Законодавство України не містить такого терміна, як “редакційна політика”. Водночас цей термін постійно використовується медіаспільнотою для опису тої чи іншої концепції інформаційної діяльності засобу масової інформації. Коли потрібно описати, яку політичну силу підтримує відповідний ЗМІ, чи вважають за можливе висвітлювати обличчя дітей, які потрапили в скрутне становище або стали жертвами протиправних дій тощо, зазвичай посилаються на те, що в цього ЗМІ така “редакційна політика”. Тобто під редакційною політикою розуміється певний набір правил, певний усталений алгоритм поводження з інформацією в конкретній редакції.
“Редакційна політика” не завжди формалізована в конкретному документі. Дуже часто споживач інформації може лише здогадуватися, чому саме ЗМІ висвітлює ту чи іншу подію саме в такий спосіб. Навіть медіаексперти не завжди впевнено можуть відповісти, чи є окремий епізод винятком з правил, чи конкретне подання інформації є саме складовою редакційної політики зазначеного ЗМІ.
Однак через конкуренцію серед засобів масової інформації, з метою доведення власної чесності й відповідальності багато редакцій впроваджують у себе редакційні політики, оприлюднюють їх на власних ресурсах і намагаються дотримуватися. Таке намагання впровадити прозору, чесну й зрозумілу інформаційну діяльність, яка варта довіри, збільшує аудиторію відповідних редакцій, а отже покращує їхнє ринкове становище. Окрім того, в умовах, коли державні інституції та інструменти не діють або діють вибірково, мають на меті не встановлення чесного і прозорого інформаційного поля, а вирішення інтересів конкретних осіб, набирає сили саморегуляція і впровадження внутрішніх професійних стандартів. Одним з таких стандартів для якісного медіа є наявність оприлюдненої редакційної політики.
Певні спроби запровадити прозору для споживачів редакційну політику робилися й з боку держави. Так, зокрема, стаття 57 Закону України “Про телебачення і радіомовлення” зобов’язує телерадіоорганізації мати редакційний статут – документ, який затверджується власником телерадіоорганізації та містить вимоги до створення і поширення інформації телерадіоорганізацією. Зокрема, в редакційному статуті телерадіоорганізації має бути визначено:
- основні вимоги до забезпечення точності, об’єктивності, неупередженості та збалансованості інформації, що поширюється телерадіоорганізацією;
- вимоги до поширення конфіденційної інформації;
- вимоги до поширення інформації про насильство;
- вимоги до поширення інформації про кримінальні правопорушення;
- вимоги до поширення інформації про різні групи населення (національні та сексуальні меншини, релігійні групи, хворих та осіб з інвалідністю);
- вимоги до захисту дітей від негативного впливу інформації, що поширюється телерадіоорганізацією;
- вимоги до перевірки достовірності інформації, одержаної від третіх осіб;
- вимоги до дотримання авторських та суміжних прав під час поширення інформації;
- особливості поширення інформації про політичні партії та політиків під час виборчого процесу та поза його межами;
- вимоги до реклами та спонсорства;
- вимоги щодо недопущення прихованої реклами та одержання творчими працівниками телерадіоорганізації товарів і послуг безкоштовно або за пільговими цінами;
- порядок утворення, діяльності та повноваження редакційної ради телерадіоорганізації.
Однак недотримання вимог редакційного статуту не спричиняє жодної реакції з боку держави. Зокрема, розділ ІХ Закону України “Про телебачення і радіомовлення” не передбачає жодних санкцій з боку Національної ради з питань телебачення і радіомовлення за порушення положень редакційного статуту. Така відсутність відповідальності призвела до того, що редакційні статути в більшості телерадіоорганізацій є пустою формальністю, “для галочки”.
Натомість, як було зазначено вище, дедалі більше ЗМІ, зокрема інтернет-ресурсів, які не зобов’язані мати редакційні статути, визначати редакційну політику тощо, створюють, затверджують і дотримуються документів, якими визначають правила роботи з інформацією на власному інформаційному ресурсі. Такий документ може називатися по-різному: редакційний кодекс, редакційний статут, редакційні правила, редакційна політика тощо. Головне, що цим документом редакція і журналісти визначають, як саме вони здійснюють збирання, зберігання, оброблення і оприлюднення інформації.
Не існує якогось єдиного стандарту для такого документа. Безперечно, що такий документ має дотримуватися вимог законодавства України про інформацію. Також, без сумніву, такий документ має відповідати етичним засадам журналістської діяльності, зокрема викладеним в Етичному кодексі українського журналіста. Проте кожна редакція має визначати ці правила з огляду на внутрішні особливості своєї роботи.
Нагадаємо, в ІМІ працює правова гаряча лінія, на якій надають консультації досвідчені медіаюристи Роман Головенко та Алі Сафаров за телефоном 050-44-77-063. Запитання можна також надіслати на електронну пошту ІМІ [email protected].
