Великоолександрівська громада Херсонської області відома розвиненим аграрним сектором і хорошими врожаями. Та цього літа поля місцевих сільгосппідприємств, у тому числі – одного з провідних – сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю (СТОВ) «Перше травня» – перетворилися на символ випробувань українського аграрія.
Приморозки, посуха і наслідки війни призвели до того, що сотні гектарів посівів довелося знищити, бо врожаю немає. Журналісти МОСТа побували на полях господарства, аби на власні очі побачити, що залишилося від колись щедрих нив, і почути, як сьогодні живуть і працюють люди.
Замість врожаю – пил і збитки
Поле площею 190 гектарів колись зеленіло озимим горохом сорту Баллтрап. Зараз тут тільки клуби пилу від сухої землі і де-не-де – пожовклі рослини, які не дали насіння. Трактор з дискатором неквапливо розбиває висохлі грудки землі й зариває в ґрунт залишки стебел.
«На жаль, цьогорічні погодні аномалії – три хвилі сильних морозів, а потім – посуха – не дали розвитися рослинам, тому на початку червня довелося це поле передискувати (обробити грунт дисковими боронами для його розпушування, подрібнення грудок, знищення рослинності та перемішування, – МОСТ)», – з сумом каже директор СТОВ «Перше травня» Сергій Косюк.
Він підіймає засохлу стеблинку і показує нам: «Ось, ви бачите верхівку рослини. Вона завмерла, і те, що йшло від коріння після зовсім невеличкого дощу в 11 міліметрів, не сформує врожай. Точка росту пошкоджена. Можливо, озимі ми зможемо тут посіяти».
Довелося передискувати і 200 гектарів озимої пшениці та ще 200 – озимого ячменю. Сергій Косюк підраховує: загиблі внаслідок морозів та посухи посіви коштуватимуть господарству загалом близько 21 мільйона гривень, з них понад 12,5 мільйона – прямі збитки: витрати на насіння, добрива, пальне, оплату праці людей.
На повноцінну компенсацію втрат підприємство не сподівається.
«На наш запит через ВАР (Всеукраїнську аграрну раду, – МОСТ) щодо можливої компенсації, – каже Сергій Косюк, – ми отримали відповідь від Міністерства аграрної політики, що кошти на ці заходи не передбачені. Тому, якщо і буде йтися про визнання наших проблем і допомогу нам, то, мабуть, це буде зменшення податків або скасування податків на поточний рік на постраждалих землях».
До речі, як розповів в одному з інтерв’ю Олександр Гордієнко, голова Асоціації фермерів та приватних землевласників Херсонської області, регіон нині перебуває в однакових податкових умовах із рештою України. При тому, що на Херсонщині 90% господарств після деокупації розбиті.
На розташованій на правому березі Дніпра частині області не залишилося жодного цілого елеватора чи складу. З технікою – аналогічно: що росіяни не вивезли, те знищили.
На території господарства «Перше травня» і досі зберігається знищена росіянами техніка: трактори, комбайни, сівалки, культиватори… Тобто, колишня техніка, а зараз – обгорілий металобрухт. Втрати підприємства внаслідок російської агресії – багатомільйонні.
До цього треба додати втрату всього поголівʼя свиней, які загинули від обстрілів, голоду та хвороб влітку 2022 року. Півтори тисячі голів довелося просто випустити на вулицю, бо можливості годувати і поїти їх не було – свинарник розташований просто на передовій.
Директор СТОВ «Перше травня», на іншому полі, показує загиблі посіви льону. Каже, що тут “усе віддало богу душу”, що врожай цієї культури не сформувався у господарстві взагалі.
«Усе було посіяне як завжди – вчасно, по технології, – розповідає головний агроном господарства Анатолій Береза. – Із зими посіви вийшли рівні, гарні. Але потім пішли приморозки: три хвилі морозів навесні. «Спалило» точку росту, верхній вузол кущіння. Ще одна біда: вологи у ґрунті критично мало. Ми навіть буром заміряли: на глибині до метра – 45-60 міліметрів. Це – ніщо».
На його думку, цього разу посуха й приморозки «підкосили» все одразу.
«Тут були кущі, які не дали ані зернини», – знизує плечима агроном, показуючи поле льону.
Шкода – не тільки від природних аномалій
Великоолександрівщина – зона ризикованого землеробства. Та навіть у найважчі роки господарство якось виходило із скрутних ситуацій. Востаннє таку сильну посуху тут пам’ятають хіба що у 2012-му. Тоді йшлося про недобір урожаю, але не про його повну відсутність на сотнях гектарів.
«Цього року, – каже агроном Анатолій Береза, – ми задискували більше 500 гектарів пшениці, горох задискували. Загалом втратили майже 600 гектарів посівів. Це – серйозний удар для господарства. Ми після окупації оновили техніку, взяли великі кредити, щоб вижити. Але зараз не маємо достатніх врожаїв, достатніх коштів. Ну, будемо старатися вистояти. Є поля, врятовані невеликими дощами, що дозволило посівам прожити до наступного дощу, після якого сформувався врожай».
За словами головного агронома господарства, загалом прогнозується 60-відсоткове недоотримання врожаю, а з деяких полів взагалі зберуть десь 20% від запланованого.
На даний момент очікувана врожайність пшениці коливається в межах 1-1,5 т/га (проти звичних 3-4 т/га), соняшник та ріпак теж недобирають. На окремих полях скошування зернових «на сіно» розглядається як єдиний вихід, щоб принаймні щось зберегти для худоби та компенсації витрат.
Директор товариства Сергій Косюк зазначає, що сильно нашкодив і підрив російськими військовими у 2023 році Каховської ГЕС: «Після підриву змінився клімат. Водне дзеркало (поверхня водойми, звідки волога випаровується в атмосферу, – МОСТ) пішло, волога пішла, знизився рівень підґрунтових вод. Це відчули й поля. Туманів не було, роси недостатньо. Все це накопичилось. А цього року ще й приморозки були».
Проблем додає й те, що в громаді майже повністю зупинене зрошення, а відновити його швидко неможливо.
Поля розмінували ще у 2023 році, але господарство досі не отримало обіцяної компенсації від держави за очищення від мін та інших боєприпасів понад 1,5 тисячі гектарів земель.
«Документи, – каже Косюк, – подали ще два роки тому. Розмінування коштувало нам 5 тисяч гривень за гектар. Система державного компенсування цих витрат дуже забюрократизована. До нас ще не доїхала інспекція, тому землі не визнаються розмінованими. І ця інспекція, структурний підрозділ Укроборонсервісу, не піддається ніякому впливу. Ми «стукали» і в Укроборонсервіс, і в Центр протимінної діяльності, і в Центр розмінування, і зверталися до Міністерства економіки. Зрушень у вирішенні питання про компенсування нам грошей, виплачених за розмінування, – ніяких».
За словами директора підприємства, ці кошти (компенсація витрат на розмінування) дуже знадобилися б у теперішній надскладний для господарства час.
«Нещодавно, – говорить Сергій Косюк, – я знову звернувся до керівництва ВАР. Сподіваюся, що цього разу ми зможемо зрушити цей «камінь».
Проблем додають і безпекові ризики: громада досі зазнає ворожих обстрілів, є випадки загорання полів. Хоча саме господарство розташоване не на прифронтовій території, працівники постійно напоготові й мають план евакуації техніки, інших безпекових заходів.
На полі, за словами Сергія, йде цілодобове чергування пожежної команди на випадок падіння “шахедів”.
«Ми тримаємося»
Переїжджаємо на інше поле, блукаючи степовими дорогами. Поле візуально з пшеницею, але і тут майже порожні колоски.
Раніше початок жнив, а ми приїхали саме в перший день збирання нового врожаю, був святом. Зараз же працівникам не до святкування. Всі знають, що підприємство взяло великі кредити на купівлю нової техніки і розуміють, що віддавати їх цьогоріч буде складно.
Володимир, комбайнер СТОВ «Перше травня», налаштований оптимістично, попри усі негаразди.
«Врожай є, – каже чоловік. – Не дуже такий сильний, як колись до війни було, як погода була більш-менш адекватна. Зараз дощів менше і урожайність теж менша, але все одно господарство старається, щоб максимум взяти урожаю».
Ми їдемо в кабіні комбайна, який повільно скошує короткі та легкі колоски. Позаду, через віконце за спиною комбайнера, видно як тонкою струйкою зерно сиплеться до бункера.
Це трошки додає оптимізму, хоч важкі думки про майбутнє цих людей нікуди не поділися.
Сонце піднімається ще вище, спека, після нічного дощика, дає про себе знати, але працівники, що зібралися на вже скошеному краю поля, ту спеку не відчувають. Всі вдивляються у комбайни, які для підприємства та його працівників зараз є головною надією.
Комбайн швидко розвертається і зупиняться. Жінка у білому фартуху та ковпаку видає обід з багажника стареньких “жигулів”. СТОВ «Перше травня» – уособлення стійкості херсонського села. Навіть у надскладних умовах колектив підприємства продовжує обробляти поля, засівати землю й годувати людей.
Але 2025 рік продемонстрував: без системних рішень (відновлення зрошення, фінансова підтримка, страхування врожаїв) господарства на півдні України ризикують втратити не лише врожай, а й саму можливість існувати.
Щоб бодай якось компенсувати втрати, у СТОВ «Перше травня» деякі площі під зернові планують восени віддати під сидерати (так звані «зелені добрива»: рослини, які вирощують для покращення ґрунту та захисту його від ерозії) і залишити під пар. Інакше виснажений ґрунт не відновиться.
У господарстві вже підрахували, що навіть якщо восени погода буде кращою і все буде добре з озимим культурами, втрати 2025-року будуть даватися взнаки ще кілька сезонів.
«Ми тримаємося. Люди теж тримаються, – каже директор господарства Сергій Косюк. – Хоч би держава нам трохи допомогла, бо без підтримки не виживемо. Слава Богу, що хоч люди залишилися здорові й живі після окупації та бойових дій. Тепер треба вижити у цьому кліматі».
