Відома проблема низької об’єктивності шкільних оцінок є всього лише елементом проблеми більш глобального рівня – тотальної корумпованості всього суспільства зверху донизу.
Мова тут, нижче, піде про інший вимір проблеми – відомчий, тобто суто освітній, її сутнісний бік, про неузгодженість між практикою встановлення шкільної оцінки та офіційно заявленим її (оцінки) соціальним статусом.
РИЗИКИ
Сутність проблеми неузгодженості щодо оцінювання полягає у тім, що:
ПО-ПЕРШЕ, відомчі нормативи передбачають для всіх здобувачів загальної середньої освіти (ЗСО) як ОБОВ’ЯЗКОВІ наступні види поточного оцінювання:
– поточне;
– тематичне;
– підсумкове у розрізі семестрів та навчальних років.
Ця вимога автоматично закладає у навчально-виховний процес ризики неузгодженості, які полягають у різниці між оцінками як різних, так і одного й того ж учня, бо кожен окремий вчитель подає на оцінювання завдання різної складності та ще й оцінює їх по-різному.
ПО-ДРУГЕ, для кожного рівня здобуття освіти (початкова, основна і загальна середня) передбачається державна підсумкова атестація (ДПА) по його закінченню.
А тут наша її організація закладає ще більш разючий рівень ризику неузгодженості, адже на ДПА виноситься обмежена кількість предметів, що не дає кожному окремому учневі можливості «засвітити» себе щонайкраще через свою індивідуальну освітню схильність.
Крім того, процедура ДПА така, що ніяк не тягне на назву «державна», бо завдання підбирають ті ж вчителі, які учнів атестують. Вже не кажучи про її (процедури ДПА) залежність від тих самих вчителів. Це так нагадує колишню радянську практику, коли «державний» акт на введення об’єкта в експлуатацію складали його ж будівничі. До чого «добудувалися» всім відомо – ніде у світі не має, наприклад, таких вбогих за розміром, внутрішньою інфраструктурою та обладнанням шкільних будівель які нам лишилися з тих часів донині.
ПО-ТРЕТЄ, у системі діє практика формування річних оцінок як середнього арифметичного від семестрових, семестрових як середнього арифметичного від тематичних, а останніх здебільшого як середнє арифметичне від ПОТОЧНИХ, у тому числі й фрагментарних, оцінок.
Такий підхід додатково усугубляє ризики неузгодженості щодо ключового принципу оновлення змісту та цілей освіти – її переорієнтації на формування в учнів стійких освітніх КОМПЕТЕНЦІЙ.
До речі, якщо це поняття (освітні компетенції) для декого з освітян є чимось схожим на «terra incognita» чи викликає внутрішнє роздратування, або провокує на репліку типу: «Компетенції – це вже не актуально! Зараз модною є STEM-освіта!», то таке лише підкреслює важливість та значення піднятої тут теми про неузгодженість оціночної діяльності всередині системи як загальної середньої освіти, так і системи освіти взагалі.
ПО-ЧЕТВЕРТЕ, переважна більшість наших учнів/студентів ніколи не мали стійких навиків проходження незалежного оцінювання. Навряд чи знайдеться на всю Україну закладів більше ніж пальців на руках, у яких системно практикують внутрішні процедури НЕЗАЛЕЖНОГО оцінювання своїх учнів чи, навіть, студентів ВНЗ. Мова про ті чи інші підсумкові оцінювання протягом навчання у закладі, що здійснювались би не «своїм» вчителем/викладачем, а через процедуру шифрування робіт учнів/студентів з подальшою перевіркою кафедральними/предметними комісіями у форматі так званого «сліпого» оцінювання, зміст завдання якого для всіх учнів/студентів даного рівня освіти є однаковим, а вчителям/викладачам, що готували своїх підопічних наперед не є відомим. Наприклад, як щорічний «bac – blanc» у французьких ліцеїстів.
Відсутність поточної практики попереднього занурення у специфіку незалежних оцінювань стає як для учнів, так і для їхніх вчителів черговим ризиком до неузгодженості між внутрішнім оцінюванням рівня поточної навчальної підготовки вихованців та рівнем вимог, що їх очікуватимуть на ЗНО. У двох взаємно протилежних напрямках: для одних останнє буде надто легким, а для інших – надто складним.
ЗАПОБІЖНИКИ
Спершу важливо отримати публічне визнання з боку освітнього відомства того, що за своєю природною сутністю суто шкільна оцінка у теперішніх організаційних рамках апріорі не може бути бодай якимось дійсно ОБ’ЄКТИВНИМ індикатором підсумку навчання.
Далі потрібно зберегти баланс щодо її (шкільної оцінки) ролі у мотивації учнів задля сталого належного їхнього ставлення до навчання. Учні не мають комплексувати з приводу своїх ПОТОЧНИХ оцінок. Більше того, вони мають їх чекати з нетерпінням і при цьому зовсім не прагнути якось вплинути на них через різного роду тіньове махлювання.
Як такого досягти?
Все просто і складно одночасно. Для учнів запропоноване нижче буде виглядати простим, зрозумілим і прийнятним. Натомість для пересічного нашого як батьківського, так і освітянського контингенту – складним та провокуючим спротив. Втім, і для них все легко стане на свої місця з моменту усвідомлення того, що шкільна оцінка годиться лише для ПРИБЛИЗНОГО інформування учнів та їхніх батьків про рівень підготовки порівняно із середньостатистичним (власна температура у порівнянні із середньою по лікарні). А також прямого визнання, що ніяких офіційних підсумків із поточних шкільних оцінок апріорі не має бути. Вони є не підсумками, а лише черговими «новинами».
Думаю, кращим для сприйняти бачення сутності пропозицій автора допису буде формат наступної зворотної часу «розгортки»:
– у другій половині травня заняття в учнів теперішніх 4-х, 9-х та 11-х класів припиняються для того, щоб вони пройшли підсумкові ШКІЛЬНІ незалежні оцінювання рівня досягнутих на кінець циклу навчання КОМПЕТЕНЦІЙ з усіх своїх предметів. По одному чи два предмети щодня, окрім суботи і неділі.
– атестації здійснюються у форматі внутрішньо-незалежної процедури, тобто так, що учні всієї паралелі перемішуються по різних аудиторіях, розміщуються по одному за столиком, роботи учнів шифруються і перевіряються «всліпу» предметною/кафедральною комісією чи відповідальним вчителем, навіть, якщо він у закладі лише один.
Скажете, що будуть ризики спотворення, бо ж все визначає сам заклад? Звісно, що будуть, але за будь-якого рівня пануючої у закладі кругової поруки, у кожному з них завжди є хоч одна дійсно непримиренна до неправди особа. Як мінімум заради зміни керівництва, яке в очах учнівської громади виявляється нездатним забезпечити чесні шкільні процедури. Лишається тільки передбачити офіційні відомчі санкції до таких «керівників» і машина спрацює.
– отримані оцінки «лягають» у документ про закінчення відповідного рівня освіти як ШКІЛЬНІ результати і тільки. Ніякого середнього балу для врахування під час вступу до закладу наступного освітнього рівня освіти виводять. Так знімається протиріччя між закладами з різним рівнем вимог – у кожного буде свій власний образ та специфічні лише йому іміджеві ознаки в очах батьків та учнів.
– поточні оцінки виставляються лише за пройденими ТЕМАТИЧНИМИ КОМПЛЕКСАМИ, яких на семестр орієнтовно може бути десь від одного до чотирьох, в залежності від кількості годин на предмет. Ніяких семестрових оцінок як середніх від чогось не встановлюється.
– інформація про рівень поточної підготовки надається батькам учнів у постійному поточному режимі. При чому в он-лайн форматі через сайт закладу і з персоналізованим доступом лише до власного електронного «кабінету».
– Ніхто ніякі роботи не перездає і не переписує для «покращення» з тим, щоб:
по-перше, учні у вихідні та на канікулах могли повноцінно відпочити від «стін» своїх класів;
по-друге, вчителі за відповідним рішенням педагогічної ради отримали вільний час не лише у вихідні, а й на канікулах задля самоосвіти у режимі індивідуального вибору місця та графіку її здійснення;
по-третє, всі (учні та вчителі) за вихідні та канікули скучили один за одним, за стінами свого класу та атмосферою свого закладу.
Зрозуміло, що у такій часовій розгортці оптимальним місцем для здійснення ЗНО, що визначить дійсно об’єктивні показники підготовки кожного випускника відповідного рівня буде (окрім сегменту початкової школи) перша половина червня.
При цьому організатори зможуть легко провести лінію розділу між тими випускниками, кому ЗНО потрібне лише як ДПА для отримання свідоцтва (9 клас) чи атестату (11 клас) та тими, кому будуть потрібні ще й сертифікати для конкурсного вступу до академічного ліцею/професійного коледжу (випускники 9-го класу) чи до ВНЗ (випускники 11-го класу).
Продовжити перелік переваг такого підходу у контексті реформування шкільної освіти як освіти задля демократичних цінностей та освітніх компетенції кожен з читачів зможе сам не гірше автора, що він сподівається побачити у коментарях чи конструктивній критиці.
Автор: Володимир Бєлий, заступник директора з НВР, фізико-технічний ліцей м. Херсона.