Журналістка і письменниця зі США Заріна Забріскі вперше приїхала в Херсон 14 листопада 2022 року – в колоні із Президентом України Володимиром Зеленським. Тоді це був короткостроковий візит на автобусі із групою колег. Повернулася вона в Херсон у вересні 2023 року. І прожила в місті до грудня. Потім разом з колегами з’їздила на місяць додому, щоб провести зимові свята з родиною. Зараз Заріна – знову в Херсоні. І перебуватиме у прифронтовому місті, можливо, ще не один місяць.
«Світ мало знає про обстріли»
Ми розмовляємо з Заріною Забріскі у херсонській кав’ярні. Музика впереміш із шумом кавомашини і голосами персоналу та відвідувачів створюють враження мирної та спокійної обстановки.
Під час бесіди кілька разів дзвонив телефон одного з відвідувачів кав’ярні, а рінгтоном був відома композиція Go Down Moses (Let My People Go), текст якої – про прагнення до свободи.
І не було інших звичних для херсонців звуків – звуків вибухів. Хоча частина вікон у закладі забиті ОСБ-плитами.
Але та кав’ярня – лише один із острівців спокою, які є в щоденно обстрілюваному Херсоні. За межами цього острівця – непросте життя прифронтового міста, кожен з мешканців якого є живою мішенню армії РФ. Снаряд з російської гармати, бомба чи ракета з російського літака, випущена ворогами балістична ракета можуть впасти будь-де. І ніхто в Херсоні не застрахований від найгіршого.
– Херсон – гарне місто, – каже Заріна Забріскі. – Дуже боляче бачити, як його руйнують вже півтора року, і нічого не робити для допомоги місту і його мешканцям. Тому я поставила собі за мету розповідати людям на Заході про обстріли Херсона, про російські злочини і про героїзм людей, які тут живуть. На жаль, саме про обстріли на Заході дуже мало знають. Ця сторона життя Херсона не так активно висвітлюється, як свого часу висвітлювалися визволення міста і повінь після підриву Каховської ГЕС.
Перебуваючи в Херсоні Заріна працює над книгою і над фільмом. В останньому їй допомагають колеги – Пол Конрой і Джордж Ллевелін. Також група робить статті та відеосюжети для британського видання Byline. Це – дуже молоде медіа (створене у 2016 році), але вже досить-таки відоме і впливове на Заході.
Джордж Ллевелін – тележурналіст, один із засновників Byline TV – медіа, яке фінансується підписниками. Пол Конрой – фотограф і кінорежисер, який має великий досвід роботи в зоні збройних конфліктів. Російсько-українська війна для нього – дев’ятнадцята, події якої він висвітлює.
Фільм, над яким в Херсоні працює група, буде другою документальною стрічкою Заріни Забріскі про російсько-українську війну.
Перший фільм був показаний в Києві, Одесі, Лондоні, Лос-Анжелесі, Сан-Франциско. Там йшлося про російську пропаганду і дезінформацію, а також про злочини, скоєні військовими РФ в Україні.
– На жаль, – каже Заріна, – цей фільм поки що не перекладений українською мовою. Сподіваюся, буде зроблена і україномовна версія. І другий фільм обов’язково буде і в україномовному варіанті. Я зараз не можу сказати, коли вийдуть книга і фільм про Херсон. Робота йде, але є певні складнощі. Наприклад, дуже мало якісного відеоматеріалу, знятого на початку окупації Херсона. З висвітленням цього етапу – проблеми. Відео є, але вони здебільшого зняті на камери смартфонів, тобто, – неналежної якості для кіно. Коли я показую такі відео Полу, він як кінофахівець дуже сердиться. Але ситуація така, що ми маємо вибір між відео неналежної якості і взагалі їхньою відсутністю.
Також Заріна Забріскі написала одну з глав книги «Хроніки війни», яка вийшла у харківському видавництві «Фоліо».
«Російською – ні!»
Ми спілкуємося з Заріною Забріскі українською мовою. Це дається американській журналістці важко, але вона принципово відмовляється спілкуватися російською, хоча й знає її дуже добре.
– Під час моєї журналістської роботи в Україні, – розповідає вона, – я лише раз робила репортаж російською мовою. Це був репортаж для «Голосу Америки» про катування російськими окупантами українців в Харківській області, зокрема, в селищі Козача Лопань. Я побувала там після визволення селища. Той репортаж цілеспрямовано робився для російськомовної аудиторії.
Заріна згадала, що журнал «Крещатик» якось опублікував її оповідання в перекладі російською мовою, пояснюючи це бажанням охопити якомога більшу читацьку аудиторію.
Письменниця хоче, щоб усі інші її твори, роман «Ми, монстри» й оповідання вийшли в Україні і були перекладені лише українською. До речі, роман має певне відношення до України: його дії відбуваються в Сан-Франциско й Одесі.
Народилася Заріна в Санкт-Петербурзі, там закінчила університет за спеціальністю «Англійська мова і література». Але вже багато років живе у США. Свого часу змінила чимало професій. Працювала інструкторкою з кікбоксингу, перекладачкою, координаторкою подорожей та представницею з ділових зав’язків у Казахстані, вуличною художницею, масажисткою, фешн-моделлю.
Як письменниця і журналістка почала працювати у 2011 році. Видала книжки «Ми, монстри» і «Зелені леви» (Numina Press, 2014), «Залізо», «Симпатичний надгробок» і «Вибух» (Epic Rites Press, відповідно 2012, 2013 і 2015).
Заріна – номінант і лауреат престижних літературних премій. Pushcart Prize, «Мільйон письменників», «Твори нового тисячоліття», премія Акера за досягнення в сфері авангарду. Має публікації в літературних журналах Великобританії, США, Канади, Гонконгу та Непалу. Також вона – співзасновниця The Arts Resistance – руху художників і письменників, які об’єдналися, щоб протистояти несправедливості та війні у світі, підтримувати права людини засобами мистецтва.
Однією за таких мистецьких правозахисних акцій стала вистава «Вій», показана в Сан-Франциско біля консульства Росії. Виставу показали в знак протесту проти кремлівської політики стосовно України. А одним з елементів декорації біла піраміда зі стріляних гільз – пам’ятник війні.
– Після тієї вистави, – розповідає Заріна Забріскі, – російське консульство оголосило мене терористкою і звернулося до ФБР із заявою про створення ситуації, яка нібито загрожувала життю консула. Американські правоохоронці розібралися і зробили висновок: вистава не містила нічого загрозливого, дійство відбувалося не на території консульства. До того ж США – вільна країна, де кожен може відкрито виражати свої погляди.
Крім того, Заріна вивчає методику роботи і наративи російської пропаганди, багато писала про це, проводила семінари. На запитання, чи вивчала вона російську пропаганду в розрізі її роботи на Херсонщині, відповіла, що цікавилася цим, але на глибоке вивчення немає часу, бо чимало його забирають підготовка книги і фільму.
– Російські окупанти, – ділиться своїми висновками Заріна Забріскі, – використовують пряму пропаганду, спрямовану переважно на мешканців окупованої території, а також вдаються до інформаційно-психологічних спеціальних операцій (ІПСО). Останні спрямовані і на мешканців правобережної частини Херсонщини. Це – переважно розповсюдження так званих вкидів (різні чутки, маніпуляції конспірологічні теорії) для дискредитації української влади, створення атмосфери страху, «підігрівання» панічних настроїв. Є там і антисемітська складова, вона часто буває пов’язана з національністю Володимира Зеленського.
Заріна каже, що не можна недооцінювати російських «солдат інформаційного фронту»:
– Судячи з моїх спостережень, це – хороші професіонали, які можуть вдало мімікрувати під місцевих мешканців для створення певного розголосу в соцмережах і взагалі в інформаційному просторі. Вони чітко знають, який цикл життя матиме той чи інший вкид, коли треба видавати щось нове. При цьому роблять ставку на емоційну складову, намагаються «достукатися» до людей, викликаючи у них певні емоції, які можуть дуже завадити раціональному сприйняттю дійсності.
Заріна Забріскі зазначає, що російська пропаганда має дещо спільне з катуваннями:
– До того ж, російські ІПСОшники активно використовують такий фактор як умови життя мешканців Херсона. Насамперед те, що люди тут через обстріли дуже мало сплять. Загальновідомо, що через брак сну в організмі людини відбуваються дуже нехороші біохімічні процеси, які можуть послабити критичне мислення. Тоді не працюють або працюють значно гірше певні ментальні і психологічні блоки, які людина виставляє для себе. І в результаті людині можна нав’язати наративи, які вона не сприйняла б, перебуваючи в мирі і спокої. Саме тому позбавлення сну протягом тривалого часу є однією з найстрашніших тортур. Так можна довести людину до стану, коли вона візьме на себе провину за те, чого не скоювала.
Журналістка каже, що протистояти цьому Україна може, забезпечуючи доступ громадян до достовірної інформації з усіх нагальних питань. Також важливою є просвітницька діяльність, тобто, навчання людей інформаційній гігієні. Остання полягає насамперед в критичному ставленні до джерел інформації і в формуванні звички не довіряти занадто емоційно забарвленому контенту.
– Найефективніша протидія російській пропаганді і дезінформації, – каже Заріна, – дотримання українськими журналістами професійних стандартів. Це особливо важливо для прифронтових територій, де сильніше відчувається ворожий вплив. Я розумію, наскільки важко журналістам працювати в тому ж Херсоні, і через екстремальні умови іноді трапляються помилки. Не треба соромитися визнавати та виправляти їх. Впевнена, люди зрозуміють. А щодо журналістів, які працюють в Херсоні, вони – справжні герої.
Медійниця з США також зазначила, що українців обдурити значно важче, ніж американців. Останні дуже легко сприймають багато фейків за чисту монету, тоді як українці зазвичай критично ставляться до інформації, яку отримують.
«Я полюбила Херсон»
Зараз Заріна Забріскі живе Херсоном, активно збирає матеріали для книги і фільму про прифронтове місто.
– На майбутнє у мене є літературні плани. Зокрема, я не зупинюся на одному романі, напишу ще. Але романи писатиму потім. Зараз є дещо важливіше.
Вона розуміє, що у фільм не зможе вмістити все, що вже зібрала і збере. Тому готує ще й книгу. Каже, що тільки під час першого відвідування Херсона в листопаді 2022 року записала шість годин різних інтерв’ю. Зараз вже зібрана величезна кількість матеріалу про місто та його мешканців. Втім, дечого все одно бракує.
– Не вистачає систематизованого матеріалу про історію Херсона, – каже Заріна Забріскі. – Наскільки я зрозуміла, немає ґрунтовної, фундаментальної краєзнавчої роботи про Херсон. Тому в моїх планах – спілкування з істориками, щоб у фільмі і в книзі розповісти про минуле міста.
Попутно вона знімає короткі ролики для мережі Х (колишній Твітер, – МОСТ), в яких городяни розповідають її великій аудиторії з усього світу про Херсон.
#Kherson Alina Belous is a Ukrainian journalist. She's from Kherson.
— Zarina Zabrisky 🇺🇸🇺🇦 (@ZarinaZabrisky) February 20, 2024
"Shelling can happen any moment. People are dying. Kids…. Kherson needs information help… Kherson needs military help. To protect it from the Russian aggression."
My fellow Americans, can we do it? pic.twitter.com/9dxzSbojb1
А щодо херсонського сьогодення, то Заріна каже, що зараз у Херсоні у неї значно більше друзів, ніж в США.
Це підтверджується прямо під час розмови. До Заріни підходять херсонці та херсонки і радо вітаються. Це і адвокатка, і власниця закладу, і інші люди.
– Мені навіть чоловік жартома каже: «Здається, ти любиш Херсон більше, ніж мене». А я дійсно полюбила Херсон. Мені дуже подобається старовинна еклектична архітектура міста. І від того ще болючіше бачити, як росіяни руйнують Херсон. Коли я повернулася після поїздки додому на зимові свята, була дуже засмучена, побачивши, зруйнованими і пошкодженими чимало міських будівель, які до від’їзду бачила цілими.
Журналістка дуже любить гуляти Херсоном, і навіть робить це, не зважаючи на обстріли. Розповідає, як одного разу, в листопаді 2023 року, під час такої прогулянки в парку “Херсонська фотеця” стала очевидцем російського обстрілу, внаслідок якого була сильно пошкоджена Херсонська обласна бібліотека для дітей імені Дніпрової Чайки.
– Я гуляла тією частиною парку, яка розташована подалі від річки. Тому безпосередньо обстріл не бачила, але з досить-таки близької відстані чула вибухи. Це було дуже страшно, – розповідає Заріна Забріскі.
У цей час ми йдемо саме тим парком, обходячи воронки та збиті уламками снарядів гілки. Попутно розповідаю, як ми мʼяко багато років витравлювали назву “Московських воріт” фортеці, що збереглися і привчали читачів та чиновників до нейтрального “Північна брама”. Московська фраза американці теж не подобається. Своє фото на фоні воріт вона просить видалити з картки памʼяті.
Але життя американської журналістки в Херсоні – це не лише обстріли і робота над фільмом та книгою. Заріна розповідає, що займається флай-йогою, відвідує культурні заходи, спілкується з друзями.
– Ще під час першого приїзду в Херсон, – каже журналістка, – я закохалася в місто і в людей, які тут живуть. Херсон надихає мене. Попри важкі умови, я працюю тут з величезним задоволенням. Звісно, працюю із врахуванням специфіки цієї території, тобто, маючи офіційну акредитацію та не порушуючи її умови. Я дуже хочу дочекатися визволення усієї Херсонської області і хочу стати першою з журналістів, які зроблять репортаж з визволеної від окупантів лівобережної частини області.
Сергій Нікітенко, Вʼячеслав Гусаков
