Маніпуляції і відверті фейки на історичну тематику – одна з важливих складових російської пропаганди. В цьому її сегменті значна увага приділяється пам’яті про Другу світову війну, історія якої в радянські часи була дуже міфологізованою, а в РФ ці міфи живуть і зараз.
Україна на відміну від Росії багато в чому змінила погляди на цей етап історії, в першу чергу, відмовившись від міфологічної складової. Це дуже роздратувало Кремль і стало для російської пропаганди приводом для звинувачень України в спотворенні історії. При цьому пропагандисти не соромляться вдаватися до маніпуляцій і неприхованої неправди.
Що кажуть окупанти
Російський сенатор від окупованої частини Херсонської області Костянтин Басюк розмістив в своєму Telegram-каналі повідомлення про прийнятий в РФ закон «Про затвердження переліку та спрощення проведення ремонтних робіт пам’яток Великої Вітчизняної війни».
Дуже важлива тема наших нових регіонів. 30 років безпам’ятства, а часто й відвертої війни з історичною правдою, яку культивувала українська влада, пам’ятки Великої Вітчизняної війни були у статусі ізгоїв. Незважаючи на те, що небайдужі херсонці та запорожці, жителі Донбасу, попри загрози та тиск, доглядали їх, сьогодні ще багато пам’яток ВВВ об’єднаних регіонів залишаються в аварійному стані. Особливо у сільській місцевості, у невеликих поселеннях, – зазначає Костянтин Басюк.
Свій допис він ілюстрував фотографією, зробленою на окупованій частині Херсонської області, в селищі Нижні Сірогози. На фото – меморіал «Скорботна мати», відкритий у 1987 році. Видно, що і зараз він не тільки цілий, а й перебуває в хорошому стані.
Чому це неправда
В Україні протягом всього періоду незалежності нашої держави піклувалися про пам’ятні місця, пов’язані з подіями Другої світової війни.
Об’єкти культурної спадщини, розташовані на території України, у межах її територіального моря та прилеглої зони, охороняються державою.
Пам’ятками Другої світової війни 1939-1945 років визнаються військові кладовища, військові ділянки на цивільних кладовищах, братські та одинокі могили, пам’ятники, пам’ятні знаки, скульптурні, архітектурні та інші споруди, композиції і об’єкти, що увічнюють пам’ять про події часів Другої світової війни 1939-1945 років, її учасників та жертв.
Слід звернути увагу, що Закон України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» визначає, що заборона не поширюється на використання символіки на намогильних спорудах, розташованих на території місць поховань і почесних поховань.
В Законі України «Про увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939-1945 років» (Ст.2, п.п. 1.1.5) йдеться, що однією з форм увічнення пам’яті про перемогу над нацизмом у Другій світовій війні є «упорядкування, збереження та спорудження пам’ятників і пам’ятних знаків на вшанування пам’яті учасників та жертв Другої світової війни 1939-1945 років, створення музеїв, меморіальних комплексів, присвячених Другій світовій війні».
Тобто, твердження російського сенатора Костянтина Басюка про те, що за пам’ятними місцями, пов’язаними з подіями Другої світової війни, в Україні нібито доглядали попри загрози та тиск, повністю не відповідає дійсності.
Власне, в цьому можна пересвідчитися в будь-якому українському населеному пункті, де є пам’ятні місця: поховання, пам’ятники, інші меморіальні об’єкти. В Україні демонтовані лише кілька пам’ятників радянським військовим діячам, які мають репутацію одіозних. Наприклад, Миколі Ватутіну – в Києві і Георгію Жукову – в Харкові. Але пам’ятники, якими вшановувався саме подвиг народу, не демонтувалися, і навіть не було такого наміру.
Навіть на фото до повідомлення Костянтина Басюка про нібито погане ставлення українців до пам’ятників зображений цілий і доглянутий пам’ятник, встановлений ще за часів СРСР, але не демонтований під час незалежності України.
Чому це важливо
Російські політичні діячі і російська пропаганда безпідставно звинувачують Україну у «війні з пам’ятниками», бо це – важлива складова пропагандистського наративу, в основі якого – звинувачення України в спотворенні історичної пам’яті.
Позиціонуючи окупацію української території як її «визволення від нацизму», росіяни самі влаштовують там справжню війну з пам’ятниками. Так, під час окупації Херсона прислужники окупантів розбили пам’ятний знак на честь загиблого в 2014 році першого командира батальйону «Херсон» Руслана Сторчеуса. Це пам’ятний знак відновлений після деокупаціїї правобережної частини області.
В селищі Горностаївка російські окупанти за допомоги підйомного крану знесли пам’ятники «До дня незалежності України» та «Героям України».
Натомість окупанти в підконтрольних їм населених пунктах Херсонщини відновили чи встановили заново пам’ятники Леніну – маркери пануючого зараз в Росії радянсько-імперського світогляду. Зокрема, такі пам’ятники знову з’явилися в Новій Каховці, Каховці, Генічеську.
Насаджуючи свою «історичну правду», росіяни активно використовують фейки радянської пропаганди. Навіть не гребують напрацюваннями пропагандистів нацистської Німеччини. Але разом з цим звинувачують в спотворенні історії Україну і «колективний захід».
Стосовно пам’ятників, які мають відношення до подій Другої світової війни, то їх на Херсонщині пошкоджують і знищують самі росіяни. Зокрема, під сам одного з обстрілів Херсона пошкоджений меморіал в Парку Слави.
В РФ політики і пропагандисти звинувачують Україну в начебто нехтуванні історичною правдою, але при цьому проводять політику маніпулятивного використання історії в ідеологічних цілях. При цьому активно використовується вибірковий підхід до минулого країни з викривленнями і міфологізацією. Так формується «велика російська історія». До речі, дещо подібне робили в Німеччині 30-40-х років ХХ сторіччя нацисти, апелюючи до «великої історії арійської нації», яка являла собою суміш маніпуляцій, вигадок і антинаукових трактувань.
Сучасна Україна сповідує відмову від міфологізації історії і прагнення до достовірності. І це не може не дратувати росіян і не спонукати їх безпідставно звинувачувати українців в спотворенні історії.
* Матеріал створено за підтримки Центру прав людини ZMINA.
