Чим далі я дивився цей фільм, тим більше боявся, що фінальною сценою буде палкий поцілунок на фоні величезного вибуху. Бо фільм жахів (горор) кінокомпанії Film.UA «Каховський об’єкт», який вийшов на екрани 1 жовтня 2025 року, виявився настільки насиченим кінокліше, епігонством, проблемами з елементарною логікою і просто дурнуватими моментами, що банальний і багатократно пародійований фінал стрічки виглядав би після цього цілком природно.
Втім, фінал фільму хоч і був іншим, та все одно не потішив оригінальністю. Автори пішли дорогою, второваною творцями величезної кількості horror movie, і закінчили історію «трикрапкою». Розраховують на сіквел?
Дія фільму відбувається начебто на Запоріжжі, але назва і основна локація (об’єкт під Каховським водосховищем) пов’язують його з Херсонщиною.
Постер фільму
Тому ми й звернули увагу на фільм. Те, що відбувається на Херсонщині, починаючи з 24 лютого 2022 року, заслуговує на втілення у художніх творах, в тому числі – у кіно. Можна знайти сюжети і для драм, і для трагедій, і навіть для комедій. Багато чого відбувалося. Та й для горорів знайдеться місце. Тому сама по собі жанрова приналежність фільму «Каховський об’єкт» не викликала упереджень. Ось до реалізації задуму є питання. І багато.
Високий рейтинг і порожні зали
«Каховський об’єкт» отримав 7 балів на IMDB, тобто, має рейтинг, якому можуть позаздрити багато фільмів – українських і не тільки.
Режисер Олексій Тараненко зняв горор з елементами бойовика. Основні ролі виконали Марина Кошкіна, Дмитро Павко, Володимир Ращук, Андрій Жила.
Сюжет фільму нагадує старі і не дуже фільми про зомбі-нацистів, особливо – «Пекельний бункер» (Велика Британія, 2007 р.), де, як і в «Каховському об’єкті», є науковець, що шукає інформацію про експеримент зі створення супер-солдат, є група військових, яка його супроводжує, і є зомбі, на яких в результаті невдалого експерименту перетворилися піддослідні.
Рецензенти вже писали про схожість українського фільму з найвідомішим горором піджанру наці-зомбі – «Оверлорд» (2018), з британським горором «Смертельна варта» (2002), з відомою кінофраншизою «Оселя зла», з російським фільмом «Параграф 78» (2007), з «Керрі» (1976), «Домом дивних дітей міс Сапсан» (2016), з «Чужим» (1979), із «З міркувань совісті» (2016)…
Також під час перегляду фільму часто згадувалися комп’ютерні ігри. Зокрема, Half-Life і Diablo.
Деякі кінознавці, аналізуючи стрічку, згадували десяток і більше фільмів. Тобто, давали зрозуміти, що «Каховський об’єкт» – «клаптикова ковдра» з кіноцитат, і у сукупності – епігонство, яке на епігонстві їде та епігонством поганяє.
Горори – це здебільшого – глядацьке кіно, тобто, фільми для широкої аудиторії, здатні зацікавити велику кількість глядачів, на відміну від вузькоспеціалізованих або артхаусних стрічок. «Каховський об’єкт» – точно не артхаус. Але…
У залі кінотеатру у Дніпрі, де я дивився цей фільм, було загалом… шість глядачів. Це дуже мало навіть при тому, що сеанс був денний. Судячи з даних на сайті мережі кінотеатрів, де йде фільм, найбільшим глядацьким попитом він користується у Львові, але й там, м’яко кажучи, далеко не аншлаги.
«Каховський об’єкт» – кіно малобюджетне для свого жанру. Кошторис фільму, за даними українських медіа, – 500 тис. доларів. Це – власні гроші Film.UA і кошти приватних інвесторів. Державне фінансування, як стверджує виробник фільму, не залучалося. Зараз ще неможливо сказати, яку касу збере фільм. Попередній проєкт кінокомпанії – «Конотопська відьма» – зібрав у прокаті понад мільйон доларів і став найкасовішим українським горором.
Сюжет фільму
У «Каховському об’єкті» група українських військових шукає побратимів, які пішли досліджувати бункер, виявлений під дном Каховського водосховища на ділянці, де бетонні плити якимось дивом не покрилися товстезним шаром мулу за майже 70 років перебування під водою. Українські військові вирішили дослідити бункер, бо помітили, що туди пробралися росіяни, які підірвали бетон і пролізли у дірку, що утворилася.
Чомусь досліджувати загадковий підземний об’єкт, яким зацікавилися вороги, пішли лише троє наших військових. І зникли. Командування підрозділу та інші військові з якоїсь відомої лише авторам фільму причини поставилися до цього байдуже і кілька днів нічого не робили. Але варто було з’явитися Марині (у фільмі її частіше називають позивним – Мара), військовій, сестрі одного із зниклих, як командування відправляє пошукову групу на чолі з нею.
Виявляється, що дірка – це вхід у секретний бункер, де в 1950-ті радянські науковці намагались створити суперсолдат. Звісно, щось пішло не так, тож бункер з купою зомбі та мутантів замурували, тобто, закрили вхід звичайними будівельними бетонними плитами, а територію згодом затопили. Тепер українським військовим треба прорватись крізь натовпи жертв радянських експериментів, знайти побратимів, а наостанок – ліквідувати небезпечний об’єкт. І вони це роблять, правда, не без втрат.
Проте ми знаємо, що «Каховський об’єкт», як і «Конотопська відьма» – фільм з анонсованої кінокомпанією Film.UA франшизи «Героїні темних часів». З публікацій в українських медіа вже відомо, що третій фільм буде про поліцейську, яка винищуватиме… вампірів. Тому фінал «Каховського об’єкту» (начебто happy end, але з натяком на ймовірне продовження історії), можливо, – просто данина традиції закінчувати фільми жахів «трикрапкою» і фірмова «фішка» творців франшизи, бо в останній сцені з головною героїнею цього фільму говорить героїня «Конотопської відьми».
Персонажі
Мара (цю роль зіграла Марина Кошкіна) – головний персонаж фільму – носить зачіску у вигляді довгих – майже до поясу – дредів. Говорить короткими «рубленими» фразами. Вираз обличчя – максимально серйозний, ані тіні посмішки. Усіляко демонструє відстороненість, зверхність, а у стосунках з братом взагалі поводить себе як домінант і навіть аб’юзер, пояснюючи це любов’ю і турботою. Майже до кінця фільму геть не розуміє, чому братові так не подобається цей багаторічний «атракціон небаченої чуйності». Мара – з Донецька. Вона глибоко травмована психологічно, бо пережила загибель батьків у 2014-му, коли у будинок прилетів російський снаряд. Щоб помститися, пішла у ЗСУ. А ще вона – відьма, має паранормальні здібності, успадковані від бабусі.
Українські військові, які допомагають Марі у розшуку її брата, – колишній однокласник Мари Джміль (Володимир Ращук), Монах (Олександр Яцентюк) і Вакула (Михайло Дзюба) – хоч і другорядні персонажі, але виглядають живішими, ніж головна героїня, яка справляє враження біоробота.
Саме діалоги цих військових – найбільший успіх у цьому фільмі його сценариста Ярослава Войцешека. Жарти хоч і не сподобалися багатьом рецензентам, проте – не роблені, не «притягнуті за вуха». Присутня і обсценна лексика, та вона, як і жарти, не виглядає штучним вкрапленням і не псує сприйняття.
На окреме згадування заслуговує такий персонаж як Володимир Карлов (Андрій Жила) – російський науковець, схиблений на відродженні СРСР (він і виглядає, ніби щойно прибув з 70-х), готовий на все заради «високої мети». Він – син співробітника тієї секретної лабораторії, одного з небагатьох, а, може, і єдиного, хто пережив катастрофу. Російські військові, які проникли у лабораторію, супроводжували саме Карлова. І знову можна сказати, що лише творцям фільму відомо, чому російського науковця супроводжували лише троє військових. При тому, що Карлов, щоб отримати охорону, напевно, розповів російському армійському начальству, що сховано у бункері і яку небезпеку це може становити.
Карлов у трактовці авторів фільму і актора Андрія Жили – не просто росіянин, а гротескний, навіть карикатурний «упоротий ватник». Він разом з радянськими зомбі – уособлення тоталітарно-комуністичного зла. І саме він, співаючи гімн СРСР, вколе собі препарат, який перетворить його на монстра-ватажка бункерних зомбі. А після перетворення науковець-монстр виголосить промову про «один народ» і натравить на українських військових зграю зомбі.
До речі, Карлов ліз у бункер за розробленими татом компонентами препарату, щоб змішати їх з тим, що створив сам, використовуючи татові записи. Що це за компоненти і як вони зберегли свої властивості, пролежавши 70 років, творці фільму вирішили не пояснювати глядачам.
Власне, автори вирішили не пояснювати багато чого, запропонувавши глядачам просто спостерігати за дійством, не замислюючись над чималою кількістю, м’яко кажучи, дивних речей, пов’язаних з мотиваціями та вчинками персонажів, з самою дією. Чого варто одне лише хаотичне пересування персонажів бункером, яке іноді можна було пояснити хіба що телепортацією. Хоча у фільмі йшлося про пересування кількома рівнями бункеру, глядач майже не бачить переміщень персонажів між цими рівнями.
За саундтрек стрічки відповідає група KARNA, яка називає себе «гуцул-метал-гурт». Грає група ню-метал (nü-metal або aggro-metal). Цей жанр поєднує в собі важкий метал з елементами хіп-хопу, фанку, гранжу, індастріалу та альтернативного року.
До чого тут Херсонщина?
Майже ні до чого. Вона хіба що опосередковано фігурує у назві і переважна більшість подій фільму відбувається під дном Каховського водосховища.
Та якщо б авторам спало на думку розмістити радянський секретний бункер, наприклад, на Донбасі під териконом і назвати фільм «Донбаський об’єкт», це нічого не змінило б.
Але разом з тим «Каховський об’єкт», мабуть, перший український ігровий фільм про російсько-українську війну, де Херсонщина фігурує хоч якось.
І дуже прикро, що таким фільмом стала стрічка категорії В (малобюджетне кіно для невибагливої аудиторії), а не фільм, що мав би художню цінність, перегляд якого залишав би «післясмак» не з переважно негативних емоцій і спонукав би замислитися, а не просто подумки задати собі риторичне питання: «Що це взагалі було?!».