини. Кадрів з Кирилом Стремоусовим, знятих під час окупації, не дуже багато. При тому, що сам він в той час записував дуже багато відеозвернень, до того ж розміщував у власному Telegram-каналі відео мало не з усіх заходів, в яких брав участь.
Чому це неправда
Маніпулятивність фільму «Кирилиця Стремоусова» полягає не тільки в тому, які матеріали відібрали для нього автори, а й у тому, про що вони промовчали. А цього чимало.
Наприклад, не було ані слова про можливу співпрацю проросійського активіста з деякими херсонськими поліцейськими. Наприклад, про організацію Стремоусовим груп підтримки, які були присутні на судових засіданнях, де однією з сторін були співробітники поліції.
Кирила Стремоусова багато років звинувачували у роботі на місцевих поліцейських та СБУшників. Точно відомо, що він виконував дрібні завдання заступника начальника ГУНП Олександра Анохіна, пізніше іншого заступника Миколи Цапа. Про це МОСТу неодноразово розповідали працівники поліції.
В СБУ Кирило Стремоусов частіше за все контактував із Кирилом Рудським, який у 2021 році дослужився до заступника начальника Головного управління Служби безпеки у Херсонській області.
Очевидно, що така тісна співпраця дозволяла Стремоусову виходити сухим з усіх кримінальних справ, фігурантом яких він ставав.
Про співпрацю проросійського активіста з херсонською поліцією може говорити й те, що 9 вересня 2020 року Головне управління Нацполіції в Херсонській області закрило кримінальне провадження за фактом нападу Кирила Стремоусова на херсонського журналіста Дмитра Багненка.
Про сам напад на журналіста, вчинений у червні 2020 року, в фільмі «Кирилиця Стремоусова» не було жодної згадки.
У фільмі зовсім не згадуються протиправні діяння Стремоусова, і це – не тільки напад на журналіста. Не згадується і вчинена ним у січні 2018 року стрілянина в пресклубі «Новий день». Власне поза увагою авторів фільму лишилася любов проросійського активіста до застосування проти беззбройних людей травматичної зброї, яку він, до речі, отримав з дозволу херсонських поліцейських, і втратив у 2019 році. .
Немає в фільмі жодного натяку на ковід-дисидентство херсонського проросійського активіста і на його виступи проти вакцинації (не тільки – ковід-вакцинації, а взагалі проти профілактичних щеплень). Стремоусов був запеклим противником карантину, вакцинації та носіння масок. Він звинувачував українську владу у поширенні COVID-19 начебто розташованими на території країни «біолабораторіями США», закликав відмовлятися від профілактичних щеплень і пропагував пологи в домашніх умовах. Росіяни, які створили фільм пам’яті Стремоусова, вирішили не згадувати про ці аспекти його життя.
Щодо явно поверхневого висвітлення авторами фільму періоду роботи Кирила Стремоусова в окупаційній владі, то тут, за великим рахунком, і не було чого висвітлювати. Стремоусов займав посаду «заступника голови адміністрації у справах сім’ї, молоді, спорту та інформаційної політики». Тобто, серйозних повноважень і відповідно важелів впливу не мав. Більшу частину часу приділяв поїздкам по області, під час яких розмовляв з місцевими мешканцями на тему «Росія тут назавжди» та інколи представляв заздалегідь узгоджених з окупантами місцевих гауляйтерів, якщо такі були.
Більше того, судячи з повідомлень в російських медіа, окупанти були не дуже задоволені Кирилом Стремоусовим через його погану керованість, неоднозначну репутацію, схильність до демонстративної і навіть епатажної поведінки. Дійшло до того, що під час російських свят, коли в Херсон приїздили окупантські високопосадовці, Стремоусова про всяк випадок відправляли подалі від обласного центру.
Не виключено, що і фатальне для Кирила Стремоусова ДТП, яке сталося 9 листопада 2022 року, було зовсім не трагічною випадковістю. Про нього у фільмі розповідав Сергій Мороз, експомічник Стремоусова, який в той день поїхав до Херсона, і там йому телефоном повідомили про ДТП.
За словами Мороза, і Стремоусов, який перебував на лівому березі, теж хотів поїхати в Херсон, але його не пустили російські військові, пояснюючи це турботою про безпеку.
Але 6 листопада в Херсоні зникло електропостачання і відповідно – зв’язок. Не працювали і російські оператори «+7 телеком» і «Мир телеком». Більше того, 9 листопада 2022 року в обласному центрі росіяни вже займалися демонтажем обладнання для стільникового зв’язку. Зловити дуже поганий зв’язок можна було хіба що на березі Дніпра.
Але навіть якщо припустити, що Сергій Мороз перебував там, де був хоч якийсь зв’язок, то лишається незрозумілим, як йому одразу після аварії змогла зателефонувати людина з охорони Стремоусова, якщо, за словами того ж Мороза, всі люди, які їхали в авто отримали важкі поранення, а сам Стремоусов загинув. Навряд чи колишній вантажник Мороз був настільки важливою людиною, що йому хтось зателефонував, попри важкі травми.
Не можна не звернути уваги і на слова Сергія Мороза про те, що водіями вантажівок Урал, повз колони яких їхало авто Стремоусова, і одна з яких несподівано здійснила ризикований маневр, були 19-20 річні хлопці. Тобто, Мороз підтвердив, що росіяни направляли на окуповані території солдат-строковиків.
Автори фільму хотіли зробити кінопортрет Кирила Стремоусова як борця із владним свавіллям, полум’яного адепту «руського миру», а вийшов портрет схильної до насильства людини з нестабільною та демонстративною поведінкою і з дуже сумнівними обставинами загибелі.
Чому це важливо
Від самого початку «спеціальної військової операції» росіяни намагаються знайти серед мешканців окупованих українських територій не лише колаборантів, а й людей, з яких вони можуть зробити героїв або принаймні яскравих медійних персон. Це потрібно для популяризації окупації, для створення враження підтримки загарбників з боку відомих і шанованих представників місцевого населення.
Але на окупованих територіях жоден з мешканців, які мають хорошу репутацію, реальні авторитет і вплив, не став співпрацювати з росіянами.
Тому окупантам доводиться використовувати те, що у них було. В тому числі, робити героя з такої людини, як Кирило Стремоусов.
* Матеріал створено за підтримки Центру прав людини ZMINA.