Наприкінці травня українські воїни почали штурмувати російські війська на Херсонщині. кремлівських солдатів удалося відкинути. Українські захисники, які наступали з правого берега Інгульця, успішно форсували річку і створити плацдарм на другому березі.
Журналістка “5 каналу” Євгенія Китаїва відвідала підрозділ на південному фронті й поспілкувалася з бійцями, які брали участь у наступі.
Частина споруди від влучання важких ворожих снарядів перетворилася на купу будівельного сміття. Вирвані шматки стін, розтрощені вікна, зрешечений паркан. Це школа в селищі на кордоні Миколаївської та Херсонської областей. На стіні, як знак стійкості, втрималася дошка з написом – “Живи і працюй в Україні”. По школі працювала російська авіація.
За села ще не так давно точилися пекельні бої. Ба більше, кілька тижнів тому українським військовим вдалося успішно відтіснити російські сили на Херсонщині. Значна частина якої була окупована кремлівськими ординцями ще в перший тиждень повномасштабного вторгнення. Атаки росіян зупинили на межі Херсонської і Миколаївської областей.
Українським армійцям знадобилося три місяці, щоби піти в контрнаступ на цьому напрямку.
“Висунулися ми вночі. Нас обстріляли, тобто, нас обстрілювали цілу ніч. На ранок вони трохи заспокоїлись, а ми перегрупувалися, сіли на машини і поїхали туди”, – розповів військовослужбовець ЗСУ “Рус”.
Українським силам, які наступали з правого берега Інгульця, вдалося успішно форсувати річку і створити плацдарм на іншому березі.
“Машина, на якій я був, вона залетіла першою. Все відбулося так, як повинно було відбутися. Заминки ніякої не повинно було бути, тому що будь-яка заминка та невпевненість у собі дасть шанс ворогу застосувати свою зброю”, – розповідає український військовий Володимир.
Армійці до цієї спецоперації ретельно готувалися. Розробили чіткий план і визначили маршрути для просування. Найголовнішим для бійців було діяти впевнено і швидко. Не дати ворогові ні хвилини на маневри.
“Ворог уже бачив, що ми підходимо, тому що те, що прилітало з різних боків і вони було зовсім поруч, про це казало без зайвих слів”, – каже військовослужбовець Володимир.
Під щільним ворожим вогнем, але водночас і під прикриттям своєї артилерії бійці, перетнувши річку через понтон, продовжили просуватися вперед.
“Піхота спішилася, пішла виконувати своє завдання. Вони штурмували. Почали вклинюватися подалі до противника. Він у нас був з обох боків”, – розповідає “Рус”.
Він пригадує – один із побратимів був поранений. Щоб урятувати хлопця, його треба було швидко евакуювати в тил і передати медикам. Боєць забрав пораненого і рушив знову до понтона, який був під постійним ворожим вогнем.
“Йому відірвало праву ногу і я його вивіз назад сюди. І знову через понтон назад”, – каже “Рус”.
Російські солдати намагалися контратакувати. На відділення Руса вийшли дві ворожі броньовані машини і піхота.
Під час такої інтенсивності бою, бійці кажуть, головне – не піддатися паніці і чітко виконувати всі завдання.
Нині окупанти на цій ділянці фронту не намагаються контратакувати і досі лишаються на тих рубежах, куди їх відтіснили українські бійці. Однак ворожі обстріли з важкої артилерії не припиняються ні на день.
