"Вона не плакала жодного разу. З першого дня війни". Жителька Херсона розповіла про психологічну реабілітацію дітей


11 / 05 / 2022

Олена з донькою виїхали з Херсона, провівши в окупації півтора місяця. Сьогодні родина на Львівщині. Свою історію жінка розказала, коли привела дитину на заняття з психологічної реабілітації для внутрішньопереміщених осіб.

Херсонка Олена не хотіла виїжджати з міста, навіть попри те, що з першого дня війни вона та її родина не жили в рідному домі.

"Наш дім був пошкоджений під час обстрілів Антонівського мосту. Були загиблі серед сусідів, вони загинули 25-26 березня. Як раз в той день, коли їх діти мали б бути на дні народження у моєї доньки. У нас було замовлене свято в дитячому кафе на «Фабриці», а вона згоріла", - розповіла Олена.

Будівлю, в якій працювала жінка, також захопили майже одразу. Там лишилось багато її особистих речей, важливих як спогад.

"Тоді здавалося, ніби земля горить під ногами, а наш звичний світ руйнується. Попри все це, ми до останнього сподівалися, що це не надовго, нас звільнять. Ось ще трохи, треба почекати. Вночі стояли біля воріт і прислухалися до звуків. В надії - що ось зараз наші зайдуть. Більшість моїх рідних сказали, що не залишать Херсон. І це найважчий момент, коли ти їдеш і не знаєш, коли знову побачиш тих, хто тобі найдорожчий", - згадує Олена.

4

Виїхала з Херсона, каже жінка, через доньку, коли відкрилася правда про Бучу. І ще, згадує, був такий момент, коли зрозуміла, що не може змусити себе вийти на вулицю. Бо по вулиці, де знайшла прихисток , ходили озброєні Z-вояки і проводили обшуки на подвір'ях.

Наразі Олена із сім'єю проживає у Львівській області. Доньку водить до центру, де для дітей проводять заняття психологи, збираються родини з дітьми.

Першого разу коли привела дитину, почалася повітряна тривога. Та люди все одно залишилися.

"Ось бачите, я навіть не знаю як це назвати - ці всі діти бачили обстріли, їх сюди привели мами, щоб вони відчули себе в безпеці. І знову ці сирени. У мене було таке відчуття, коли ми приїхали, що сюди стікаються сльози зі всієї України, місцеві жінки нас підтримують дуже, а ми плачемо - і херсонки, і харків'янки. Сьогодні тут багато матусь з Харкова. І ось ми знову чуємо ці звуки сирен"- розповідає Олена.

Жінка згадує, спочатку думали перетнути кордон з Польщею. Та потім вирішили залишитись в Україні.

"Втративши дім, хочеться залишити собі хоча б Батьківщину", - каже вона.

На заняттях діти отримали карту України - червоним сердечком потрібно позначити рідне місто, - говорить психолог. 12-річна Уляна розфарбовує червоним кольором сердечко біля слова Херсон. Жовтим - міста України, де встигла побувала, синім - ті де, не була, але мріє.

"Я хочу додому. Ось сюди. Якби можна було заплющити очі і там опинитися. У нас там, мабуть, вже тепло. І там моя бабуся, і друг, і собака. Я на день народження загадала - щоб війна скінчилася. Правда, не було торту і свічок, щоб задути. Але все одно це має здійснитися", - каже дівчинка.

3
Заняття з дітьми проводить психологиня Світлана, вона приїхала до Новояворівська з Києва. Та раніше жила в Херсоні, в Шуменському мікрорайоні.

"Коли бачу серед біженців херсонців, то стискається серце. Я давно не була в Херсоні, Але так хочеться, щоб він був вільним. Там лишилися рідні". - каже Світлана.

Це перше подібне заняття, - говорить одна із ініціаторок групи психологічної підтримки "Обійми" Леся.

"Сьогодні прийшло стільки людей, що не всім вистачило стільців. Довелося доставляти. Мами і навіть один тато вирішили залишитися з дітьми. Вони малюють кольоровими олівцями місце сили та спокою. Багато хто розфарбував жовто-блакитними кольорами гори. Дорослим також треба позбавлятися від стресу та вчитися заспокоювати своїх дітей", - каже Леся.

Олена розповіла, що намагалися позбутися стресу і через фізичні вправи, через опанування власного тіла.

"Правду кажучи, нам сюди порадила прийти наша вчителька, зі школи, де донька відвідує онлайн-заняття. І спочатку я думала. що у нас не має якогось такого сильного стресу. Врешті, те що ми пережили, - це не Маріуполь, і навіть не Харків. Але коли ми малювали це червоне сердечко біля слова Херсон, у нас на нього капали сльози. Я не пам'ятаю, щоб вона плакала хоч би раз. З першого дня війни" - розповіла Олена.

 

Новости по теме
Комментарии (0)

Новости