«Нас евакуювали, коли до ворожих позицій залишалося десь 500 метрів, а коли ми тільки розмістилися на наших позиціях, до росіян було кілометрів п’ять», – розповідає про своє бойове хрещення Олександр – боєць 153-ї окремої механізованої бригади, оператор-навідник безпілотних літальних апаратів (БПЛА).
Зараз підрозділ розташований на малій батьківщині Олександра: він – херсонець.
А почалося все для нього у… 80-ті роки минулого століття, коли британці випустили на ринок домашній комп’ютер ZX Spectrum. На початку 90-х один з таких комп’ютерів з’явився у родині Олександра. Ця ЕВМ із 128 кілобайтами оперативної пам’яті і можливістю використання не просто раритетної, навіть не антикварної дискети 5,25 дюйми, а звичайної аудіокасети, була тоді на території колишнього СРСР дивом техніки. Олександр ще у дитячому віці грав на цьому комп’ютері у «F-16 Combat Pilot» – гру-симулятор польоту на винищувачі.
Так з’явилася мрія стати пілотом, яка спочатку була нездійсненною через слабке здоров’я хлопця, а потім хоч і частково, але здійснилася, коли вже у дорослому віці Олександр пішов боронити Україну від російської агресії.
В армію – «по оголошенню»
«Попав в армію по оголошенню» такий жартівливий шеврон носить Олександр. Він був мобілізований наприкінці 2024 року. А до цього жив і працював в Києві.
«Вперше, – розповідає військовий, – я пішов у військкомат в лютому 2022 року. Але тоді мені сказали: «У нас тут дофіга таких, як ти, йди звідси». Тим більш, глянули на моє здоров’я. А у 2024 році я прийшов оновити дані. Думав, і далі буду цивільним, працюватиму. Ага, «оновив»! У військкоматі навіть нічого оновлювати не стали, просто відправили. Вже виявилося, що я потрібен».
Олександр каже, що підрозділ безпілотних систем – те, що треба для нього, бо, по-перше, він має певні навички роботи з електронікою (вже в дитинстві перепаював джойстики з ігрових приставок-восьмибіток для використання з комп’ютером), а, по-друге, така служба – чи не єдине, де він може бути корисний при своєму стані здоров’я.
Розповідає, що перше відрядження у зону бойових дій – в січні 2025 року в Донецькій області – тривало три тижні: «Нас було: три екіпажі «мавікістів» (операторів дронів DJI Mavic, – МОСТ)», мій екіпаж FPVшників (First Person View (вид від першої особи) – система, яка дозволяє оператору керувати безпілотником, ніби він сам перебуває в повітрі, – МОСТ). Там ще піхота була, але ми її майже не бачили. І кілька разів сусіди залітали, суміжні екіпажі підтримували нас».
Саме тоді екіпажі дронщиків евакуювали, коли ворог просунувся настільки, що до його позицій лишалося десь півкілометра.
Війна стала іншою лише за кілька місяців
Зараз 153-та окрема механізована бригада перебуває в Херсонській області. І Олександр тепер служить неподалік Херсона, де народився і провів частину життя, де і зараз живе його мама.
На запитання про те, чи змінився останнім часом характер ведення бойових дій, і якщо змінився, то як, військовий каже, що зміни – більш ніж помітні: «За неповний рік, що я служу, війна дуже сильно змінилася. Ще недавно ми могли працювати на 5 кілометрів вглиб російських позицій, і практично ніколи не бачили ворожих дронів. Росіяни били по нам здебільшого артилерією, мінометами, авіацією. А зараз ворожі дрони – і розвідні, і ударні – залітають на 10 кілометрів на наш берег».
Олександр розповів, що для його екіпажу пріоритетні цілі: ворожа техніка та фортифікаційні споруди. За живою силою практично не полюють, бо російські військові ховаються у заростях, де вражати їх дронами дуже важко.
Важлива складова служби оператора-навідника FPV-дрона – тренування. Тренуються і за допомогою Liftoff®: FPV Drone Racing – комп’ютерної гри, симулятора дрон-рейсингу, який дозволяє користувачам керувати віртуальними дронами, і використовуючи власні дрони – реальні.
Олександр каже, що купив за 7 тисяч гривень дрон і систему керування ним спеціально для таких тренувань, щоб вдосконалювати майстерність.
Коли є можливість, а трапляється таке нечасто, військовий їздить в Херсон, щоб відвідати маму. Каже, що місто вражає його спустошеністю: «Колись бачив навіть затори на деяких вулицях, а зараз через війну людей в місті – ніби в якомусь селищі. Прикро».