Підтримати

“Оце так виглядає той “руській мір”, який вони нам сюди принесли. До їх приходу ми нормально жили. Школа дивіться яка в нас була. Школа була образцово-показатєльна. І ви самі бачите, що вони тут… В мене слів немає”, – каже Іванич

Чоловік працює у Великоолександрівській школі і, повернувшись додому на деякий час попоратись по господарству, він йде до школи, аби трошки і там навести лад.

Школа колишнього райцентру на півночі Херсонщини майже вщент зруйнована. Прилітало в неї з самої ранньої весни — бо росіяни облаштували у будівлі, що знаходиться на вʼїзді у селище, свій штаб та казарму. З 10 березня і до самого звільнення російські солдати знаходилися в школі.

Тут немає жодного цілого вікна, вибиті всі двері та потрощені меблі. Зате стенд з українською символікою, просто на вході в школу, росіяни не чіпали. 

“У нас знаєте яка директорка? Проходила повз, бачила, що на вікні пил — тут же починалося прибирання. Порядок у нас був. А зараз дивіться що”, – сумно каже чоловік.

І додає, що питав у росіян ще в травні, навіщо вони приїхали в Україну? Ті казали, що прийшли наводити тут порядок.

“А вони вже ж на той момент тут скрізь сміття понакидували. Оцей, питаю, порядок? А прибирати хто буде? Ми чи ви? Нічо, кажуть, все убереться. Ну от так…” – , каже Іванич і веде нас до школи.

В приймальні директора бачимо плакат, присвячений Голодомору. 

Сейф росіяни зламали, шукаючи щось вартісне. 

В кабінеті директора повний безлад — сюди влучив снаряд.

B коридорах та класах купа розірваних, пошматованих книг. Символічно, що серед них є підручники з російської мови, яку, за словами росіян, вони приїхали захищати.

Окремо виділяється наскельний живопис росіян. Невідомо, чи дійсно тут були найманці з ЧВК, але назва однієї з них на стіні вибита.

Але, у порівнянні із підвалом, все побачене у школі меркне.

Після перших прильотів росіяни перебралися сюди і облаштували собі щось дивне і неоковирне.

Вся підлога у підвалі застелена килимами, які, очевидно, було вкрадено у навколишніх будинках. Стіни та стелю росіяни затягнули шторами та тюллю, поцупленими у місцевих мешканців.

Кімнати підвалу завалені меблями, побутовою технікою та іншим крамом, який росіяни не встигли вивезти, тікаючи від ЗСУ. 

Тут вони просиділи, граючи в компʼютерні ігри та споживаючи спиртні напої, майже 7 місяців. 

“Буквально за 2 дні до нападу ми повністю вичистили підвал, підготували його як бомбосховище, його прийняла комісія. Хто ж знав, що жити в ньому будуть ці засранці?”, – хитає головою Іванич.

І веде показати свою та сусідські хати.

Сюди прилітали осколки від снарядів, самі снаряди і міни, які понівечили всі навколишні будинки.

А за 5 днів до нашого приїзду на сусідському городі шось вибухнуло, залишивши величезну воронку. Що це було — невідомо.

“Нам би кришу перекрити, – каже Іванич, – аби хата перестояла зиму, поки ми у родичів у Чернівцях поживемо, а на весну повернемося і будемо все лагодити”.

Частину він вже перекрив власними силами і за допомогою ремкомплектів Червоного Хреста. 

Велика Олександрівка постраждала не вся. Сильно побило будинку на 3-4 вулицях і в центрі. Там, прицільними ударами було знищено відділок поліції та навколишні адмінбудівлі.

Як казали росіяни, катуючи місцевого мешканця Сергія Балана, ударом по центру ЗСУ “поклали” 70 бійців армії РФ.

Так це чи ні, сказати важко, але руйнування тут серйозні. Навколо валяються понівечені цивільні та військові машини, нерозірвані снаряди та інші ознаки того, що тут було гаряче. 

Навіть за місць після звільнення селища від росіян, центральна вулиця виглядає страшно, а двір відділку поліції, схоже, не до кінця розмінували.

Поряд стоїть потрощена редакція районної газети. Звідти росіяни винесли все. 

Міст, в районі ГЕС, росіяни підірвали. Поряд лежать гусянки від БМП, складена як картковий будинок зупинка, яку в середині нульох встановлював дідусь дружини і порожні російські окопи, які місцеві поступово засипають побутовим сміттям, яке з селища поки не вивозять. 

Десь на північ від Великої Олександрівки лунають вибухи — сапери роблять свою небезпечну роботу. 

Сергій Нікітенко, МОСТ

Розвиваємо проект за підтримки