“Усе, що могло стріляти, гатило сюди”. Село Незламне (колишнє Потьомкіне) Високопільської громади на Херсонщині ледь не перетворилося на село-привид. Тут, на крайній вулиці біля траси, у 2022 році проходила лінія фронту. Кожен будинок зазнав руйнувань.
Після деокупації сюди повернулася менш ніж третина жителів. Багато хто скористався житловими сертифікатами, залишивши розбиті двори назавжди. Проте ті, хто повернувся, повністю виправдовують нову назву свого села. Як відновлюється незламне село та його жителі – у матеріалі.
Пастка біля траси
Раніше це село називалося Потьомкіне. Місцеві старожили досі вживають й історичну назву – Третій номер, адже у XIX сторіччі поселення заснували як німецьку колонію №3. Нове ім’я – Незламне – воно отримало вже після деокупації.
Посеред руїн будівель, що лишились, стоять поодинокі стіни, а стежки заросли травою. Шифер з дахів повністю посипався. Тікаючи від обстрілів, люди кидали автівки, будинки та майно.
Староста Вознесенського старостинського округу Валентина Черненко згадує, як російські війська зайшли сюди 13 березня 2022 року.
У селі відзначились мародерством: у речах ліквідованих у Незламному російських десантників були знайдені дорогоцінні ювелірні вироби.
ЗСУ звільнили село 26 червня, але оскільки сусідні Високопілля та Нововознесенське залишалися під контролем ворога до початку вересня, Незламне опинилося у вогняній пастці з обох сторін.
“Усе, що могло стріляти, гатило сюди. І в цій “кишені” стояли наші військові. Через це буквально всі будинки були вщент зруйновані”, – розповідає Валентина Черненко.
На момент деокупації в селі залишалося лише 18 людей, яких згодом евакуювали через постійні обстріли.
“Я приїхала вперше у складі слідчої групи. Це була така жахлива картина, що й досі сироти по шкірі: все зруйноване, навколо пустка. І раптом з одного подвір’я виходить чоловік. Він тоді один-єдиний залишався на все село”, – ділиться староста.
Посеред населеного пункту височіє будівля з цегляними стінами, посіченими уламками. Від даху залишився лише голий дерев’яний каркас, крізь який видно небо. Поруч стоїть згорілий автомобіль, а на пустищі випасається худоба.
“А це була наша православна церква”, – коментує Валентина Черненко.
Як і чому на руїни повернулися люди?
Сьогодні в Незламному вже проживає 113 жителів, серед яких 25 дітей. До повномасштабного вторгнення тут мешкали 492 людини. Попри руйнацію усіх будівель у селі, перші родини почали повертатися на зимівлю вже наприкінці 2022 року.
Найпершу допомогу надавали волонтери та релігійні організації – привозили тарпаулін, OSB-плити та плівку.
Повз нас на електроскутері проїжджає місцева жителька. Маневруючи між вирвами від боєприпасів, вона вітається зі старостою. Валентина Черненко пояснює: це багатодітна мама, її чоловік загинув наприкінці 2022 року. Релігійні організації звели для цієї родини новий каркасний будинок з нуля – від самого фундаменту.
Зустрічаємо на вулиці місцеву мешканку Ніну. Вона розповідає, як до війни село процвітало, а люди наввипередки висаджували квіти біля дворів. Великдень 2022 року родина Ніни зустріла в евакуації, виїхавши “зеленим коридором”. Але витримати чужину вони не змогли.
“У мого чоловіка хворе серце, і в нього дуже боліла душа. Нас люди пустили, дали де жити, дах над головою був – усе було. Але він рвався додому і почувався дуже зле. Та хочу сказати: коли повернулися, він аж розквітнув”, – каже Ніна.
Жінка додає, що повернулися також із поваги до захисників: “Щоб хлопці, які боронили нашу землю і дали нам можливість сюди повернутися, знали, що вони робили це немарно”.
Ніна показує свій будинок, який наче розділений навпіл: одна частина пофарбована у блакитний колір з вибіленими віконницями, а інша – гола цегла. Замість шибок – плити OSB.
“Що не лівий куток будинку – то приліт. Це з Миролюбівки та Петрівки російські військові нас обстрілювали. Тут було повністю зруйновано дах, стіни, вибито вікна й двері. Це був просто розрив душі від того, що ми побачили. Город був устелений нурсами (некерованими авіаційними ракетними снарядами – МОСТ). Кожні 2-3 метри – вирви: де по коліно, а де й по пояс. Все це ми власноруч загортали та засипали”, – згадує мешканка Незламного.
Сталева колекція на подвір’ї
Сліди війни тут досі на кожному кроці – місцеві збирають смертоносне залізо просто під ногами.
16-річний Ярослав проводить нас на своє подвір’я, щоб показати “колекцію”. Тут купою звалені уламки снарядів, міни та гільзи, а рівною лінією розставлені залишки ракет. Крізь іржавий метал уже пробивається зелена трава.
Хлопець спокійно перебирає руками залізяччя і розказує, чим саме росіяни засипали село: “Це все по селу валялося. Ось – міна 120-та, але це освітлювальна. Вона вилітала, розколювалася і світила. А це носові частини від “Урагану” – ну, касетні. І стакани від “Граду” виходить…”.
Дві сторони одного села
Сьогодні Незламне живе ніби у двох різних вимірах. На одних вулицях вирує життя – там бігають діти, фарбують хати й порають худобу. Але є й інший бік. Крайня вулиця вздовж траси залишається в руїнах. Жодного будинку там не відновлено, і поки що туди не повернулася жодна людина.
До війни ця вулиця вважалася найбагатшою та найохайнішою в селі. Зараз частина її мешканців уже отримала державні сертифікати за знищене майно й купила житло в інших областях України. Ці порожні руїни з часом доведеться зносити.
“Такі господарі тут поважні проживали! Так усе було охайно, чисто, красиво. Взагалі все село буяло. Боляче тепер на це дивитися”, – розповідає Валентина Черненко.
Виїжджаючи на початку 2022 року з Потьомкіного, люди поверталися вже в Незламне. Але реальним це ім’я роблять не документи, а пофарбовані у блакить уцілілі стіни, свіжий ремонт у відбудованих кімнатах та дитячий сміх, який знову лунає на розчищених від заліза вулицях. Попри те, що кожна хата тримає на собі сліди прильотів, люди продовжують тут жити: їздити на електроскутерах та висаджувати поля.