Громадянка росії Анастасія Бабір, відома як «воєнкор Сова», з’явилася в окупованому Херсоні в якості співробітниці створеного окупантами телеканалу «Таврія» й викладачки медіашколи, де готують пропагандистів для окупаційних медіа.
В сюжеті телеканалу про роботу медіашколи Анастасія Бабір фігурує як «Анастасія Владімірова». По батькові вона – Володимирівна. Мабуть, тому й обрала такий «творчий псевдонім».
Анастасія Бабір – громадянка росії, мешканка Курська, в 2000 році вона перемогла на конкурсі краси «Місс Курськ», є засновницею курської модельної агенції «Нові обличчя». У вересні 2014 року неочікувано для свого оточення відправилася в Донецьк, щоб, як потім казала в інтерв’ю, «зі зброєю в руках воювати за Донбас». Казала в інтерв’ю, що стати воєнкором їй порадив знайомий, якого вона назвала «Вахід, доброволець з Дагестану, який став воєнкором». Мабуть, це – «ДНР»івський пропагандист Вахід Ефендієв, який загинув в листопаді 2014 року в Донецькому аеропорту.
В Донецьку Анастасія Бабір стала «воєнкором Совою» й робила авторські програми «На тому боці», де з позицій російських пропагандистських наративів висвітлювала бойові дії на Донбасі. Героїзувала місцевих «ополченців» й російських найманців, називаючи останніх виключно «добровольці» й не кажучи ні слова про участь в цих бойових діях регулярної армії росії.
І в інтерв’ю російським ЗМІ «воєнкор» поширювала пропагандистський фейк про «відсутність російських військових на Донбасі». Наприклад, говорила про це в 2017 році виданню «Аргументи і факти».
«Воєнкор» говорила про це, напевне, знаючи про присутність російських військових на Донбасі з самого початку бойових дій. Анастасія Бабір нахабно бреше про «російських добровольців на Донбасі», а російське видання цю брехню відтворює, попри вже наявні на час виходу того інтерв’ю чисельні матеріали про пряме російське військове втручання на Донбасі. Наприклад, гучні розслідування Bellingcat з величезною кількістю фактажу, який свідчить про російську агресію, публікації на цю тему BBC та інших провідних світових ЗМІ.
Цікаво, що на запитання різних інтерв’юерів про головний принцип роботи «воєнкор «Сова» відповідає: «Ніколи не брехати» й після цього зазвичай розлого марнословить про «брехливі українські ЗМІ».
Пропагандистка дуже любить позувати для фото і відео зі зброєю.
До речі, в інтерв’ю, говорячи про те, що її спонукало поїхати в Донецьк, жінка каже про донбаських родичів, про те, що їй було «нестерпно бачити, як бомблять ці місця, як вбивають дітей». Й при цьому вона позиціонує себе людиною, яка майже не має родинних й соціальних зв’язків. Вона пускається в міркування про «втому від рутинного життя», філософствує про пошук себе. Прозоро натякає на майже повну самотність. Але усе це – вигадане.
В своїх профілях в російській соцмережі «ВКонтакте» Анастасія Бабір вказує, що її принцип: «Бути, а не здаватися!».
Але в багатьох інтерв’ю вона намагається максимально приховати себе справжню. Вдає таку собі «зайву людину», жіночий варіант Чайлд Гарольда або Мартіна Ідена XIX сторіччя. Багато говорить про пошук сенсу життя, втому від буденності, про потребу бути корисною для людей. Й каже, що не має сім’ї.
Але у 2017 році пропагандистка стала однією з головних персонажів документального фільму «Віра Надія Любов» німецького режисера російського походження Каті Федулової й попутно стала медіаперсоною такого рівня, коли вигадана біографія вже не працює. Фільм увійшов в програми кількох престижних фестивалів. Жінками з нетиповими долями, про яких він знятий, зацікавилися ЗМІ. Й стало відомо, що у Анастасії Бабір є син Олександр, який живе в Москві, де живе і його батько – колишній чоловік пропагандистки.
В 2014 році сину Анастасії було 9 років. Й вона напевне усвідомлювала, що її від’їзд на Донбас, її «добровольчество» й «воєнкорство» матимуть відчутний «присмак» батьківської й жіночої безвідповідальності. Що виглядатимуть з морального боку дуже сумнівно, якщо вона не вдаватиме з себе втомлену від буденності й марності власного життя людину, яка ні до чого не прив’язана й тому наважилася на відчайдушний вчинок. Тобто, людина, яка живе за принципами «Ніколи не брехати!» і «Бути, а не здаватися!» пожертвувала правдою заради створення для себе романтичного ореолу. В результаті вона і збрехала, і вирішила здаватися, а не бути.
В інтерв’ю 2014-2016 років Анастасія Бабір – «людина незвідки». Розповідаючи про себе, лише каже про втомленість від буденності, про те, що жила досить заможно, але відчувала «порожнечу в душі». Не згадує ані про модельний бізнес, ані про інші подробиці.
Для конспірації й, мабуть, для душевного спокою Анастасія Бабір заблокувала для стороннього доступу свій основний профіль «ВКонтакте». Сторінка її сина в тій же соцмережі видалена. Заблокувала Бабір і свій профіль в Інстаграмі.
«Воєнкором», а точніше пропагандистом в «ДНР» Анастасія була до 2017 року. У 2018-2021 роках працювала на курському місцевому телеканалі.
Потім зосередилася на керівництві модельною агенцією і… Курським регіональним відділенням «спілки добровольців Донбасу» – організації, яка об’єднує російських найманців, які воювали в Україні. Головою регіонального відділення вона стала в травні 2021 року.
Після початку 24 лютого 2022 року повномасштабної російсько-української війни почала возити допомогу в «ДНР» і російським військовим.
А зараз вона під «творчим псевдонімом» «Анастасія Владімірова» перебуває в окупованому Херсоні. Неможна не помітити, що порівняно з першими роками війни на Донбасі жінка дуже змінилася зовні.
Поки невідомо, на якій посаді пропагандистка працює на телеканалі «Таврія». Скоріше за все, вона – в ТОП-менеджменті. А запросили її, мабуть, або директор телеканалу Ісмаїл Абдуллаєв, теж – колишній пропагандист «ДНР», або росіянин Олександр Малькевич – куратор окупантської медіа-політики на загарбаних територіях.
В сюжеті «Таврії» про «медіашколу» Бабір розповідає слухачам про деякі технічні аспекти репортерської роботи. Розповіді про кут подачі інформації якщо й були, то в сюжет не увійшли. Але можна не сумніватися, що стосовно редакційної політики «воєнкор» дотримуватиметься звичних для себе орієнтирів, тобто – наративів російської пропаганди. Вона буде їх провайдером й на телеканалі, й у «медіашколі».
До речі, поява в Херсоні саме «воєнкора Сови» – ще одне свідчення того, що окупантам бракує місцевих кадрів на пропагандистському фронті. А херсонським медійникам, які стали зрадниками і співпрацюють з окупантами, вони не довіряють високі посади. Бо профпредатність і авторитет цих медійників – під великім сумнівом. Та й мати у керма окупантських медіа перевірені кадри з росії та «ДНР» – кращий варіант для загарбників, бо так їм спокійніше.
Росіяни й дончани, які ніяк не прив’язані до Херсона родинними та соціальними зв’язками, стануть кращими провідниками ідей «руського миру», ніж місцеві колаборанти. Останні мають тут родичів і друзів, з яких напевне далеко не всі схвалюють перехід людини на бік ворога. І місцеві зрадники, скоріше за все, не будуть викладатися на всі сто. Щоб мати можливість казати, що їх примусили до співпраці, якщо після визволення Херсонщини від рашистів не встигнуть або з якихось причин не зможуть втекти. А «варягам» нема чого втрачати. Вони «замазані» по повній.
Остап Шапіро
Цей матеріал було виготовлено за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ і справ Співдружності націй Великої Британії в рамках проекту «Протидія інформаційній навалі Росії у Херсонській області» (як частина проекту «Голоси України»). Відповідальність за зміст цього документа несе ГО «Херсонська обласна агенція громадської журналістики «МІСТ», і за жодних обставин не може вважатися таким, що відображає позицію Уряду Великої Британії».