«Вставай, тварь! Я журналист». Репортаж Павла Стеха з Херсону

«Вставай, тварь! Я журналист». Репортаж Павла Стеха з Херсону
19 июня

Певний час на Херсонщині триває велика дискусія: більше 200 людей в регіоні отримали травматичну зброю за посвідченням журналістів. Хоча більшість з них жодного стосунку до медіа ніколи не мали. «Липові» журналістські посвідчення дозволяють їм ходити з пістолетами у кишені та в разі чого відстрілюватись.

На прохання Заборони журналіст Павло Стех відправився до Херсону та дізнався про любов місцевих до Китаю і канапок, вбивчу силу рогатки та про те, навіщо херсонці видають себе за журналістів. А художниця Анна Бекерська зробила колажі, в яких розкрила дещо сюрреалістичний херсонський ландшафт.

Текст: Павло Стех

Ілюстрації: Анна Бекерська

Верстка: Наталя Самсонова

«Вставай, тварь! Вставай, говорю. Бегом вставай! Ты на кого нападаешь? Ты, бля. Вставай! Ты на кого нападаешь, лось? Я журналист! Ты че, конь, ты кого дубинкой валишь, а? Я журналист! Нападение, блядь, на журналиста!» - кричить чоловік з пістолетом в руці на охоронця.

Охоронець лежить в піску посеред пляжу і затуляє обличчя руками, чи то від стусанів, чи то від запитань чоловіка з пістолетом, що нависає над ним. До того, як чоловік вистрілив, охоронець застосував газовий балончик. До того, як охоронець застосував газовий балончик, чоловік дістав пістолет. До того, як чоловік дістав пістолет, охоронець вдарив його кілька разів гумовим кийком.

А все тому, що чоловік зайшов на територію пляжу, не заплативши 5 гривень, зі словами: «Вот какая-то хуетень у нас, смотрите», після чого й отримав кийком.

«Парень, ты раскрутился на статью», - резюмує голос за кадром.

За фактом конфлікту в селі Щасливцеве, що на Арабатській стрілці біля Азовського моря, поліція відкрила кримінальні провадження за заявами від обох учасників події. Чоловік з пістолетом - Кирило Стрємоусов, секретар Херсонського обкому Соціалістичної партії України. В минулому був начальником управління оперативного реагування рибінспекції України, потім займався громадською діяльністю, після чого півтора роки їздив на мотоциклі Латинською Америкою - «стежками Че Гевари». Деякі херсонські журналісти та політтехнологи називають його провокатором, який, наприклад, зривав суд над кримським сепаратистом.

Кирило каже, що на пляжi діяв у межах законодавства і захищав себе як журналіст.

«Є офіційні документи, що я журналіст, - говорить він. - У нас тут на Херсонщині журналістів практично немає. Я називаю їх «журнаглісти», бо вони ходять по всіляких фуршетах, а про проблеми Херсонщини ніхто не говорить. У мене є ліцензія, яка дає мені можливість збирати, обробляти і розповсюджувати інформацію, і я, згідно з законодавством, маю право на носіння зброї. Зараз я постійно ходжу зі зброєю, бо підіймаю питання на сотні мільйонів гривень бюджетних коштів, розкрадених владою».

Стрємоусов відтягує комір червоної сорочки з орнаментом (сорочка нагадує чи то вишиванку, чи то косоворотку) і оголює ліве плече - демонструє синець, який залишився після бійки на пляжі:

«Спочатку я навіть не хотів застосовувати зброю, але після того як охоронець почав з балончика газом заливати - це вже не те що перешкоджання моїй журналістській діяльності, тоді вже була загроза моєму життю, - говорить він. - Я застосував зброю. А ситуація вже сталася, як сталася».

Медійна мафія

Ситуація сталася за кілька днів після оприлюднення інформації про те, що за останні чотири роки в Херсонській області 223 особи отримали зброю за журналістськими посвідченнями.

«Якщо в цьому списку і є журналісти, то їх двоє-троє, не більше», - запевняє Сергій Нікітенко, керівник інформаційно-аналітичного сайту «Мост». Він і надіслав запит до місцевого управління Національної поліції.

В Україні давно ведуться дискусії навколо дозволу на носіння травматичної зброї для всіх громадян. У 2013 році МВС пропонувало прийняти закон, згідно з яким право на травматичну зброю мали б усі громадяни віком від 25 років. Але вже на початку 2014 року цей законопроект був відкликаний з Верховної Ради. Журналісти є однією із категорій населення, яким дозволена травматична зброя, і цим дуже активно користуються не лише вони. За даними 2014 року, загалом в Україні видано більше 190 тисяч дозволів на отримання зброї. Скільки з них видано журналістам, невідомо: в поліції запевняють, що не ведуть окремого обліку.

Херсонська область - складний регіон: тут нерідко відбуваються публічні конфлікти між місцевими, бійки під час мітингів та рейдерські захоплення, а в місцевій владі досі багато чиновників часів Януковича, що теж додає проблем.

«Я написав запит, хоч і розумів, що поліція не відповість, - розповідає Сергій Нікітенко. - Відіслав і забув про нього. Відкриваю зранку пошту, а там список. У ньому депутати, бізнесмени, якісь незрозумілі люди. В мене є файл, де я потрошку для себе розшифровую всіх, щоб згодом опублікувати цей список з інформацією, хто є хто. Більше того, в цьому списку немає багатьох людей, які отримали зброю за журналістськими посвідченнями саме в цей період. Це мені анонімно казала людина, яка допомагала цим «журналістам» отримувати зброю таким макаром. Тобто цей список далеко не повний».

Ми зустрічаємося з Сергієм на херсонській набережній, де триває фестиваль «южного общения, уличной еды и ярких эмоций» - так позиционує себе місцева подія «ХерсON Фест». Прямо тут, по набережній, де грає музика та їдять люди, їде потяг. На моє здивування Сергій пояснює, що це тільки тут і в Феодосії буває, що потяги ходять по набережній - все через те, що порт розділений на кілька частин.

Сергій має журналістське посвідчення, але зброю за ним не отримував, попри те, що два роки тому на нього було вчинено напад, і ще один напад відбувся цього тижня.

Про схеми отримання зброї Сергій говорить обережно, але впевнено, розбавляючи свої твердження словами «можливо», «напевно» і «наскільки я розумію».

«Наскільки я розумію, - говорить він, - має бути організація, яка видає оці справочки, клопотання на отримання травматичної зброї. Якщо це не НСЖУ (Національна спілка журналістів України - ред), а вони стверджують, що нічим подібним не займаються, то має бути в поліції спеціальна інформагенція, яка за невелику плату дає цю печатку. Тобто, можливо, йдеться не про те, що люди хочуть отримати зброю як журналісти, а вони просто приходять в поліцію, а їм вже кажуть, скільки це буде коштувати. Я не можу стверджувати, але скоріше всього так воно і є. Тобто часто люди і не знають, що отримують зброю як журналісти. Той же Рожков, я думаю, просто заплатив гроші, а йому принесли зброю, без зайвих деталей, за якою схемою це все зроблено».

Лакшері

Юрій Рожков - депутат Херсонської обласної ради від президентської партії БПП. Він, згідно зі списком, що опублікував Нікітенко, теж отримав зброю за журналістським посвідченням. Нещодавно він повернувся з Китаю і скликав херсонських журналістів на свою прес-конференцію у місцевому прес-клубі.

«Ніхау! - вітається китайською депутат з херсонськими журналістами. - Якщо розібрати це слово, то буквально воно означає «Ты кушал?». Це добре характеризує китайців і їхню турботливість. У нас теж є такі слова, але ми часто не звертаємо на них уваги, наприклад - подушка. Подушка - под ушко».

Депутат Рожков розповідає про далекі східні землі бадьорим голосом і піднесеним тоном. Перед зацікавленою і тихою публікою виглядає ніби Марко Поло, який щойно зійшов з корабля, на якому першим з європейців побачив Китай.

Публіка - це місцеві медійники. Вони прийшли у прес-центр озброєні диктофонами, фотоапаратами та телекамерами.

На стіні навпроти депутата висить кілька десятків портретів з попередніми спікерами прес-клубу. Там і Левко Лук'яненко, і Віктор Медведчук, і Зураб Аласанія, і Віталій Кличко - разом із цілою когортою впізнаваних політиків, прибитих до стіни, слухають про економічні успіхи Китаю від депутата облради. Депутат розповідає про транзит через Стамбул, про турецькі готелі, китайську залізницю, піднебесних бізнесменів і пенсіонерів.

«Одного разу я був в одного багатого китайського бізнесмена в офісі, - розповідає Рожков. - Він сидів за великим столом, який стояв на розкішному персидському килимі. Бізнесмен курив і поруч, на столі, була велика красива попільниця. Але коли він докурив цигарку, то кинув недопалок собі під ноги і розчавив його об персидський килим. Я здивувався і спитав у перекладача, для чого бізнесмен це зробив. Виявляється, так він мені демонстрував, що в нього є багато грошей і цей персидський килим він може міняти хоч кожен день. Я народився, виріс і навчався в Радянському Союзі. А в радянських людей тоді було таке бажання - все купити, бо нічого не було. І коли з'явилася така можливість, то купували все, треба воно тобі чи не треба, але нехай буде. Китай теж є комуністичною країною і в них теж є така мода, щоб купувати брендові речі, лакшері».

На питання про зброю, отриману за журналістським посвідченням, депутат відповідає впевнено і дає зрозуміти, що нічого важливого чи страшного в цьому не бачить.

«Я це посвідчення отримував десь шість чи сім років тому, - говорить він. - Які тоді потрібні були для цього документи, вже й не пам'ятаю. Журналістикою я ніколи не займався. Та й посвідчення цього в мене насправді немає. Може, колись були такі потреби і ми брали-брали-брали ці справки. А зброя лежить у мене вдома, в сейфі. Просто були часи, коли це було потрібно, щоб почуватися в безпеці».

По закінченню прес-конференції журналістам роздають по дешевому китайському сувеніру - червоній рибці на мотузці. Депутат розповідає, що в китайській міфології риба символізує багатство і гармонію. Згодом рибки разом із журналістами відпливають напрямку фуршету з канапками.

Рогатки для журналістів

«Я журналіст за освітою і за професією», - розповідає Олег Зайченко. В минулому він працював редактором в газеті «Херсонський вісник», а зараз працює помічником депутата Верховної Ради від БПП Івана Вінника - боржника, який ухиляється від сплати боргу за будівництво бетонного заводу в Новій Каховці, та секретаря комітету ВР з питань національної безпеки і оборони.

Зайченко - один із тих власників зброї в опублікованому списку, які працювали за фахом.

«Отримав зброю, точніше купив - можливо хтось і отримував, а я купував за власні кошти - в 2002 році, - говорить він. - Це абсолютно безглузда річ, яка надає власнику більше проблем, ніж користі. Знаю випадок з нашим журналістом, не буду згадувати ім'я, царство йому небесне. Він намагався вчинити самогубство за допомогою такого травматичного пістолета. Вистрелив собі у скроню, і це призвело тільки до госпіталізації - не зміг себе застрелити. Він наклав на себе руки в подальшому, але на той час, тією зброєю, йому це не вдалося».

Помічник депутата розповідає про зброю з помітним захопленням. Коли він починає пояснювати, як крізь тіло проходять кулі від поліцейської та армійської зброї, на нас звертають увагу люди, які п'ють каву за сусідніми столиками.

Зайченко називає травматичний пістолет «рєзінкою» і наголошує на непередбачуваності подібної зброї.

«Як засіб самозахисту травматичний пістолет має більш психологічний ефект, - вважає чиновник. - Але цей психологічний ефект непередбачуваний - людину можна травмувати, а можна тільки розізлити. В мене ця зброя спокійнесенько лежить у сейфі, майже в ідеальному стані. Я нею ніколи не користувався, хіба декілька разів давав салют на Новий рік і декілька разів стріляв по мішені. Дійдуть до неї руки, і я її продам. Куплю собі перероблений АК-47 під карабін або взагалі гладкоствольну рушницю, та й по всьому».

Помічник депутата не бачить жодної проблеми зі списком «липових» журналістів і називає це не інакше, як «понти» та «іграшки»: «отримати, погратися і покласти в сейф».

«Після Гонгадзе статус журналіста в суспільстві сильно піднявся, - говорить він. - Настільки піднявся, що статусом журналіста почали користуватися, скажімо так, не зовсім чисті на руку люди. Навіть з'явився термін «мускулисті журналісти», які штурмують виборчі дільниці, займаються рейдерськими захопленнями. Вадим Тітушко, теж, до речі, журналіст. Журналіст сам себе не захистить, якщо на нього буде скоєно організований напад. Щоб могти себе захистити, треба робити як Аміна Акуєва - вона майже кожного дня ходила в тир. І коли на неї був замах, то вона встигла поранити кіллера першою. Звичайна людина так не зробить, не встигне. Особливо жінки, які носять пістолети в сумочках - поки вона звідти його витягне, все закінчиться дуже швидко. Це таке марення, що непідготовлена людина може себе захистити від організованого збройного нападу. Краще купити собі бронежилет прихованого носіння. Чим ця травматична зброя страшніша за рогатку? Вбивча сила від рогатки може бути більшою. Це абсолютно дурна штука - я колись вистрілив у дошку, дошка виявилася дуже міцною, куля відскочила і бахнула мені в плече».

Поліція запитів

Сергій Томіленко, голова Національної спілки журналістів України, про ситуацію з херсонськими журналістами чув. Запевняє, що з усього списку членом спілки є тільки одна людина, але жодних клопотань на видачу зброї НСЖУ не видавала.

«Зрештою, це все може призвести до того, що в журналістів просто заберуть цю можливість отримувати зброю для самозахисту, - говорить він. - Треба проводити розмови з головними редакторами, які видають ці клопотання, запитувати, чому саме ці люди завдяки їм отримали зброю. Так, щоб через громадський контроль їм було некомфортно. Бо питання «чому умовний керівник лісгоспу Петренко має журналістське посвідчення і клопотання про зброю» не може бути комфортним».

Сергій кілька разів повторює «ми це засуджуємо, таку практику» і теж акцентує увагу на правоохоронцях, які повинні нести відповідальність за те, що так роздають зброю.

«Самі ж правоохоронці можуть своїм знайомим розповідати про такий механізм, мовляв, принесіть якусь довідку із редакції, і ми зможемо допомогти з бажанням отримати зброю, - говорить Томіленко. - Вони можуть скеровувати сторонніх людей до редакторів, а ті вже можуть давати усі потрібні довідки. По Херсону, по цій ситуації, я з'ясовував, але там пряма відповідальність редакторів і правоохоронних органів».

Поспілкуватися з правоохоронними органами в Херсоні не так просто. Кілька днів на дзвінки за номером прес-секретаріату поліції ніхто не відповідає. Мимоволі закрадається підозра, що цей телефон зіпсутий або він дзвенить в порожньому кабінеті в робочі години. Втім перевірити, чи є хтось в тому кабінеті, теж неможливо - далі вахти незнайомців не пускають. Разом з вахтером ми по черзі телефонуємо до того кабінету, а потім він телефонує в сусідні, не витримує і починає матюкатися собі попід ніс.

Під час підготовки матеріалу редакція Заборони багато разів намагалася отримати відповідь від Головного управління Національної поліції в Херсонській області та Національної поліції України щодо видачі зброї за журналістськими посвідченнями. Сподіваємось, колись ми отримаємо цю відповідь.

 

Новости по теме
Комментарии (0)

Новости

шипшина