1 листопада 2021 року світове співтовариство відзначило 150-річчя від народження всесвітньо відомого вірменського композитора Олександра Спендіарова. Його непересічний внесок у світову культуру було визнано рішенням 40-ї сесії Генеральної конференції UNESCO (2019 р.), а ювілейна дата була включена до календаря важливих світових культурних подій.
Олександр Опанасович Спендіаров народився у 1871 році в Каховці, тут минуло його дитинство. Батьківський будинок Спендіарових розташовувався на розі вулиць Крива та Каплична (нині – Олеся Гончара і Пушкіна), і був знесений на початку 1980-х.
У багатьох країнах світу у зв’язку з ювілеєм Спендіарова відбуваються урочисті концерти, наукові конференції та читання. В тій же Вірменії випустили ювілейну поштову марку. Нещодавно наше місто відвідала знімальна група вірменського телебачення – знімали фільм про видатного земляка.
А що ж Каховка?
Шкода, але на даний час, про постать Спендіарова в історії міста нагадує лише назва однієї з вулиць та невеличка експозиція в музеї. І більше нічого! Влітку точилися розмови про встановлення пам’ятника композитору за кошти меценатів, але далі розмов справа не рушила.
Як депутат міської ради, на чергову сесію міської ради 28 жовтня я виніс проект рішення про найменування Каховської школи мистецтв іменем Олександра Спендіарова. Тим паче, до початку 1990-х музична школа вже носила його, але за якихось обставин, в процесі перереєстрації, його «загубила», як і усі школи нашого міста «загубили» імена Гагаріна, Пушкіна… Це був би невеличкий, але символічний жест вшанування пам’яті нашого видатного земляка.
В перспективі, можна було б встановити меморіальну дошку на місці де знаходився батьківський будинок Спендіарових, на будівлі тієї ж школи мистецтв, та вказівники на вулиці Спендіарова, щоб люди знали на чию честь названа ця вулиця. А там може і питання встановлення пам’ятника зрушило з місця. Я вже не кажу про те, що в нашому Каховському історичному музеї предостатньо матеріалів для створення окремої експозиції про Спендіарова.
Навіщо це потрібно?
Будь-яка відома постать, і все що з нею пов’язано, це магніт для формування туристичної привабливості території. Коли ми говоримо про Гуляйполе, асоціюємо його з Махном, коли про Ялту – з Чеховим, коли про Феодосію – з Айвазовським… і де б ми не подорожували, ми завжди хочемо побачити і дізнатися щось унікальне, цікаве, особливе, що пов’язано з цією місцевістю. Такими для Каховки зараз є «Легендарна тачанка», а можуть бути і композитор Олександр Спендіаров та графік Михайло Жук.
Проте не так сталося, як гадалося. 28 жовтня на сесії міської ради запропонований мною проект рішення не знайшов підтримки більшості депутатів. Утримались або були проти міський голова Віталій Немерець та його промерська більшість – Слуги народу, ОПЗЖ та Батьківщина.
Печерними, як на мене, були коментарі депутата від «Батьківщини» Тетяни Гончарової: «Голосувати проти цього рішення – принципова позиція нашої партії, щоб не допускати створення культу особистості.» Про який культ особистості може йти мова?
Ба більше. Коли інформація про голосування промерської більшості щодо Спендіарова стала відома громадськості, та викликала обурення і відверте нерозуміння, клерки міськвиконкому через Фейсбук почали розповідати про те, що я все зроби неправильно, і мій проект рішення порушує вимоги чинного законодавства та може нести додаткові фінансові витрати для бюджету.
Добре, нехай може і так. Нехай моя ініціатива дещо і не відповідає формальним вимогам щодо термінів проведення громадського обговорення, але… Але я бодай щось запропонував аби вшанувати 150-річчя Олександра Спендіарова. А з якими ініціативами з цього питання вийшов міський голова та міськвиконком?
Виявляється, від них не було жодних ініціатив! Невже вони забули Спендіарова? Чи взагалі не знали? Саме таке ігнорування власної історії, таке невігластво місцевої влади щодо знаних земляків набагато страшніше ніж порушення процедури, яку можна виправити.
Михайло Гончар, депутат міської ради,
фракція «Європейська Солідарність»,
кандидат педагогічних наук