Судова журналістика часто все ще асоціюється із нудними засіданнями, канцеляризмами та стосами паперу. Проте в реаліях сучасної України цей напрямок перетворився на один із найгарячіших і найважливіших секторів розслідувань. Особливо коли йдеться про воєнні злочини, державну зраду та фінансові махінації на деокупованих чи прифронтових територіях.
Судовий репортаж і системний аналіз судових рішень стали ключовим інструментом для забезпечення прозорості правосуддя, захисту прав громадян та контролю за використанням публічних коштів. Про досвід роботи з судами регіональний представник Інституту масової інформації та його співавторка поговорили із херсонським журналістом Олегом Батуріним та доповнили його розповідь власним досвідом авторів.
Чому важливо ходити на судові засідання?
Сучасний інформаційний простір перенасичений повідомленнями пресслужб поліції, СБУ чи прокуратури, які щодня звітують про затримання, оголошення підозр або скерування справ до суду.
“Для новинної стрічки цього може бути достатньо, але для якісної аналітики чи розслідування — категорично ні”, – впевнений журналіст Центру журналістських розслідувань Олег Батурін.
Офіційні релізи зазвичай грішать шаблонністю, приховуючи прізвища фігурантів, назви компаній і точні обставини подій. Крім того, у звітах силових структур завжди панує бездоганна перемога, яка не завжди витримує перевірку реальним судовим процесом.
Журналіст же не може приймати інформацію на віру з однієї сторони, адже офіційні версії обвинувачення іноді ґрунтуються на неточних фактах.
“Наприклад, в окупаційних телеграм-каналах та свідченнях очевидців може бути зафіксовано, що умовний колаборант очолив адміністрацію ще у 2022 році. Проте у вироку суду може фігурувати лише 2024 рік. Для суду цього буває достатньо, але для медійника точність є питанням професійної чесності. Професійний журналіст має бути в контексті, критично оцінювати інформацію та вміти самостійно знаходити деталі, які лежать буквально під ногами”, – каже Батурін.
У сучасному світі швидких новин не кожна редакція може собі дозволити відпускати журналіста на судові засідання, які тривають годинами. Але це треба робити.
Так, у 2024 році МОСТ видав лонгрід про заочні кримінальні провадження (in absentia). Пояснювали цю складну процедуру та всі її нюанси за допомогою самих суддів. А оскільки домовитися з пресслужбою суду про інтервʼю не вдалося, то кореспондент видання просто сидів на засіданнях і у перервах між ними розмовляв із суддями. Це дозволило додати величезному матеріалу з купою складних термінів і довгих їх пояснень дух репортажності та присутності. Без відвідин суду та його курилки, де прокурори за один перекур казали більше, ніж всі їхні пресслужби за три роки війни, цей матеріал навряд би когось зацікавив. Натомість прочитали його вже понад 25 тисяч людей.
Журналіст Олег Батурін також вважає, що присутність у залі засідань — вищий пілотаж, хоча цей напрямок є дуже громіздким та вимагає від редакцій значних зусиль. Потрібно системно стежити за розкладом засідань та розуміти, на якому етапі перебуває справа.
Навіть під час дії воєнного стану відкриті судові засідання залишаються доступними для громадськості та преси. Регіональні суди часто демонструють дивовижну відкритість та готовність до комунікації з медіа.
Водночас він додає, що сторона обвинувачення не завжди охоче йде на контакт. Іноді через таку закритість прокурори самі опиняються у незручному становищі, коли намагаються підтримувати слабке обвинувачення, відмовляючись пояснити свою позицію пресі. Присутність журналіста в таких випадках стає запобіжником проти свавілля. Тож редакціям, особливо у відносно безпечних регіонах, має сенс задуматися про таку роботу.
“Жодне судове рішення, оприлюднене онлайн, не здатне передати живий контекст засідання. У судові документи не потрапляють цікаві деталі, які відкриваються під час дебатів чи оголошення матеріалів обвинувачення. Саме тоді перед журналістом постають живі сторони процесу, виникає можливість поспілкуватися з адвокатами чи прокурорами та отримати ексклюзивний контент”, – каже Олег, вийшовши з приміщення Великоолександрівського суду на півночі Херсонщини.
Ми з колегами, очікуючи його під будівлею, жартуємо, що це перший журналіст, який відвідав чергове важливе засідання у цьому суді, де слухають справи херсонських колаборантів.
Як реєстр судових рішень стає головним джерелом ексклюзиву
Якщо робота в залі суду дає матеріалу емоційне наповнення, то Єдиний державний реєстр судових рішень (ЄДРСР) є його залізобетонним скелетом.
Вироки судів містять колосальні масиви інформації: покази свідків, назви вилучених документів, схеми зв’язків та фінансові потоки. З однієї такої ухвали можна створити не просто коротку новину, а повноцінний аналітичний текст.
Особливо яскраво аналітична сила судових реєстрів проявляється у сфері контролю за публічними фінансами та відбудовою. У текстах ухвал та постанов можна знайти ексклюзивні деталі, які ніколи не з’являться на офіційних ресурсах силових відомств чи міських адміністрацій. Наприклад, саме судові документи дозволяють виявити реальну маржу на державних закупівлях. Або відсоток відкатів на підрядах. МОСТу навіть пощастило порівняти цей відсоток у Херсонських міській і обласній військових адміністраціях. Затримання посередників сталося майже одночасно і тільки ухвали судів пролили світло на рівень “чорного заробітку” чиновників.
До речі, ухвали по одній з цих справ дозволили підтвердити гіпотезу журналістів про повʼязаність ряду компаній між собою. Так один рядок в ухвалі став сенсаційним відкриттям журналістів, про яке вони б в інший спосіб могли ніколи і не дізнатися.
Завдяки реєстру судових рішень можна відстежувати долю фігурантів корупційних справ у динаміці: як після затримань арештовують їхні елітні автомобілі, як компанії спішно переписують на таксистів або як суд почергово то накладає, то знімає обтяження із земельних ділянок фігуранта.
Там же ховаються й абсолютно сюрреалістичні, але цілком реальні історії — наприклад, коли з матеріалів справи стає відомо, що постачальницею антидронових сіток для оборонних потреб стала особа з багатим минулим у сфері вебкаму.
Такі матеріали мають шалений резонанс і дозволяють навіть маленьким регіональним редакціям потрапляти у стрічки національних медіа, ставати відомішими та впливовішими.
Щоб ефективно перетворювати ці сухі документи на якісні розслідування та уникати професійних помилок, журналіст повинен володіти кількома базовими навичками.
Ми в редакції онлайн-медіа МОСТ вчимо нових колег, що насамперед необхідно чітко усвідомлювати різницю між ухвалою суду, постановою та вироком. Медійник має безпомилково відрізняти обвинуваченого від засудженого, стосовно якого вирок уже набув законної сили, та розуміти ролі сторін у кримінальному провадженні. Без цього базового розуміння виникають прикрі помилки, які нівелюють довіру до матеріалу.
Другою важливою складовою є майстерність перекладу з юридичної мови на людську. Судові рішення перенасичені специфічним сленгом та канцеляризмами. Головне завдання журналіста — спростити ці формулювання, пояснити складні юридичні матерії простою, доступною та живою мовою, не втративши при цьому суті справи.
Крім того, судовий реєстр не працює у вакуумі. Отриману в ухвалах інформацію необхідно миттєво верифікувати через аналітичні системи на кшталт YouControl, реєстри нерухомості та портали публічних коштів. Тільки на перетині цих баз даних народжується справжній ексклюзив.
Судова журналістика — це не просто хроніка криміналу чи корупції. Це критично важливий інструмент контролю влади.
Моніторинг судових рішень та відвідування процесів змушують суддів та прокурорів працювати відповідальніше, глибше аналізувати доказову базу та ретельніше підходити до формулювання вироків.
Коли система бачить, що за кожним рішенням, за кожною заставою чи знятим арештом майна стежать очі журналіста, простір для кулуарних домовленостей звужується. Саме тому вміння працювати із судовими реєстрами сьогодні є обов’язковим елементом професійної зброї українського медійника.
Сергій Нікітенко, регіональний представник Інституту масової інформації у Херсонській області
Маргарита Доценко, журналістка онлайн-медіа МОСТ