Директор асоціації фермерських господарств “Ольвія” Петро Безверхній показує нам ангар, де колись зберігали зерно, яке збирали ще радянськими комбайнами “Нива”. Тут починалася історія підприємства, яке виросло разом із незалежною Україною. Сьогодні від старої будівлі залишилися лише пошкоджені стіни. Покрівлю знищили російські обстріли.
Про майбутнє Петро Безверхній говорить більш охоче, ніж про минуле. Про врожай, який уже сходить на полях. Про відновлену техніку. Про кавуни, врожаю яких торік через тривалу посуху не було вперше за три десятиліття, але цьогоріч прогнози — оптимістичні. І про ставок, де знову з’явилися карасі та коропи.
“Лозунг у нас був такий: те, що не згоріло, те відновиться”, — каже Петро.
Від віників до сучасного агробізнесу
Історія “Ольвії” почалася наприкінці 1980-х років у селі Князівка на Високопільщині.
Батько Петра Безверхнього приїхав сюди з Дніпропетровської області у 1988 році. Тоді колгоспна система вже починала руйнуватися, а землю поступово передавали в оренду.
Перший бізнес був далекий від сучасного аграрного виробництва.
“Батько вирощував баштанні культури, віники в’язали. Тоді через тотальне безгрошів’я була бартерна система. На Харківському тракторному заводі віники та кавуни міняли на нові трактори Т-150”, — згадує фермер.
Згодом господарство розширювалося. З’явилися сотні гектарів землі, зернові культури, соняшник, горох. Петро Безверхній став аграрієм уже другого покоління.
Сьогодні основою виробництва є соняшник, ріпак та озима пшениця. Вирощують також горох, льон і баштанні культури. Через війну та окупацію дуже постраждало тваринництво та птахівництво, які в “Ольвії” активно розвивалося до 2022 року. Зараз на підприємстві є невелика кількість свиней та овець.
І є бажання відновити цю складову діяльності, та можливостей поки що немає.
Креветки посеред степу
До повномасштабного російського вторгнення “Ольвія” була одним із найбільш різнопрофільних господарств Херсонщини.
Тут працював свинарник із племінним поголів’ям, вівчарник, рибні ставки. Перед війною фермери навіть почали експеримент із вирощування креветок у херсонському степу.
У 2021 році для цього облаштували два окремі ставки, які планували наповнювати водою з артезіанських свердловин. Петро Безверхній каже, що ставки були майже готові: виконали майже всі будівельні роботи, й планували запуск виробництва на 2022 рік. Та завадила війна.
Важлива частина господарства – пасіка на 300 бджолосімей. Бджоли необхідні для запилювання посівів ріпаку, щоб забезпечувати хорошу врожайність.
Сам Петро Безверхній поєднує роботу фермера і науковця. Він закінчив аспірантуру та захистив дисертацію, присвячену вдосконаленню посівного комплексу John Deere для технології No-Till – сучасному методу землеробства, який повністю виключає оранку та глибоке розпушування. Насіння висівають спеціальними сівалками прямо у необроблений ґрунт, вкритий шаром подрібнених рослинних залишків – стерні та мульчі.
“Хто міг подумати перед війною, що доведеться застосовувати ці напрацювання в умовах посухи та післявоєнного відновлення”, — говорить він.
Самооборона замість тероборони
На початку березня 2022 року фермери Високопільщини ще намагалися організувати оборону своїх сіл.
На базі охорони господарства створили фактично цивільний райвідділ під керівництвом колишнього правоохоронця. Місцеві фермери, мисливці та добровольці облаштовували блокпости, слідкували за дотриманням мешканцями комендантської години.
“Це була не тероборона, а самооборона. Три тижні ми ще трималися. Але коли росіяни почали заходити, вони вже працювали артилерією і “Градами”. З мисливськими рушницями проти цього шансів не було”, — згадує Безверхній.
Тоді фермери підготували автобуси для евакуації людей.
“Заправили так, що до Ужгорода вистачило б. Але багато людей відмовилися виїжджати. Автобуси залишилися окупантам разом із пальним”, — каже Петро.
Після окупації господарство опинилося фактично на лінії фронту.
Російські війська використовували будівлю Високопільської лікарні як спостережний пункт, звідки коригували артилерійські удари.
“Вони бачили наше підприємство як на долоні. Били сюди постійно”, — каже директор.
Найстрашнішою стала пожежа у свинарнику.
Після влучання міни загорілася дерев’яна покрівля, утеплена очеретом. Працівники намагалися гасити полум’я водою з діжок, але шансів не було.
У вогні загинули близько 300 племінних свиней.
Не меншою трагедією став обстріл вівчарника. Внаслідок прямого влучання російського снаряду загинули 200 із 300 овець.
Під час окупації на господарстві залишилися лише двоє працівників — подружжя Тетяна та Іван. Вони понад двадцять років живуть і працюють тут.
“Вони, — розповідає Петро Безверхній, — уродженці Молдови. Приїхали до нас, не маючи власного житла. Оселилися при господарстві, тут і діти їх народилися та закінчили школу”.
Саме вони доглядали за тваринами та рятували майно під обстрілами.
Трактор-герой і “капсула часу”
Окремою легендою господарства став один із тракторів.
Коли дороги були зруйновані, а люди тікали від війни та окупації через польові шляхи, трактор вивозив їх у причепах у бік Кривого Рогу.
За словами Петра Безверхнього, таким чином вдалося евакуювати майже три тисячі людей.
Після деокупації ця ж машина допомагала розміновувати поля. За її допомоги звільнили від мін та інших боєприпасів близько 5 тисяч гектарів землі.
Зрештою трактор підірвався на протитанковій міні.
“Механізатори не отримали навіть подряпини. Конструкція машини така, що людина там достатньо захищена”, — говорить фермер.
Підходимо до залишків радянського автомобілю УАЗ-469, відомого у народі як «бобік».
“Він у нас, — каже Петро Безверхній, — стояв як музейний експонат. Абсолютно новий був, така собі «капсула часу». Знищили його росіяни, на жаль”.
Після визволення Високопільської громади Петро Безверхній та його родина повернулися додому.
Поля довелося розміновувати. Насіння для посівної вирощували на Дніпропетровщині, де працювали під час окупації.
Найскладніше було рятувати техніку.
Нові комбайни, сівалки та самохідний обприскувач John Deere, придбаний лише за два тижні до початку великої війни, були пошкоджені уламками та вибухами.
“У новий комбайн довелося вкласти 80% його вартості. Лише на евакуацію техніки витратили місяць. Потім два роки тривало відновлення”, — розповідає директор.
Сторонні перевізники відмовлялися їхати в небезпечну зону, тому господарство придбало власний трал і самостійно вивозило розбиту техніку на ремонт у Дніпропетровську область.
Одного разу після визволення Високопільщини, коли росіян ще не вибили з правобережної частини Херсонщини, Петра Безверхнього та інших працівників, які займалися вивезенням техніки, врятувала випадковість.
“Якось, — розповідає Петро, — ми були змушені затриматися й приїхали за технікою на дві години пізніше, ніж планували. І завдяки цьому не потрапили під сильний обстріл: росіяни били з артилерії по нашій території”.
Сьогодні парк сільгосптехніки відновлений приблизно на 90%.
Петро Безверхній не приховує: щоб відновити техніку, довелося брати великі кредити, погашення яких зараз “з’їдає” значну частину доходу підприємства.
Воду повертають завдяки сонцю
Артезіанські свердловини, якими користувалося підприємство, замулилися за час окупації, а підрив російськими військами Каховської ГЕС змінив кліматичні умови регіону.
“Зникло величезне дзеркало випаровування води. Ми вже бачимо, що опадів стає менше. Після підриву ГЕС соняшник ще дав рекордний урожай, бо в ґрунті залишалася накопичена волога. Зараз ситуація інша”, — пояснює фермер.
Щоб повернути життя ставкам, господарство встановило сонячні панелі для роботи насосів, бо використовувати на це електрику із загальних мереж дуже дорого.
“У нас, — розповідає Петро Безверхній, — були два свої ставки: один – для свійської птиці, у другому розводили рибу. Коропчуки були. Навіть планували вирощувати веслоноса (прісноводна риба з ряду осетереподібних, яку розводять рибні господарства для отримання цінного м’яса та чорної ікри, — МОСТ). А з цих ставків підживлювався третій ставок — загального користування, його люди називали «колгоспний», їздили туди рибалити, відпочивати”.
Вода поступово повертається. Разом із нею повертається і риба: в один з ставків запустили карасів та коропчуків.
Свинарник поки не відновили. На це бракує коштів.
Натомість вівчарство вдалося зберегти. Вцілілі вівці дали приплід, і стадо знову збільшується.
Пережили окупацію та бойові дії чотирилапі “вівчарі” — алабаї Мілка і Рей.
На полях ростуть ріпак, соняшник і пшениця. Цього року у господарстві очікують на врожай кавунів. І сподіваються, що природа буде достатньо прихильною до херсонських аграріїв, допоможе їм відновити виробництво якомога скоріше.