Прапор, який є копією бойового прапора війська Дмитра Пожарського, переданий одній з російських військових частин, яка на Херсонщині бере участь у бойових діях в складі загарбницької російської армії.
Про це написав у власному Телеграм-каналі депутат держдуми РФ Ігор Кастюкевич, який також є окупаційним політичним куратором Херсонщини.
Як пише російський парламентар, прапор виготовили й передали воронезькі «майстрині з комітету родин воїнів Вітчизни», тобто, матері і дружини російських військових та мобілізованих.
Депутат в дописі згадує про події 1612 року, так би мовити, проводячи паралель між подіями початку XVII сторіччя і теперішніми подіями.
Кастюкевич пише про «вигнання польських військ з Москви у 1612 році», тобто, тиражує міф, створений російською історіографією ще на початку XIX сторіччя, коли придворний історіограф Микола Карамзін в «Історії держави Російської» перетворив так званий «період смутного часу» (1604-1618 роки) на «польську агресію», а створення народного ополчення під командуванням Кузьми Мініна і Дмитра Пожарського на «визвольну війну».
Але чимало інших авторів писали, що «період смутного часу» – це перш за все череда міжусобиць, яка почалася невдовзі після смерті у 1598 році царя Федора Іоановича, який був останнім в династії Рюриковичів і не лишив після себе нащадків. Під час цього періоду саме представники тодішньої російської знаті, заручившись підтримкою поляків, хотіли захопити владу.
І народне ополчення було створене не заради визволення Московії від поляків, а заради припинення міжусобиць і заради повернення місцевого (посадського) самоврядування, яке знищив Іван Грозний (в європейській історіографії – Іван Жахливий). До того ж Мінін і Пожарський пообіцяли ополченцям грошове жалування більше, ніж платили в царській армії. Тому ополчення формувалося так швидко, а не завдяки «патріотичному пориву», як писали Карамзін і радянські історики.
А щодо «захисту від зовнішньої агресії», то ополчення не просто не мало такої мети, а князь Дмитро Пожарський, як припускають історики, хотів покласти край міжусобицям за московський трон, запропонувавши сісти на нього… шведському принцу. Але частина бояр за підтримки найбагатших купецьких родин посадила у 1613 році на трон 16-річного Михайла Романова. Цей вибір схвалили й низові верстви населення, бо рід Романових мав новгородське походження, й тому люди вважали, що саме перебування представника цього роду на троні поверне посадське самоврядування.
Але натомість від початку царювання Романових укріпилися позиції бояр і найзаможніших купців і не відбулося відновлення самоврядування. Люди були обдурені в своїх очікуваннях.
Микола Карамзін в «Історії держави Російської» та його послідовники, а потім і радянська історіографія дуже спростили цей надскладний історичний період, подавши його публіці як «війну проти ляхів».
І зараз цим користується й російська пропаганда, проводячи паралель між подіями початку XVII сторіччя і війною, яку Росія веде проти України. Ігор Кастюкевич також пише про «вигнання польських військ з Москви», акцентуючи увагу саме на участі Польщі (Речі Посполитої) в тих давніх подіях. Тобто, Польща, яка зараз дуже допомагає Україні, позиціонується як давній ворог Росії.
Передача виготовленої у Воронежі копії прапору ополчення Мініна і Пожірського – знакова для роспропагандистів подія. Мабуть, скоро російські «промивачі мозків» будуть проводити аналогію не тільки між теперішньою загарбницькою війною і так званою «великою вітчизняною», а додадуть до історичних паралелей ще й події «періоду смутного часу». Обидва ці історичні періоди мають чимало спільного в тому, що радянська, а потім і російська історіографія перетворила їх на щось таке, де від справжньої історії лишилися «ріжки та ніжки».
Грубі маніпуляції з історією заради «вичавлювання» з подій давнини пропагандистського потенціалу – один з прийомів російської пропаганди.
Російським військовим і усім росіянам «вдовбують», що армія РФ – це не загарбники і не «гарматне м’ясо», а «герої» і «визволителі». І для цього проводитимуться в тому числі і «історичні паралелі». При чому, паралелі не з реальними подіями, а зі створеними «придворними історіографами» різних часів міфами.
Бо справжня історії Росії в будь-які її періоди містить стільки дуже не героїчного, а то й відверто ганебного, що не годиться для «надихання на подвиги». Напевне, це чудово розуміють і в РФ, тому й «годують» людей «підчищеною», а то й відверто вигаданою історією, щоб підживлювати міфічну «велич Росії».
Росія насаджує свою міфологізовану історію і на окупованих територіях. Так, нещодавно в Генічеську місцевих школярів «добровільно-примусово» приводили на показ фільму «28 панфіловців», в основі якого – спростований ще у 1948 році фейк про події Другої світової війни.
