Десять років тому власниця єдиної у Херсонській області козиної ферми під назвою «Коза Амальтея» Тетяна Страмнова приїхала до селища Зеленівка, рятуючись від війни, яка розпочалась на Донбасі.
Спершу родина Тетяни хотіла лишитись у Мар’їнці – саме там вони мешкали, проте почались сильні обстріли, і жінка вирішила рятувати дітей.
Там родина Тетяни покинула житло та бізнес, вирішивши починати все спочатку вже на Херсонщині, адже жінка сама звідси родом.
Родина придбала будинок у Музиківці, але починати нове життя було дуже важко, та й повністю відновити ту справу, якою вони займались на Донеччині – вирощуванням перепілок – на новому місці не вдалося. Тож Тетяна вирішила обміняти птахів на кіз.
«Дала об’яву в ОLХ, поміняю перепілок на кіз. Мені запропонували трьох козочок і козлика. З них і почався цей бізнес», – пригадує фермерка.
Свою невелику ферму жінка назвала дуже милозвучно – “Коза Амальтея” на честь легендарної кози з давньогрецької міфології, яка вигодувала своїм молоком немовля Зевса на острові Крит.
Коли армія РФ прийшла й на Херсонщину Тетяна подумувала знову кидати все та їхати з окупації, проте не змогла залишити своїх кіз.
«По-перше, вже надоїло. Скільки можна. По-друге, коли я займалася птицею – це було легше. Птиця – місяць, два, три, і ти возобновив стадо. З козами треба працювати не один рік. Наразі ті, що цього року народилися – виростуть. Це тільки через два роки я можу побачити, який буде результат по молоку. Та вже жалко це кидати, вони в мене як діти», – розповідає Тетяна.
Власниця козиної ферми пригадує, що в окупацію було теж не легко. Доводилось ховати кіз, особливо, коли до села заїжджали чеченці. Загін з козами оббивали лінолеумом, аби зовні не було видно, що там є тварини. Жінка навіть залишалась у козлятнику на ніч, аби кози не нервували та тихо себе поводили.
«Отак вберегли стадо. Багато кіз, звісно, погибло. Перша коза… згадую, аж серце крається. Вони (кози, – МОСТ) гуляли на полі, і вибух був. І вона як заколотиться, і давай бігати по загону. Об стіни биться, потім впала, піна з рота пішла. Ми ж до неї, ну, прийшлось, звісно, дорізати, щоб не мучилася. А коли вскрили – інсульт. І багато кіз отак через вибухи… Можна було зранку в козлятник зайти і все, лежить. Інсульти, інфаркти. Вони подвєржені. Вони дуже стресові», – пояснює фермерка.
Жінка каже, що хоча в Музиківці більш-менш тихо та звуки вибухів не такі часті, як в інших деокупованих населених пунктах, війна все одно впливає на худобу. Всіх тварин годують однаково, проте деякі не набирають вагу через стрес, який провокує гормональні зміни. Через це фермерам доводиться витрачати кошти на ліки, аби відновлювати тварин.
Тетяна зізнається, що зараз ферма не приносить великого прибутку, адже через війну немає тих продажів, що були раніше. Основна кількість продукції залишається або для власного споживання, або розходиться по знайомих. Набута до війни база клієнтів вже втрачена, адже багато людей поїхали – через окупацію чи обстріли.
Раніше тут виготовляли різні види сирів. Швидкого визрівання – бринза, моцарела та більш витримані – гауда, пармезан, монтазіо.
До війни на фермі проводили безоплатні екскурсії для дітей. Малечу знайомили з тваринами та природою. Тетяна планувала облаштувати сучасну сироварню, навіть брала участь у грантовій програмі для розвитку, але зараз на реалізацію цих планів бракує коштів.
«В мене дуже велике бажання, щоб все було з однієї сторони відкрите, було з вітринним вікном. Щоб приїжджали всі і бачили, як готується. Як він (сир, – МОСТ) визріває, а зараз з цим «руським миром», так на цьому і застряли», – ділиться Тетяна Страмнова.
Раніше на фермі могли тримати понад п’ятдесят кіз разом із цапами, проте зараз обслуговувати таку кількість тварин у фермерів немає можливості.
«Зараз важко, доводиться влаштовувати вибраковку, кого різати. Раніше козенят усіх залишали, носилися з ними. А зараз, якщо не змогли продати, то доводиться різати. Дуже важко кормити. А в цьому році взагалі ціни такі, що мама не горюй», – підсумовує фермерка.