Вчергове після виходу резонансного матеріалу про відомого можновладця я став об’єктом критики. І це зрозуміло – людина ображена, і співробітники її сайтів починають підсолоджувати ситуацію. Але це настільки вже звична ситуація, що про неї навіть і згадувати не має сенсу – «колег» це не зупинить.
А ось розмови про стандарти, які обов’язково починаються після резонансних публікацій, цікавлять мене більше, адже спір між адептами стандартів і тими, хто вважає їх анахронізмом, не менш цікавий і багатий на емоції, ніж спір між фанатами Canon та Nikon. Звісно, на регіональному рівні ці спори не такі палкі, як ті що точилися навколо розслідування про Панамські офшори Петра Порошенка, але про них слід розповісти.
Тиждень тому ми закінчили роботу над черговим розслідуванням, присвяченому білим плямам у біографії голови Херсонської обласної ради Владислава Мангера. Показувати цей випуск заборонили усім каналам, про що я писав раніше.
Але, на фоні звинувачень у різких епітетах та неоднозначних висновках, декілька разів прозвучало звинувачення у порушені стандарту балансу думок. Нібито ми не надали право на коментар іншій стороні, що викривило його.
Звісно, з цієї проблемою стикалося багато журналістів, які висвітлювали конфліктні ситуації і займалися розслідуваннями. Адже тільки у підручнику красиво звучить призив на фінальному етапі роботи брати генеральне інтерв’ю. У реальному житті зробити його майже неможливо. Фігуранти мовчать, у кращому випадку брешуть, а то і банально тікають від камери, як було у нашому випадку.
Я особисто спитав у фігуранта розслідування про фірму, до якої він мав відношення, але той втік. Зрозуміло, що після цього друга сторона, а на мою думку перша, бо іншої, окрім мене в матеріалі немає, представлена тікаючим головою облради та його розповіддю про таємну місячну службу в АТО.
Але це не означає, що я не намагався отримати той самий завітний коментар, але отримав дивну відповідь від прес-секретаря голови облради Галини Ляшевської.
«Ти ж знаєш які у вас з Владиславом Миколайовичем відносини?», – риторично спитала вона, та пообіцяла поклопотати про коментар.
Пізніше ж повідомила, що Владислав Мангер готовий дати мені інтерв’ю, але у нього катастрофічно не вистачає часу, і коли він буде відомо тільки йому.
Зрозуміло, що я міг, як це часто роблять деякі колеги, взяти коментар у якогось експерта, або, що більш вірогідно, у псевдоексперта, який би щось там розповів. Проте це був би обман глядача, бо я покажу ніяку не сторону, а невідомо кого.
Тим паче, що баланс думок – це в тому числі і заборона маніпулювати експертною думкою на користь однієї зі сторін.
«Роль балансу грає також контекст і попередні висловлювання даної людини», – вважає експерт Інституту масової інформація Роман Кабачій.
Звісно, ми подаємо коментарі експертів, які більш менш незалежні, чи залежні, але авторитетні, причому треба пам’ятати, що на місцях бажаючих розмовляти про того чи іншого чиновника може не бути взагалі.
І ви залишаєтесь перед все тією ж дилемою – обманути читача чи потрапити під вал критики. Обирати вам.
Отже, виходить, що є два виходи: обманювати глядача і читача, показуючи якогось псевдоексперта, чи подавати незбалансований, але правдивий матеріал, що пройшов серйозний фактчекінг і має вискоку суспільну вагу.
Я обираю другий варіант, і готовий до критики і звинувачень від колег та експертів, але залишаюся чесним з аудиторією.
Текст: Сергій Нікітенко, регіональний представник ІМІ у Херсонській області, для сайту МОСТ
Матеріал підготовлено в рамках проекту «Мережа медіа-спостерігачів», який виконує ІМІ за підтримки Freedom House та МЗС Норвегії.