Заступник голови партійної фракції «Єдиної Росії» в держдумі РФ Ігор Кастюкевич, який зараз «прописався» в Херсонській області, не соромиться виставляти себе войовничім невігласом.
Бідність інтелекту і вузькість кругозору Кастюкевич з лишком «компенсує» махровою «руськомирськістю» і використанням так званого «права сильного».
Прийшовши на українську землю, зокрема, на Херсонщину, як окупант і, з’являючись на публіці, лише в супроводі озброєної охорони, Кастюкевич, краде книжки з бібліотек, грабує шкільні музеї.
Депутат не соромиться лаяти українську систему освіти, казати, яка вона погана, не знаючи, що в рейтингах ООН за результатами моніторингів освітньої галузі позиції України недалеко від позицій Росії, а за деякими параметрами рейтингові показники України навіть кращі.
На Херсонщині Кастюкевич видавав таку люту дичину, як «Бандера спалив Хатинь». Він називав Херсонську обласну універсальну наукову бібліотеку, куди привозив книжки, «обласна дитяча бібліотека».
Роздачу російської «гуманітарки» десяткам тисяч людей, яких довела до зубожіння саме окупація, депутат держдуми вважає досягненням.
Але настільки вагомий послужний список – не підстава для Ігоря Кастюкевича зупинятися. Він видає нові й нові «шедеври».
Що кажуть окупанти
Нещодавно під час відвідування міста Нова Каховка Ігор Кастюкевич заявив: «Росіяни воювати уміють. Жодної війни росіяни не програли».
Російський парламентар, який за освітою – юрист, закінчив Саратовський військовий інститут внутрішній військ МВС Росії, а після навчання жодного дня не працював за спеціальністю, вважає, що він – великий спеціаліст з російської історії.
А судження депутата на історичні теми тиражує створений окупантами і підконтрольний їм телеканал «Таврія».
До речі, цей телеканал дуже часто видає інформацію, достовірність якої викликає, м’яко кажучи, сумніви. Про це МОСТ писав неодноразово.
Чому це брехня
У відкритих джерелах можна без проблем знайти інформацію про війни і збройні конфлікти, в яких брала участь Росія від часів Московського князівства (з 1380 року) до теперішніх часів.
За цей період налічується 136 війн і збройних конфліктів, з яких 33 закінчилися поразкою Росії. Результат інших – або перемога Росії, або збереження статус-кво.
Начебто понад сто перемог або принаймні не поразок – дуже хороший результат. Але якщо «зануритися» в деталі, то можна побачити, що чимало війн і збройних конфліктів, з яких Росія вийшла переможницею або без поразки, мали невеликий масштаб, а противник був завідомо слабший; або Росія брала участь в подіях в складі великої коаліції, і плоди перемоги ділилися на всіх, і часто не на користь Росії. Зокрема, це: війни на Кавказі, в Сибірі, а також участь у війнах на території Європи.
А з 33 поразок багато мали для Росії дуже погані наслідки: втрата територій (Лівонська війна 1558–83 років, Російсько-японська війна 1904-1905 років, Перша світова війна), репутаційні втрати.
Зокрема, дуже ганебною біла поразка у Кримській війні, яка розпочалася у 1853 році через територіальні претензії Росії на Молдову і Волощину і її бажання мати релігійний протекторат над християнами, які жили на території Османської імперії. Війна закінчилася нищівною поразкою Росії, знищенням під час боїв Севастополя, величезними людськими жертвами (140 тисяч загиблих) і принизливим Паризьким миром.
У 1856 році Олександру II довелося погодитися з принизливими для Росії умовами мирного договору, серед яких була заборона тримати в Чорному морі військовий флот, а на його узбережжі – фортеці і арсенали. Російська імперія публічно відмовилася від претензій на Молдовське князівство, Валахію та південну Бессарабію. План Російської імперії розширити впливу на південь з тріском провалився.
У 1905 році після поразки у війні з Японією Росія, за умовами теж дуже принизливого для неї Портсмутського миру, втрачала Порт-Артур, половину острова Сахалін і Маньчжурію.
Варто зазначити, що пропагандистський супровід обох цих війн дуже нагадував теперішню ситуацію.
Під час Кримської війни в повідомленнях з фронту, які читали в пресі люди в регіонах, розташованих далеко від місць бойових дій, йшлося лише про «мужність і героїзм».
Навіть в «Маніфесті государя-імператора» про закінчення війни не було ані слова про поразку. Документ містив малозрозумілий текст про «захист інтересів християн» і подяку народу «за труди, які не були марні».
З розповсюдженням дезінформації під час Російсько-японської війни вже було складніше через технічний прогрес і, зокрема, появу телеграфу. Про ганебну поразку знали усі, й вона стала однією з причин хвилі протестів і повстань, відомих як «революція 1905 року».
Але на початку війни пропагандисти працювали з великим ентузіазмом, запевняючи людей, що Росію чекає «невелика переможна війна».
Але потім «щось пішло не так».
По суті, поразкою для Росії закінчилася і Перша світова війна. А після подій 1917 року радянська Росія програла цілу низку війн, в наслідок чого утворилися кілька незалежних держав (Польша, Літва, Латвія, Естонія).
За часів СРСР була програна Зимова (Фінська) війна 1939-1940 року (радянська і російська історіографія заявляють про перемогу СРСР, але не була досягнута головна мета – ліквідація державності Фінляндії), закінчилася поразкою участь СРСР в Громадянській війні в Іспанії.
А найвідомішою і найганебнішою для СРСР була поразка в Афганській війні 1979-1989 років. За оцінками незалежних дослідників втрати радянської армії склали до 140 тисяч убитими та до 350 тисяч пораненими.
Зазнала гіркоту поразки і армія Росії. Тут варто згадати Першу чеченську війну, яку росіяни лицемірно називали «заходами з відновлення конституційної законності та правопорядку на території Чеченської Республіки».
Але найбільшою ганьбою Росії та армії цієї країни стала війна, яку РФ розпочала проти України та українського народу. Останній доказав, що він не «селюки-салоїди», як це намагалася стверджувати російська пропаганда, а згуртована нація, яка може дати відсіч будь-якому агресору.
Твердження російського парламентаря Ігоря Кастюкевича, яке розтиражував пропагандистський телеканал «Таврія», спростовує сама ж історія Росії, яка – зовсім не «шлях від перемоги до перемоги», а історія ганьби, поразок і варварства.
Чому це важливо
Ігор Кастюкевич – типовий носій і розповсюджувач ідеології «руського миру», де один з найважливіших постулатів – так звана «величність Росії». А неодмінний атрибут цієї «величності» – міф про непереможність «рускава аружия».
І окупанти за допомогою прислужників-пропагандистів намагаються насаджувати такі наративи і такі міфи на загарбаних територіях. Це – також елемент залякування людей, спроба переконати їх підкоритися окупації.
Росіяни, і Кастюкевич зокрема, роблять ставку на так зване «право сильного». А бути «сильним» в теперішній ситуації росіяни можуть, лише насаджуючи уявлення, що нікого сильнішого немає.
Але непереможність «рускава аружия» – лише створений пропагандою міф, який легко спростовується. Отже і сам «рускій мір» – теж міф і примара, які стрімко розвіюються завдяки героїзму українців.
Остап Шапіро
Цей матеріал було виготовлено за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ і справ Співдружності націй Великої Британії в рамках проекту «Протидія інформаційній навалі Росії у Херсонській області» (як частина проекту «Голоси України»). Відповідальність за зміст цього документа несе ГО «Херсонська обласна агенція громадської журналістики «МІСТ», і за жодних обставин не може вважатися таким, що відображає позицію Уряду Великої Британії».
