Новина про викриття Юлії Тимошенко на корупції та вручення їй підозри — це вже майже буденність. Очевидно, що після того, як НАБУ оголосила про підозри депутатам зі Слуги народу та найближчому оточенню Президента, прихід детективів до бабусі української політичної корупції був справою часу.
На жаль, правоохоронцям вже не вдасться затримати за політичну корупцію нікого з херсонських партійців, адже партія помирає, а на Херсонщині вона остаточно закінчилася навесні 2025 року, коли Юлія Тимошенко, за своєю старою звичкою, продала парторганізацію, а старий актив викинула, як то кажуть, на мороз.
Думаю, читачам буде цікаво дізнатися, як зʼявилася і як зникла одна з найпотужніших політичних організацій області. Звісно, ми не знаємо всієї історії херсонської Батьківщини, але автору пощастило, не вступивши в партію, споглядати за її злетом і падінням.
Початок
Мало хто знає, але у лютому 2000 року Херсонську міську партійну організації всеукраїнського обʼєднання Батьківщина створив і очолив… Володимир Сальдо.
Тоді ще нікому невідомий пʼяничка-будівельник, який волею долі, яка, треба сказати, сприяла йому все життя, очолив одне з будівельних підприємств міста і планував політичну карʼєру.
Сам Сальдо, як і пізніше керівники парторганізації та рядові члени, заперечував, що мав хоч якесь відношення до партії.
Але державний реєстр не обдуриш.
Цікаво, що реєстр зберіг прізвища першого керівника обласної організації партії. Її зареєстрували у День закоханих — 14 лютого 2000 року. Першим керівником парторганізації став майбутній ректор Херсонської академії неперервної освіти Анатолій Зубко. Але то була маленька і маловідома партія.
Її новітня історія починається з 2006 року, коли до керма на майже 20 років став Юрій Одарченко.
Але ми точно памʼятаємо, що до Одарченка партією керував милий дідусь із прізвищем чи то Луняка, чи то Луняко.
Саме він проводив навесні 2005 року на хвилі постмайданної ейфорії презентацію партії у залі Херсонського обласного художнього музею. На цій презентації було багато людей і, зокрема, багато молоді. Хтось із них потім навіть став депутатом. Але точно згадати всіх учасників, рівно як і обставини, за яких автор потрапив на те зібрання, вже неможливо.
Якийсь актив партії був в Херсоні і до того. Хтось організовував приїзди Юлії Тимощенко в Херсон, яка у 2001-2002 роках, на хвилі України без Кучми, збирала майже повні зали в Ювілейному.
Навесні 2002 року в мери Херсона балотувався Петро Макушев, який при реєстрації вказав, що він є головою обласної партійної організації ВО Батьківщина. Це був відставний полковник міліції. Певний час він був деканом юрфаку у приватному Міжрегіональному інституті бізнесу. До міської ради тоді обирали за стовідсотковою мажоритаркою, і жоден з обраних депутатів міськради не вказав, що є членом цієї партії.
Хоча депутатами стали майбутні видатні діячі партії Юрій Одарченко та Ольга Маренчук. Перший як позапартійний, друга — як членкиня тоді маловідомої Партії регіонів.
У 2005 році, після перемоги Майдану, Юлія Тимошенко стала топ політикинею, і готувалася стати Премʼєр-міністеркою. А Юрій Одарченко, який активно включився в події Помаранчевої революції, очікував, що при розподілі посад він отримає щось пристойне.
Але замість посади він отримав міцне рукостискання і медаль “Учасник Помаранчевої революції”.
Ображеного Одарченка, який на той момент мав серйозний будівельний бізнес у Херсоні, а, значить, і ресурси, з радістю прийняли у Батьківщині.
Золоте десятиріччя
Наступні 19 років історія херсонської Батьківщини буде нерозривно повʼязана із прізвищем Юрія Одарченка. Не дуже харизматичного, але хитрого і безпринципного політика. “Політичного животного”, як називала його Катя Гандзюк, яка працювала з Юрієм Віталійовичем довгий час і вивчила його.
Перші великі гроші зʼявилися у місцевої Батьківщини у 2006 році. На носі були місцеві та парламентські вибори, які проходили в один день. Юлія Тимошенко вже не була премʼєркою і жадала реваншу. Партія отримувала щедре фінансування. Херсонські “батьківщинівці” засипали редакції місцевих газет грошима, за які друкували джинсу. Підʼїзди багатоповерхівок завалювали агітацією.
Це все вимагало грошей. Великих грошей. І місцеві організації партій, в тому числі і херсонські, почали продавати місця у партійних списках. А попит був шалений, адже 8 вересня 2005 року Верховна Рада ухвалила зміни до закону “Про статус депутатів місцевих рад”, якими надала депутатам місцевих рад недоторканість.
Черги з бандитів та потенційних фігурантів кримінальних справ вишикувалися під всіма штабами. Батьківщина теж активно набирала в свої ряди такий контингент. Багато хто з цих людей став депутатом.
Наприклад, депутатами Херсонської облради від партії обралися Аркадій Гамбарян, який досі знаходиться у розшуку за розкрадання ХБК та Олексій Тишкевич, клейма на якого вже тоді не було ставити де.
Вони швидко втратили інтерес до політики, адже за 9 місяців після ухвалення рішення про недоторканість депутати її відмінили.
Але гроші їм, очевидно, ніхто не повернув.
Сам Юрій Віталійович на багато років переїхав під купол Верховної Ради. Обирали його нардепом чотири рази. Він навіть примудрився на початку 10-х років очолювати Київську міську організацію партії, але херсонську організацію контролював.
У наступні 10 років через партійні організації Батьківщини проходили різні люди. Фракцію у Херсонській міськраді очолював судимий за шахрайство Віталій Богданов, а депутатами ставали забудовники Сафроненко та націоналіст Андрій Щербина, дружина прокурора Ольга Маренчук та поважний лікар Євген Карабелеш, кравець Олег Акімченков та професор Ігор Марончук, судимий за дрібні крадіжки Олег Черненко та ректор ХДАУ Валерій Базалій. Партія контрастів.
Окрім місць у списках, партійні керівники з Києва примудрялися продавати цілі партійні організації. Ще у 2010 році всю каховську Батьківщину купив шведський бізнесмен Карл Стурен, який володів нею понад 10 років.
Партійні заходи Батьківщини могли бути креативними або крінжовими. Але завжди багатолюдними. Партійці вміли працювати з людьми і збирали за допомогою обдзвону сотні активістів партії та просто роззяв.
На візити Юлії Тимошенко збиралися традиційно тисячі людей.
Політична боротьба тут точилася не тільки з супротивниками, а і всередині партії.
Хитромудрі союзи, інтриги і зради були тут звичним явищем.
І керівництво партії спокійно продавало місця вірних партійців у списках тим, хто міг заплатити. Поступово з партії йшли люди, але приходили нові.
Чого вартує тільки продаж цілої міської організації партії у 2015 році.
Початок кінця
У березні 2014 року в.о. Президента Олександр Турчинов призначив свого однопартійця Юрія Одарченка головою Херсонської ОДА. А вже у травні 2014 року мером Херсона став Володимир Миколаєнко. Для партії, особливо на фоні з тріском програних Юлією Тимошенко президентських виборів, це був фурор. Хоча сама партія Володимиру Миколаєнку не надто і допомагала.
В передвиборчій кампанії майбутнього мера активно брали участь до десятка членів Батьківщини. В штабі волонтерили депутати міськради Марина Войтенко, Стас Трошин та ексдепутатка Катя Гандзюк. Частково партійців підтягували для участі в агітаційних заходах. Але вже за гроші.
Унікальність партструктури Батьківщини була у наявності скрізь своїх людей. Навіть у найвіддаленіших селах була людина або ціла “спляча ячєйка”, які активізувалися, як тільки зʼявлялися гроші. І тоді все починало працювати.
Так чи інакше, Миколаєнко тріумфально переміг на виборах, а Юрій Одарченко з тріском програв парламентські вибори, які пройшли у жовтні того ж року. Вірніше, вибори він, скоріш за все виграв, але захистити результати тих виборів не зміг. Хоч і дуже намагався.
По мажоритарці він балотувався вперше, бо Юлія Тимошенка продала забагато місць у прохідній частині списку, і її херсонському вірному соратнику довелося випробовувати долю.
Доля йому не посміхнулася, і на певний час Юрій Одарченко пропав з горизонту.
Аж до весни 2015 року, коли стало відомо, що Батьківщина не буде висувати Миколаєнка на майбутніх виборах.
У серпні партактиву представили їхнього нового однопартійця Владислава Мангера. Людину з кримінальним бекграундом і таким самим виглядом. На тому зібранні Мангеру задавали питання і про Олексія Журавка, і про кримінальне минуле. Він нервував, щось мичав та починав ненавидіти тих, хто питав. Серед тих, хто питав найактивнішою була Катерина Гандзюк. На той час Катя вже стала депутаткою, адже Володимир Миколаєнко, обравшись мером, склав мандат і партійний список посунувся до наступної кандидатки, якою була Катя.
Наприкінці серпня 2015 року Одарченко нарешті озвучив рішення про виключення Миколаєнка з партії.
Але виключити його не встигли. За тиждень перед засіданням міської ради Володимир Миколаєнко заявив про вихід з партії. Його підтримали колеги Катерина Гандзюк, Марина Войтенко та Євген Назарян. Пізніше з партії пішла депутатка облради Лариса Оленковська.
За чутками тих часів, за місце у Батьківщині для Мангера із Юлією Тимошенко домовлявся особисто Карл Стурен. Як працює і вирішує питання Юлія Володимирівна декілька днів тому, завдяки НАБУ, бачила вся країна. Сам Мангер ці чутки спростовував, але Карл у приватних бесідах цього особливо не приховував.
Невдовзі Батьківщина очікувано висунула в мери Владислава Мангера. Володимир Миколаєнко пішов самовисуванцем. Команда Миколаєнка просто розчавила передвиборчим бульдозером і Володимира Сальда, який вирішив повернутися в політику, і Владислава Мангера.
Останній вів настільки жалюгідну кампанію, зробивши своїм лозунгом “Безкоштовні аналізи”, що в результаті не став навіть депутатом. Навіть райради. Люди за нього просто не голосували.
Але Юрію Одарченку вдалося зняти кількох депутатів облради, які чесно виграли вибори, і Мангер таки проліз в облраду. Зі смішними відсотками, але лютою ненавистю до тих, хто перетворив його на посміховисько.
Не допомогли йому і ярмарки з продажу дешевих овочів. Політична тусовка довго смакувала фоточку, на яких манерна активістка партії Тетяна Марченко та депутат Станіслав Трошин в брудних рукавичках вантажили в пакети виборців гнилу картоплю.
Стас Трошин перед цим зрадив Володимира Миколаєнка і всю команду. На той момент він працював прессекретарем мера Херсона, але взяв відпустку та побіг працювати у штаб Владислава Мангера, де на той час добре платили. Рівно через десять років він так само зрадить Юрія Одарченка. Останній буде про це розповідати автору телефоном з відчутним болем у голосі.
Херсонська Батьківщина взяла якісь смішні відсотки на виборах у Херсонську міську раду, завівши випадкових і просто дивних людей. Партія пішла в опозицію до Володимира Миколаєнка і бовталася пʼять років на маргінесі.
Юрій Одарченко тим часом не полишав надій повернутися у велику політику з затісної для нього зали Херсонської облради, де він був змушений сидіти поряд із неінтелектуалом Мангером і боротися за безкоштовні аналізи.
Влітку 2016 року він блискуче виграв довибори по 183 округу у чинного голови облради Андрія Путілова. На вибори він йшов з ультрапопулістичними заявами про геноцид. Тарифний, села і всього, що могло дати голоси.
Апогеєм цієї кампанії став приїзд Юлії Тимошенко в Херсон. Перед багатотисячним натовпом Тимошенко виступала босоніж, а поряд стояли недешеві туфлі. Але це нікого не хвилювало. Натовп був у захваті від неї. Таке неможливо було імітувати.
А вже восени, скупивши депутатів пачками і в роздріб, Владислав Мангер став головою облради.
Юрій Віталійович допомагав йому епічно вибивати двері в облраді, аби завести куплених депутатів.
За два роки любов Одарченка до Мангера почала проходити. Він наче почав щось підозрювати і виступив проти намагання передати херсонський аеропорт у концесію “відомій молдавській компанії”, з якої стирчали вуха росіян.
Пізніше Одарченко навіть через суд намагався зупинити Мангера, але того зупинило тільки СІЗО, куди він потрапив через два роки після того як замовив вбивство Каті Гандзюк.
Тоді ж, у 2018 році, Одарченко несподівано згадав, що він проти передачі в концесію Херсонського водоканалу. Хоча всі памʼятали, що він завжди був за.
Пресконференція Юрія Одарченка відбулася за три дні до смертельного нападу на його колишню однопартійку та соратницю. Найняті Владиславом Мангером вбивці вже слідкували за Катериною.
Через місяць після нападу, коли Катерина в страшних муках помирала у лікарні, Юрій Одарченко прямо на мітингу Юлії Тимошенко в центрі Херсона плакав, слухаючи мою розповідь про її стан. Я не міг зрозуміти, чи справжні ті сльози. А спитати про це у Каті, яка знала його як облупленого і точно б відповіла, вже не міг.
В п’ятдесяти метрах від нас стояв переляканий Мангер в оточені десятків охоронців.
В цій ідіотській “мангерці” він виглядав ницо, а охоронці, які не давали мені весь мітинг підійти до нього, аби задати питання, тільки посилювали мою підозру, що замовник нападу він. Юрій Віталійович на моє питання про те, чи не підозрює він Мангера, не відповів.
Крах
Влітку 2019 року Юрій Одарченко програв вибори. У список його, за словами наших джерел у партії, вже не брали взагалі.
У 2020 році Батьківщина вперше за 15 років не пройшла до Херсонської міської ради. Фракція в облраді ще була, але впливати на процеси вже не могла. Слуги, “колихаєвці” та ОПЗЖ домовилися і без Батьківщини.
В бізнесі, який більше не міг спиратися на голосування своїх депутатів, почалися проблеми. Навіть на мітинг вивести людей Юрій Одарченко вже не міг.
На довиборах у 184 окрузі восени 2021 року Юрій Одарченко долю не випробував. Там балотувалася його дочка Катерина від власної ноунейм партії.
На наступні пʼять років про Юрія Одарченка та його партію забули. Війна, окупація та всі похідні від цього проблеми цьому сприяли.
Аж раптом, у квітні 2025 року, зʼясувалося, що Юрій Одарченко більше не очолює обласну організацію партії. З 8 квітня організацію очолив Микола Якименко, який до 2023 року був заступником голови Херсонської обласної військової адміністрації.
Пізніше Президія політичної ради партії Батьківщина вивела зі складу бюро Херсонської обласної організації не тільки Юрія Одарченка, а і ряд старих партійців.
В телефонній розмові він спочатку заявив, що пішов ледь не сам, але далі сказав, що йому “важко коментувати це питання”.
На питання, чи всі його соратники пішли з партії, Юрій Одарченко відповів, що ні. Наприклад, в партії залишився Станіслав Трошин. Як памʼятаємо, 10 років тому він так само зрадив Миколаєнка. Як і старі партійці Олена Янчева, Марія Левківська, Ірина Архіпова.
Частина цих людей потім навіть захищала Мангера, розповідаючи, що він не може бути замовником вбивства Каті Гандзюк.
Однією з найактивніших захисниць Мангера була Олена Янчева. Її чоловік Юрій Одарченко жодного разу не висловився на підтримку нині засудженого на 10 років ексоднопартійця.
***
Очевидно, що політичного майбутнього ані у Юлії Тимошенко, ані у її партії немає. Покупці регіональних франшиз, у тому числі і херсонської, залишаться біля розбитого корита. А партія залишиться тільки у таких же спогадах, як і ці. Ну і можливо у мемуарах Юрія Одарченка. Думаю, це був би бестселер.