Журналістка та письменниця з Бельгії Вікторія Белім збирає у Херсоні матеріал для своєї нової книги. Вона буде присвячена тому, як люди зберігають культуру в умовах повномасштабної війни. Історії про це жінка шукає, відвідуючи прифронтові регіони.
Про це повідомляє Суспільне.
Вікторія Белім приїхала до Херсона вдруге. В перший раз була тут у 2016 році. Каже, місто її вразило й залишило по собі теплі спогади.
“Я завжди мріяла сюди потрапити, незважаючи ні на що. Зараз це стало можливо. По-перше, я хотіла познайомитися з людьми, які залишаються у Херсоні, підтримують місто та його культурний спадок. Хочу тут залишитися на деякий час, щоб просто відчути, зрозуміти Херсон. Інакше неможливо — треба, щоб місто, в певному сенсі, стало частиною тебе”, — вважає журналістка.
Зібрані під час перебування у місті матеріали Вікторія планує використати у книзі “Троянда і полум’я”. У ній авторка розповідатиме історії людей з різних регіонів України. Книга буде про те, як українці зберігають культуру під час повномасштабної війни. Серед героїв – жителі прифронтових областей.
“Назва “Троянда і полум’я” — це символізм з перської поезії. Тобто, це краса і водночас небезпека, поєднання чогось такого, що зазвичай не поєднується. Для мене це дуже символічно взагалі для сучасного життя в Україні”, — каже письменниця.
Вікторія Белім народилася у Києві, у підлітковому віці разом із родиною виїхала до США, згодом – до Бельгії. Навчалася в Єльському університеті, працювала журналісткою у різних країнах світу. Українською мовою володіє з дитинства – нею в родині спілкувалися предки — вихідці з Полтавщини. Після 2014 року Вікторія почала частіше їздити до України, а дослідження родинної історії стало основою для основою для першої книги “Будинок із півнями”.
“Я її писала англійською, потім вона вийшла у різних перекладах. Ця книга була перекладена норвезькою, фінською, шведською та багатьма іншими мовами. Всього зараз нараховується приблизно 18 перекладів, в тому числі українською мовою. Українська версія вийшла в 2026 році. Для мене це дуже щемко і зворушливо, бо це ніби частина мене повернулась додому”, — говорить Вікторія Белім.