Анастасія
Наступну героїню херсонського руху опору звати Анастасія.
Їй 30 років, вона знайома з Владом, героєм наших попередніх історій, з 2018 року. Вони були колегами, працювали в одному закладі.
Як і Владислав, Анастасія не покидала Херсон. Щоб мати гроші для життя в окупованому місті, вона повернулась на роботу в бар.
Тільки тепер він був повен російських солдатів, які напивались і в такому стані часто говорили зайве.
Тому Владислав вважав Настю ідеальною кандидаткою в партизани. Вона слухала розмови російських військових, дивилась за всім, що вони роблять, і передавала Владові.
“Росіяни багато пили, не могли себе контролювати і завжди замовляли тільки найдорожчий алкоголь. Найчастіше вони пили віскі та їли раків в компанії проституток. Випивши, вони вимагали до себе королівського ставлення”, – згадує Настя.
Одного разу вони погрожували офіціанту, який, на їхню думку, не квапився із їхнім замовленням. Військові не забарились розповісти офіціантові історію, мовляв, вчора вони забрали одного такого ж повільного офіціанта на підвал.
Після цього вони разом з дівчатами пішли в караоке-бар, забувши на барному столі свої пістолети.
Настя вважає, що ніколи не здавалась росіянам підозрілою, оскільки зазвичай вони не звертали жодної уваги на обслуговуючий персонал.
Однак пригадує, як змушувала себе поводитись привітно та посміхатись окупантам.
“Найстрашнішою перспективою мені здавалась поїздка на підвал. Вони знущались, вбивали та піддавали людей тортурам, ґвалтували жінок. Бути зґвалтованою це, напевно, є гіршим за смерть”, – розповідає Анастасія.
Незважаючи на неабиякий ризик бути викритими, Владислава та його команду це не зупинило.
Саме Настя допомагала Владиславові спостерігати за російськими військовими, передавала йому всю почуту інформацію. Більше того, саме Настя слідкувала за тим самим окупантом, про якого ми розповідали у попередній історії.
Про наступні пригоди херсонських підпільників ми розповімо незабаром у нашій наступній історії.
