Після визволення Херсона від російської окупації мешканці стали розкутішими. Під час перебування в Херсоні загарбників містяни, зустрівши десь у людному місці знайомих, друзів і навіть родичів, не дозволяли собі не те що відверто обговорювати ситуацію, а й розмовляти на інші теми, крім якихось невинних “за життя”.
Зараз у розмовах херсонців, свідком яких стаєш мимоволі, можна почути чимало цікавого про ситуацію в місті, про її сприйняття людьми, а також – сформувати деяке уявлення про мешканців теперішнього, постокупаційного і прифронтового, Херсона.
Ейфорія пройшла. Що далі?
Невеликий магазин, власники якого дозволяють людям заряджати пристрої від свого генератора. До відкриття – кілька хвилин. Біля магазину – вже невелика черга з людей, які бажають зарядити телефони. З інтервалом в приблизно три хвилини лунають два вибухи. Повз магазин проходить група військових.
“Це – від нас чи по нам?”, – питає їх чоловік років 60-ти.
“І те, і те”, – відповідає один з військових.
Чоловік, який задав питання, поверається до свого знайомого приблизно такого ж віку і каже:
“Скоріше б їх [українських військових] вивели. От подивимося, як тільки вони вийдуть, по місту припинять лупасити”.
Співрозмовник погодився. Обидва чоловіки напевне мають за плечима чималий життєвий досвід, але чомусь не можуть збагнути, що росіяни обстрілюють Херсон не лише через присутність в місті воїнів ЗСУ, а й тому, що Херсон знову – український. На визволеній частині області потерпають від ворожих обстрілів і населені пункти, де немає військових.
Втім, чоловіки продовжували розмовляти і під час цієї розмови, яку мимоволі чули і оточуючі, стало ясно, звідки у людей саме таке ставлення до наших військових.
“А мені і при росіянах непогано жилося, пенсію оформив, навіть двічі отримав, – каже один з чоловіків. – Ми – люди прості, у нас, як у “Весіллі в Малинівці”: ти – для кожного свій, треба лише капелюхи вчасно перевдягати. Я тобі чесно скажу, якби росіяни тут до нового року пробули, пішов би за їх паспортом. А що? Жити ж треба”.
Херсон – все ж українське місто, і мешканці тут переважно патріотично налаштовані. Але є й охочі “перевдягати капелюхи”.
Автобус. Жінка років 50-ти розмовляє з кимось по телефону.
“…Знаєш, я тоді (мабуть, одразу після визволення, – МОСТ) з величезним подивом побачила: у нас є армія. Якщо раніше про це не думала, але зараз бачу: є армія. Коли читала новини про те, що Україна щось там визволила, думала, що там більшість пропаганди. Але зараз розумію: ми таки “вичавили” росіян з правобережжя. Сподіваюся, всю область незабаром визволять”.
Потім розмова перейшла на обговорення нагальних для жінки проблем:
“Треба кудись вивозити сина, бо йому в теперешніх умовах на візку дуже важко. Та й за матір боюся: 78 років все ж таки їй. Виїхати б з ними кудись. Але куди? Нещодавно слухала Верещук (Ірина Верещук – віце-прем’єрка України з питань реінтеграції), каже: літнім людям та маломобільним треба виїжджати. А влада організувала евакуацію? Нічого про це не чула. Тільки якесь “бла-бла” в новинах”.
Дійсно, ситуація з евакуацією з визволеної від окупантів частини Херсонської області викликає чимало питань. Владою оголошена добровільна евакуація, але централізованого вивезення людей під егідою влади немає. Цим займаються перевізники-волонтери.
На превеликий жаль, влада навіть поки що не спромоглася зібрати і розповсюдити узагальнену інформацію про волонтерів, які займаються вивезенням людей. Підконтрольні владі медіа навіть не передрукували таку інформацію, яку зібрали, узагальнили і оприлюднили небайдужі херсонці.
Відомості про вивезення людей з прифронтового і дуже небезпечного міста можна знайти де завгодно, але не в підконтрольних владі медіа.
Щоправда, оприлюднена інформація про запис на евакуацію в “Наметі незламності”, встановленому на площі Свободи. Але в умовах постійних ворожих обстрілів пропонувати людям кудись йти, щоб записатися на евакуацію, – далеко не найкращій варіант.
А що заважає владі створити онлайн-реєстрацію для бажаючих виїхати з наступними персональними повідомленнями людям про час і місце евакуації?
Чому немає евакуаційних потягів з Херсона?
Взагалі, складається враження, що стосовно питань безпеки населення влада здатна лише радіти визволенню міста, співчувати, рекомендувати, і цим її спроможність обмежується.
Це дуже і дуже сумний висновок і дуже гірке розчарування. Бо після визволення міста була велика надія, що період ейфорії буде дуже коротким і дуже швидко люди, від яких це залежить, почнуть готувати Херсон до вкрай нелегкого життя прифронтового міста. Що почнеться перевірка, розмінування (у разі потреби) і підготовка бомбосховищ та інших захисних споруд.
Варто зазначити, що метро в Херсоні немає, тобто немає величезної підземної споруди, де містяни могли б сховатися у випадку масованого обстрілу із звичайної зброї або у випадку ядерної загрози, яка, на жаль, з часом стає все більше і більше ймовірною.
У деяких будинках люди самотужки пристосовують під сховища підвали. Але тут незавадило б втручання спеціалістів, які б обстежили такі сховища і дали корисні рекомендації.
Не завадили б Херсону і спеціальні укріплені зупинки громадського транспорту на кшталт встановлених в Києві та Миколаєві.
Неможна не визнати, що в Херсоні після 2014 року ані міська, ані обласна влада не приділяла уваги стану захисних споруд. І як не прикро це визнавати, така злочинна бездіяльність не припинилася навіть коли наша країна де-факто перебуває в стані війни з Росією, а Херсон на невизначений термін став одним з найбільш небезпечних міст.
Як будемо жити?
Зупинка громадського транспорту. На лавці сидять чоловік та жінка років приблизно сорока. Скоріше за все, це знайомі.
“… Ну як живемо, – розповідає чоловіку жінка. – Будинок – негазифікований. Тому вдома ходимо в тому ж одязі, в якому ходимо по вулиці, навіть і спимо так. Ось сьогодні отримали горячий обід, який роздавали на вулиці, хоч поїли більш-менш нормально. Йолки-палки! Хіба я могла колись подумати, що ми з чоловіком, люди з вищою освітою, будемо стояти в черзі за благодійними обідами, як безхатченки. Це просто жах! А далі що буде, я не знаю. У нас підприємство стоїть, бо немає електроенергії. І я взагалі не знаю, чи запустимося ми, коли буде електрика. Начальство нам нічого не каже, але є у мене думки, що втратили споживачів. Звісно, сподіваюся на краще, але поки що справи дуже невеселі”.
“А у кого вони веселі? – відповів чоловік. – Ми зараз теж у простої. Хоча і підприємство – комунальне, але навіть керівництво не знає, що буде далі. Сказали у п’ятницю – загальні збори колективу, і чим нас там “порадуюсь”, невідомо”.
Голова Херсонської ОВА Ярослав Янушевич 13 листопада в коментарях для ЗМІ казав, якщо в Херсоні складатиметься така ситуація, що відновити електропостачання не вдасться у найближчій перспективі, то у місті буде оголошена евакуація. З того часу прошло більше тижня, і зараз вже зрозуміло: перші кіловати електроенергії Херсон отримає навряд чи раніше грудня, але ані надзвичайна ситуація, ані евакуація в місті не оголошувалися.
Більше того, десятки тисяч херсонців, які живуть в будинках, обладнаних електроплитами, зараз не мають можливості ані бодай якось обігрівати своє житло, ані нормально приготувати їжу. В теперішній ситуації дуже небагато людей мають можливість хоча б раз на день харчуватися в кафе.
Роздачі благодійних обідів – лише часткове вирішення цієї дуже серйозної проблеми. І працюють в цій царині лише благодійні організації, а також деякі заклади харчування безкоштовно годують невелику кількість тих, хто опинився в надскрутному становищі.
Дуже дивно, що ані обласна, ані міська влада, схоже, навіть не замислилися про організацію або польових кухонь, або якоїсь іншої форми харчування для людей, які мешкають в негазифікованих будинках. А йдеться про не одну тисячу херсонців. Така байдужість з боку влади просто вражає.
Так, трохи поїсти і випити чаю можна в тому ж “Наметі незламності”, про який згадувалося вище. Але це – не вирішення проблеми. Де мобільні точки харчування в різних місцях Херсона, де розташовані негазифіковані будинки? А потрібні саме кілька мобільних точок в різних місцях, щоб не утворювати натовпи і не наражати людей на небезпеку.
На превеликий жаль, в ці перші тижні після визволення Херсона напрошуються майже такі ж невтішні висновки, як і напочатку війни та окупації. І зараз виникає враження, що людей залишили наодинці з дуже серйозними проблемами. Херсонців знов примушують діяти за принципом: “порятунок утопаючих – справа рук самих утопаючих”.
А іноді дії влади, спрямовані начебто во благо людей, виглядають як славнозвісні благі наміри, якими вимощена дорога до пекла. Мається на увазі грошова допомога від Міністерства охорони здоров’я и Червоного Хреста. Судячи із змісту Гугл-форми, яку пропонують заповнити херсонцям, ця допомога (1200 гривень на людину) виплачуватиметься готівкою у відділеннях Укрпошти.
А чому не можна перераховувати гроші людям на банківські рахунки, які мають переважна більшість українців? Чому пропонується лише виплата готівкою? Очікуючи ці гроші, чимало людей відмовлятимуться їхати з небезпечного міста, і комусь це очікування може вартувати життя або здоров’я. Чи хтось навмисно хоче “прив’язати” якомога більше людей до Херсона? Якщо так, то справою варто зацікавитися правоохоронним органам, бо це вже – дії в інтересах ворога. А якщо це просто недбалість, тоді можна говорити про злочинну недбалість.
Зараз прифронтовий Херсон – величезний “атракціон” на виживання. Лягаючи спати, містяни не знають, чи прокинуться вони зранку живими, чи їх розкопуватимуть з-під завалів зруйнованого будинку. Виходячи на вулицю вдень, люди не впевнені, що зможуть живими та здоровими повернутися додому, бо ворожий снаряд або мінометна міна можуть прилетіти куди завгодно. І до усих цих “принад” прифронтового життя додається, м’яко кажучи, дуже дивна політика влади стосовно нагальних потреб людей.
В’ячеслав Гусаков, фото автора