Чоловіки в яскравих, одягнених поверх броні жилетах забивають вибиті внаслідок обстрілів вікна. Це – волонтери організації “Справжні”, небайдужі херсонці, які об’єднались та допомагають тим, хто потрапив у біду в прифронтовому місті.
Як вони працюють в умовах постійного стресу? Чи вдається допомогти усім, хто цього потребує? Звідки беруть ресурси та чому займаються саме цим напрямком? Про це ми спілкувалися з самими волонтерами та херсонцями, якими вони опікуються.
Робота під постійним вогнем
Колись елітний район біля річки – зараз найнебезпечніше місце в Херсоні. Через ризик потрапити під обстріл російських військ тут майже не працюють комунальники. Проте залишаються цивільні. Наслідки ворожих ударів по їхніх помешканнях ліквідують волонтери.
Ми застали їх під час допомоги вісімдесятирічній Майї Федорівні. Вікна її квартири вилетіли під час одного з недавніх вибухів неподалік. Жінка залишилася сама: чоловік та син померли, донька мешкає окремо. Розраховувати їй нема на кого.
“Будинок стоїть пустий, сусіди всі виїхали. Якщо сірники закінчаться, навіть нема в кого попросити. Вже пережила одну війну і тепер живу як на пороховій бочці. Хоч би дали спокійно померти. Але й хочеться дожити до перемоги”, – з відчаєм у голосі каже жінка.
На сусідній вулиці працює ще одна бригада “Справжніх”. Тут вони розбирають завали в квартирі, куди кілька днів тому влучив снаряд “Граду”.
На верхньому поверсі розтрощеного помешкання чутно голосне дзижчання. В небі над будинком кружляє безпілотник.
“Скоріш за все наш, бо не стріляють”, – міркує господар квартири Ігор. Чоловік роздивляється розтрощену кімнату. Тут він прожив рівно 20 років. Російський снаряд “перепланував” житло на студію. Міжкімнатна стіна прийняла на себе основний удар. Тепер про її існування можна дізнатися хіба за різним покриттям підлоги. Посередині кухні – діра, через яку видно квартиру сусідів знизу.
“Сміття було в півтора метри. Нічого не було видно. Батарея опинилася у ванній, а сама ванна лежала біля унітазу. Але ж вціліли”, – проводить екскурсію колись затишним житлом Ігор.
Чоловік зараз мешкає в будинку навпроти. Там і був на момент удару. Це зберегло йому життя. Проте коли і куди впаде наступний російський снаряд – ніхто не може передбачити. Обстріли тут не припиняються ні на день.
“Ось тут за рогом – Дніпро, орків з того берегу видно. Вітаємось з ними. Як саме показувати не буду”, – сміється волонтер Олег.
Колишній автослюсар – тепер він голова однієї з бригад ліквідаторів. Більшості волонтерам годиться в батьки. До команди “Справжніх” доєднався з середини літа – побачив оголошення в соцмережах. Тоді в Херсоні якраз кипіла ліквідація наслідків підтоплення після підриву Каховської ГЕС. Відтоді минуло понад півроку, але роботи у волонтерів не менше через активні бойові дії.
Як це працює
На кожному зробленому об’єкті волонтери залишають стікери. На них вказані всі контакти та QR-коди, що ведуть на сторінки організації в інтернеті. Залишити заявку можна за телефоном або у чат-боті. Дзвінки приймають з 9 ранку до 17 вечера.
“Заявки з чат-ботів наші дівчата розбирають з вечора, щоб на ранок вже підготувати адреси виїзду бригад. Ранком обов’язково передзвонюємо, якщо є пропущені. На початку робочого дня чотири команди ліквідаторів між собою ділять заявки, вибудовується логістика і волонтери їдуть на локації. Беруть інструменти, форму, все необхідне. Обов’язково – каска та бронежилет. На кожному об’єкті по 4-5 людей. Робота закінчується з настанням темряви. В зимовий час це близько четвертої години”, – розказує директорка організації Аліна Шемедюк.
“Зараз думаємо про новорічні вихідні та навіть не можу собі уявити, скільки заявок ми матимемо після них, адже зараз заявки після обстрілів надходять щоденно. Десь розібрати сміття, в яке перетворилися побутові речі, десь – забити вікна, двері, залатати дах. Зараз зима, холодно, людям потрібно це зробити терміново”, – додає Аліна.
Благодійна організація “Справжні” утворилася після підриву Каховської ГЕС. Все починалось з трьох людей. Зараз в команді – 48 волонтерів. Під час затоплення вони переважно займалися евакуацією та розчищенням будинків. Згодом напрямки роботи змінювалися залежно від потреб херсонців. Крім ліквідації наслідків обстрілів, волонтери доставляють гуманітарну допомогу. Для людей, чиє житло зруйнувала велика вода, організація закупила ліжка, пральні машини та холодильники.
“Багато у місті постраждалих людей, але нам подвійно не пощастило. Затопило все: і меблі, і техніку, ще й прильоти. Величезне дякую волонтерам, які знають наші потреби і допомагають тим, що необхідно в кожному окремому випадку”, – розповідає херсонка Юлія, яка під час підтоплення втратила фактично все майно.
Згадуючи ті події, вона не може стримати сліз. Жінка не могла уявити, що вода прибуватиме настільки швидко. За півгодини Юлія встигла зібрати найнеобхідніше – документи та собаку.
Юлія разом з родиною залишається в Херсоні. Вони доглядають за прикутою до ліжка бабусею. Кажуть, волонтери допомагають виїхати з міста в тому числі й маломобільним. Але жінка не зможе пережити дорогу, констатують лікарі. Родина мріє відновити свій будинок з нуля та поки не можуть навіть повністю розчистити наслідки підтоплення через постійний вогонь російської армії з лівого берега Дніпра.
“У нас будинок ще не просох повністю. Потрібно там буржуйкою протоплювати, їздити туди. Але там обстріли. Приїжджаєш, побудеш, починається обстріл –, їдеш. Дуже хочемо додому. Дуже”, – зізнається Юлія.
Як працює організація
З таким величезним об’ємом роботи у волонтерів постає і відповідна кількість потреб. Це будівельні матеріали, обслуговування авто, інструменти, пальне, засоби захисту. Якщо інструменти, то тільки акумуляторні, бо в місті постійні перебої з електрикою. З цієї ж причини постійно працюють генератори та зарядні станції. Це все потребує ресурсів.
“Не всі донори хочуть заходити, тому що це Херсон. Вони кажуть: все одно будівлі будуть зруйновані рано чи пізно. Тож не хочуть виділяти кошти. Але все одно, з кимось познайомились в мережі, з кимось – на зустрічах. Часто їздимо на навчання, знайомимось з іншими волонтерами. Зараз із матеріалами та інструментами нам допомагають міжнародні організації”, – розповідає Аліна Шемедюк.
Влітку під час підтоплення на допомогу “Справжнім” приїздило чимало іноземних волонтерів – зі Швеції, Німеччини, США, Канади. З багатьма співпраця триває. Вони періодично приїжджають до Херсона, допомагають донатами та необхідним обладнанням.
“Вони тепер пронизані емоціями Херсона. Кажуть, ніхто не розуміє, що тут відбувається насправді. Особисто їздили з нашими хлопцями на локації. Зимовим ранком бачили, що не заводиться машина, шини лисі, десь треба масло підлити, десь антифриз. Це все ресурси. Якщо грошей немає, це все стає. Якщо стає – немає допомоги херсонцям і люди страждають”, – додає волонтерка.
Якщо після підриву Каховської ГЕС до Херсона було прикуто багато уваги, то зараз ситуація інакша. Менше згадок в інформаційному просторі, зменшилась і гуманітарна допомога. Наразі “Справжні” самі шукають партнерів та донорів.
“Сидимо на сайтах, форумах. Дивимось хто на нас підписується, з ким можна комунікувати. Все йде через листи потреби – чим ми займаємось, що ми робимо, яка нам треба допомога. Зараз ми познайомились з організацією з Івано-Франківська, знаємо, що у них залишається бюджет на кінець року і вони можуть нам допомогти закрити певні потреби. Наприклад, шини на авто, заміна стартеру. І так потрохи через знайомих збираємо”, – ділиться внутрішніми процесами у волонтерській організації Шемедюк.
Завдяки одному з постійних партнерів кожен волонтер “Справжніх” отримав амуніцію та страховий поліс. Також їм надається психологічна допомога. Кожного тижня проводяться тренінги з надання медичної допомоги. На жаль, цього місяця організація втратила одного із членів своєї команди.
У Міжнародний день волонтера, 5 грудня, через російський вогонь загинув благодійник Руслан Анісенко. Того ранку він не встиг дійти до штабу “Справжніх”. Волонтер загинув на очах у дружини.
Попри всі труднощі, страх та небезпеку, волонтери продовжують роботу. Кажуть, будуть допомагати херсонцям стільки, скільки буде потрібно.
“Коли ти бачиш цих покинутих напризволяще бабусь і дідусів, які покинуті напризволяще і ставляться до нас, як до рідних дітей… Бо їхні зазвичай виїхали, а вони лишилися самі. Коли ми ліквідовували наслідки підтоплення на острівній частині, все було в глині, піску. А вони повідмивали баночки з консервацією та передають їх нам, щоб подякувати. Коли береш в руки ті огурчики чи помідорчики, хочеться просто плакати. Вони не опускають руки. Як ми можемо опустити? Люди втратили все, позаду зруйнований будинок, а вони нам кажуть – приїжджайте, коли все відбудуємо і будемо святкувати перемогу з видом на Дніпро. Це дає сили рухатися далі”, – каже Аліна Шемедюк.
Цей матеріал є частиною спецпроєкту про відновлення України. Проєкт реалізовано ГО “Інтерньюз-Україна” за підтримки Посольства США в Україні. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США.
