Мер Нової Каховки Володимир Коваленко був ледь не останнім керівником громади, який працював на тимчасово окупованих територіях Херсонщини, та виїхав на підконтрольну територію.

Про те, як жило окуповане місто ми поспілкувалися у Кривому Розі, де зараз працюють посадовці Нової Каховки.

Яким було 24 лютого для вас та Нової Каховки?

Найстрашніший день у моєму житті, у житті мільйонів українців. О 5:03 я почув вибухи і одразу набрав одного із керівників наших силових структур, який сказав: “Володимире Івановичу, на жаль, почалася війна”. Я швидко одягнувся, пішов на роботу. О 5:45 уже почав першу нараду з комунальниками – аби була вода у людей, аби ходив транспорт, аби працювали лікарні і так далі.  Із самого ранку люди уже почали збиратися біля комісаріату стосовно участі у територіальній обороні.

Тоді ж ми вирішили їхати за зброєю до Херсона, але на заправках вже не можна було заправитися – були страшенні черги. О 9 годині мені зателефонував Едуард Репілевський (депутат Херсонської обласної ради від ОПЗЖ, – ред.), сказав, що бачив, як ідуть російські БТРи, один із них ударив по блокпосту біля Петропавлівки і всі вони помчались далі. І тоді вже, біля 11 години ранку, з [Каховської] ГЕС повідомили, що російські війська зайшли на територію електростанції.

Наскільки мені відомо, боїв біля Нової Каховки майже не було?

Не майже – їх просто не було. ЗСУ також не було. У другій половині дня ми телефонували в Херсонську обласну державну адміністрацію – відповіді від них ніякої не було, доручень також. Уже десь о 16:20 мені зателефонував директор Каховської ГЕС і попросив прийти. Вірніше, представники окупаційних військ про це попросили. Коли я приїхав на територію ГЕС і зайшов до кабінета директора, то побачив там двох людей – один із них – Лєонтьєв (так званий гауляйтер Каховського району, – ред.), а другий – як він представився – “Атаман Іванович”. 

Я подивився на Лєонтьєва, а він мені: “Іванович, так треба”. А далі “Атаман Іванович” мені розповідав, яке щастя очікує на Україну, розказував, що [українські] прапори ніхто знімать не буде, що через 3 дні буде зміна влади і далі все піде по накатаній, гарній, веселій дорозі. 

володимир коваленко

Коли я виходив з території ГЕС, то побачив, як росіяни розстріляли автомобіль – невеликий “бусік”. Це вже тоді стало відомо, що стріляли по авто з цивільними – за те, що вони не зупинилися на вимогу військових РФ. Загинула ціла родина – дідусь, бабуся, невістка і двоє дітей…

Уже наступного дня окупаційна влада повністю зайняла виконавчий комітет. Мені дозволили перебувати там, але під наглядом озброєних людей. Я відмовився, зібрав речі і перебрався до іншої будівлі. 

Єдине, про що я попросив їх – не заважати діяльності комунальників. І ще попросив не тероризувати людей танками.

Як ви для себе визначаєте – що було, скажемо так, піковими моментами повномасштабного вторгнення для Нової Каховки? Для усієї громади?

У перший вечір Козацьке і Веселе, населені пункти, які входять до міста Нова Каховка, виявилися на передовій лінії оборони, і тому не дивно, що на 5-6 день вони залишилися без води, світла. Необхідно було людей евакуйовувати, тому що верхні вулиці населених пунктів зруйновані, танки стоять у дворах, на городах і час від часу прилітає. 28-29 березня, після непростих розмов [з військами РФ] нам вдалося евакуювати людей – ми вивезли 1200 осіб. Потім ми стикнулися з першим вбитим; потім зникала електроенергія;  далі треба було вести перемовини з бізнесменами, які не відкривали свої магазини для людей. 

Скільки часу у вас виходило виконувати свої обов’язки і чи намагалися вас схилити до співпраці?

Намагалися. Реально я почав відчувати, що закінчуються можливості [виконувати обов’язки] десь в 20-х числах червня, тому намагався постійно змінювати місце проживання. У кінці червня я вже почав розуміти можливість схиляння до співпраці ще більш ясніше – коли почали викликати директорів шкіл, садочків, комунальних підприємств, коли у них (окупантів – ред.)  почали виникати питання з боку казначейства – що ми будемо фінансувати, а що – ні. 

Ще був один, достатньо красномовний момент, який поставив мене на лезо ножа. У середині квітня “влада” попросила мене зайти до свого кабінету у виконкому. Я зайшов і побачив молоду людину, яка сиділа у робочому кріслі. Статний, років 35 – він піднявся, привітався, сказав, що вони все про мене знають. Часу у них особливо немає, однак є прохання:зверніться до уряду Росії з проханням, щоб Росія прийняла Новокаховську громаду під свій протекторат.

мер нової каховки коваленко

Цей діалог в принципі був коротеньким. Я спитав у нього, скільки років його батькові? Цей чоловік сказав, що до справи це відношення не має, але я продовжив. “Справа в тому, що судячи з вашого віку, ваш батько молодший, ніж  я. Я більшу частину життя вже прожив. І я не можу допустити, щоб мої онуки, діти, дружина соромилися мого прізвища. Тож тепер після моїх слів уявіть, що на моєму місці сидить ваш батько. Як йому би було?”.  Цей молодик вислухав, сказав, що зараз вони з’їздять до Херсона і обов’язково повернуться до “мого” питання. 

Після цього ви вирішили виїжджати?

Так. Я шукав підходящого моменту, але так кинути все напризволяще – ви ж розумієте… Я працюю 21 рік, у нас 18 тисяч пенсіонерів… Ми намагалися робити все, що в наших силах, аби полегшити людям життя: виплата пенсій через Укрпошту, завезення борошна для випікання хліба, пошук коштів, співпраця із благодійними фондами, вирішення проблеми з гробами…

 Можете детальніше про останнє?

Труни для поховання ми постійно закуплялися, але з початком окупації усі наші запаси поступово закінчувалися. А як ти їх закупиш в цих умовах? То ми дивилися, які дерева можна випилювати, щоб пускати на гроби. Спочатку нам допомогли місцеві магазини будматеріалів – вони віддали нам дошки, але згодом настав момент, що не стало і цього. Тому ми різали дерева по місту і розпускали їх на дошки.

А були такі випадки, коли доводилося людей ховати без гробів?

Ні, такого, на щастя, не було.

З якими гаслами зайшли окупанти в Нову Каховку? 

У перші дні розповідали, що українські прапори вони знімати не будуть, а через 3 дні зміниться влада у Києві. Казали, що будуть дострокові президентські вибори і тд. Але це буде Україна.

Про окупацію вони не казали?

Ні. Сказали, що все буде тихо. Мені переповідали різні діалоги [окупантів], свідками яких ставали люди, то там було і таке, що росіяни були шоковані, що все затяглося на тижні і місяці, деякі навіть казали: “Та зробіть щось, щоб ми звідсіля пішли”. А мій перший заступник свого часу їм сказав: “У…те, хлопці, вас ніхто не ждав, вас з квітами тут ніхто зустрічати не буде”. Загалом, ці 2-3 місяці, коли місто не піддавалося увазі з боку ЗСУ, для окупантів перебування у нас було свого роду відпочинком на  курорті.

інтервью володимир коваленко

Їхнє звірство проявилося, коли вони почали ловити АТОвців, патріотично налаштованих людей. Доноси почали набирати популярності і врешті вилилося це у те, що на підвал почали забирати дуже багато людей. Були мешканці, які ламалися, були люди, які трималися; багато, слава богу, виїхало.

Вам щось відомо по Каховському шлюзу?

По Каховському шлюзу там у них (окупантів, – ред.) якась така суперновітня технологія – вони туди то вагони опускають, то щебінь.

Сам шлюз порожній? 

Так. Верхні ворота тримають, а нижні – відкрили, воду випустили і намагаються налагодити якусь переправу на той бік. На перший погляд, це абсурдні речі, але вони мають місце. 

Окупанти оголосили про створення Єдиного комунального центру. Чи вдалося їм щось налагодити взагалі? Схилити людей до співпраці? 

Свого часу комунальників – усіх до єдиного – почали викликати до колишнього міськвиконкому і вести з ними розмову. Я, у свою чергу, кожному з них сказав: “Воля ваша, але запам’ятайте – рано чи пізно відповідати доведеться. Що стосується прибирання міста, то за свідченнями тих, хто виїжджає, прибирається більш-менш центральна вулиця, усе інше – в жахливому стані. 

Скільки людей виїхало з території Новокаховської громади?

Більше 65%. Ті люди, які залишилися – вони більше сконцентровані у сільській місцевості. У людей є господарство, за ним треба доглядати, тому й не виїжджають. 

Як зараз змінилася ваша діяльність як міського голови, коли ви перебуваєте у Кривому Розі? Чим занялись у першу чергу? 

Найперше – почали займатися організацією роботи шкільних закладів і плануванням бюджету на наступний рік. Також активно шукаємо благодійні фонди та організації, які готові допомогати нашій громаді та деокупованим територіям. Так, уже ми співпрацюємо з двома такими фондами, ще з трьома – на стадії напрацювання. Найближчим часом на територію Бериславського району мають доставити одяг, їжу, ліки. 

Поділитися цим матеріалом

Редизайн та модернізацію сайту
проведено за підтримки

official_logo_transparent_background_250