Про події, які відбувалися у Херсоні з 24 лютого і до початку березня 2022 року, здається, відомо усе. Та є ще факти, відомі дуже небагатьом людям. Про деякі з них ми дізналися під час спілкування з Максимом Магдою. Він – вже колишній військовослужбовець, ветеран війни з Росією. До повномасштабної вторгнення був відомим у Херсоні адвокатом і громадським діячем. А в останні дні лютого й у перші дні березня 2022 року Максим був бійцем херсонської тероборони.
Хаос першого дня війни
Про повномасштабне російське вторгнення Максим Магда дізнався о 6-й ранку 24 лютого 2022 року, коли прочитав новини в інтернеті. Пригадує, що у перші години війни було важкувато знайти у мережі правдиву і виважену інформацію, бо чимало повідомлень мали ознаки фейків або ж це були якісь панічні сентенції. Були й тривожні новини. Наприклад, про входження російських військ у Нову Каховку та про захоплення Каховської ГЕС.
Максим Магда: «Я після того, як дізнався, що почалася війна, розбудив дружину і ми пішли в АТБ скупитися, щоб мати запас їжі, бо неможливо ж передбачити, що чекає у майбутньому».
Коли покупки були зроблені, подружжя домовилося про дії на випадок різних варіантів розвитку ситуації. І Максим пішов у міський військкомат. Розповідає, що незадовго до тих подій відвідував як турист Грузію, і там чув від місцевих мешканців розповіді про 2008 рік. Тому добре знав, як поводять себе російські військові під час вторгнення до інших країн, і, виходячи з цього, зробив висновок: краще – не ховатися.
Максим Магда: «У військкоматі та біля нього було вже чимало людей: десь 300, як я дуже приблизно підрахував. Першу групу тероборонівців саджали у автобуси, щоб кудись везти. Я помітив, що була певна паніка, яку можна пояснити загальною знервованістю людей. А ось інформація про те, що 24 лютого військкомат був зачинений, яку я потім побачив у мережі, не відповідає дійсності. У військкоматі мене спитали, чи служив я в армії, чи вмію поводитися зі зброєю. В армії я не служив, але деякий час працював у правоохоронних органах. Тому вмію поводитися з пістолетом і з автоматом”.
Максим каже, що у розмовах з іншими херсонцями, які теж прийшли у військкомат, він чув, що дехто з них дві і навіть три години чекав там направлення у якийсь підрозділ.
Максим Магда: “Нас посадили у автобус і відвезли у селище Наддніпрянське. Привезли у місцеву школу, яка на той час не використовувалася за призначенням. Там вже було чимало людей: і військових, і цивільних. Нам сказали, що ми отримаємо форму, бронежилети, каски і зброю. Але дали тільки автомати. При чому, спочатку не видали набої. До речі, автомати були не вживаними – щойно зі складу, змазані мастилом”.
За словами Максима, тоді ще ніхто, навіть офіцери, не розумів, який підрозділ утворюється. Про тероборону заговорили вже згодом, а 24 лютого 2022 року це було просто якесь збройне формування. Херсонець назвав це хаосом першого дня війни.
Максим Магда: “Одразу після прибуття нас розподілили по взводах. І невдовзі після того, як прибули, ми почули команду: “Повітря!”. Тобто, щось летіло у наш бік. Було моторошно, якщо до цього не мав бойового досвіду. Потім ми таку команду чули часто. Правда, саме по нам влучань не було, але прилітало десь недалеко. У Наддніпрянському були сформовані взводи та роти, хоча по кількості людей взвод дорівнював нормальному відділенню у війську, а рота – взводу”.
Відповідаючи на запитання, кого з відомих херсонців Максим бачив під час цих подій, він каже, що у Наддніпрянському бачив професора Херсонського державного університету Геннадія Цибуленка, громадського діяча Павла Подобєда, а також херсонського тероборонівця, колишнього військового та колегу по роботі в Херсонському юридичному інституті Віталія Лапчука, який 27 березня 2022 року був викрадений окупантами, а у червні того ж року стало відомо, що загарбники закатували чоловіка до смерті.
Максим Магда: “Увесь перший день я провів у тій школі у Наддніпрянському. Нас нікуди не відправляли через те, що не видали набої. Уночі наш взвод посадили у автобус, напевне, хотіли кудись відправити. Тоді російські снаряди прилітали вже дуже близько від нас, і ми боялися влучання у автобус. Ми нікуди не поїхали, так і залишились у Наддніпрянському. Допомагали завантажувати якісь ящики, напевне, зі зброєю. А також допомагали, коли почали привозити поранених. Я не знаю, звідки їх привозили. Казали, що з-під Дар’ївки. Хоча я не виключаю, що когось і з Антонівського мосту. Причому, привозили поранених не на машинах “Швидкої допомоги”, а на цивільних авто. Більшість поранень були у ноги. Допомогу надавали два лікарі: хірург з Херсона і місцевий мешканець. Потім поранених відправляли, як я зрозумів, у Херсон в Залізничну лікарню (зараз там – обласна лікарня відновлювального лікування, – МОСТ)”.
Максим розповідає, що у першу воєнну ніч він так і не заснув, бо у приміщенні було дуже холодно. А поїсти тероборонівці змогли лише вранці 25 лютого, коли волонтери привезли бутерброди, воду і каву.
Списки замість інструктажів
Наступного дня, 25 лютого 2022 року, тероборонівців з Наддніпрянського перевезли в інший приміський населений пункт – Молодіжне.
Максим Магда: “Ми знали, що російські військові не пройшли через Антонівський міст. Було припущення, що вони не заходитимуть у Херсон, а просто оточать його і в обхід міста підуть через Каховку на Миколаїв. У Молодіжному нас розмістили теж у школі, яка, на відміну від школи Наддніпрянського, була діючою, добротною. Там дуже багато людей зібралося. Може, навіть кілька тисяч. Якби тоді у приміщення прилетіла, скажемо, авіабомба, було б дуже багато жертв. Ми там завантажували у підвал ящики зі зброєю і боєкомплектом. Чули, що десь недалеко працює міномет. Більшу частину часу ми просто нічим не займалися, і, схоже, начальство не знало, що з нами робити. Мене як людину, що вміє поводитися зі зброєю, призначили тимчасовим командиром взводу, у якому було сім чи дев’ять людей. А вже пізно ввечері начальство вирішило, що нам не варто залишатися у тій школі, бути для ворога живими мішенями. Дали вказівку називати себе бійцями батальйону “Херсон-1” і наказали розходитись по домівках, залишивши для зв’язку номери телефонів”.
Розходилися тероборонівці невеликими групами по четверо-п’ятеро людей. Максим каже, що в Херсон він повертався через Зеленівку (селище у Херсонській громаді, – МОСТ), і під час цього доводилося бути дуже обережним.
Максим Магда: “Коли я перейшов через невеликий залізничний міст, побачив на трасі на Миколаїв кілька військових бронемашин. Навіть не знаю, наші це були машини чи ні. Перевіряти не хотілося. Разом з іншим тероборонівцем ми перебігли на розташоване неподалік кладовище, де зустріли ще одного тероборонівця, і вирішили там перечекати, бо у небі літали дрони. Погода тоді була хмарною, але ризикувати все одно не хотілося. Згодом ми побачили велику групу українських гелікоптерів, які летіли зі сторони Миколаєва. Вони відстрілялися десь поблизу Олешок”.
Вже вночі Максим прийшов додому. Каже, хвилювався, що може втрапити в халепу через те, що ніс з собою виданий у Наддніпрянському автомат, та обійшлося. Лише наступного ранку трапився кумедний випадок. Дорогою тероборонівець зустрів молодого чоловіка, який запитав: “Котра зараз година?”, а потім, помітивши автомат (Максим ховав зброю під курткою), сказав: “Ой, я усе зрозумів” і швидко пішов подалі від місця зустрічі.
Максим Магда: “Вранці мені зателефонували, наказали прийти на призовний пункт на вулиці Паровозній. Я зателефонував хлопцям зі свого взводу. На зв’язок вийшли не усі. А один з хлопців сказав, що він вже записався у ЗСУ, у 59-ту бригаду. Не розумію, яким чином він це зробив. Після кількох годин перебування у призовному пункті нас відправили у школу-інтернат. І там, починаючи з 26 лютого, було кілька днів повної бездіяльності. За цей час можна було б провести заняття з людьми, які не мали навичок поводження зі зброєю. Можна було б дати якісь основи тактичної підготовки, техніки безпеки. Умови для цього були, було велике приміщення – спортзал. Дехто з тероборонівців раніше брав участь у бойових діях на Донбасі, хтось служив в армії. Тобто, було кому поділитися досвідом, якби надали таку можливість. Але з людьми не провели жодного інструктажу”.
Натомість, за словами Максима, за вказівками начальства робилася велика кількість різних списків особового складу, куди вносилися персональні дані людей.
Максим Магда: “Коли складалися ті списки, я у відомостях про себе до реального номеру своєї квартири завжди дописував одиницю. Можливо, це й врятувало мене, коли під час окупації Херсона росіяни отримали інформацію про захисників міста і почали їх викрадати”.
Бойова тривога
В останній день лютого 2022 року російські військові оточили Херсон, але поки не зайшли у місто. А 1 березня стало зрозуміло, що місто ось-ось буде окуповане.
Максим Магда: “Вранці 1 березня оголосили бойову тривогу. Наш взвод був серед тих, кого двома автобусами, “Газеллю” і “Богданом”, привезли на авторинок на Миколаївському шосе. Ми там прочесали територію до бетонного паркану, за який лише обережно зазирнули. Побачили військові бронемобілі і кілька дорогих цивільних автівок, ймовірно, викрадених з якихось автосалонів. Скоріше за все, на бронемобілях в’їхали в місто російські військові. З ними ми ніяк не контактували, бо не мали чим воювати. У нас були лише автомати, а у кількох хлопців – ще й гранати і пляшки із запалювальною сумішшю. Серйознішої зброї не було. Я навіть гранатомета ні у кого не бачив”.
Потім тероборонівці отримали вказівку їхати у Таврійський мікрорайон Херсона, де деякий час перебували біля магазину “Зодчий”, а звідти вирушили до залізничного вокзалу.
Бій, про який мало хто знає
Тероборонівців привезли в район Херсонського залізничного вокзалу і висадили неподалік колій зі сторони електромеханічного заводу.
Максим Магда: “Ми пройшли по рейках до мостів через залізничні колії. Нас було десь шістдесят, а, може, й сто людей. Була команда вибити російських військових з якихось позицій. Точніше сказати не можу, бо не знаю усіх деталей. Як я зрозумів, окупанти засіли на одному з мостів, під яким знаходиться дорога, що сполучає центральну частину Херсона з Таврійським мікрорайоном. У нас першою лінією були хлопці з бойовим досвідом – АТОвці. Мені наказали прикривати тил. Я перебував ближче до пішохідного мосту. Там стрілянина і зав’язалася. Спочатку над нами пролетів “Мавік” росіян. Вони нас помітили. Потім запустили сигнальну ракету. Почалася стрілянина. Я лежав під парканом біля якоїсь господарської споруди. І відчуваю, що на мене посипався кам’яний пил. Тобто, стріляють в мій бік. Стріляли з іншої господарської споруди, метрів 600 від мене. Я лише ховався, не відстрілювався, бо – відстань велика, автомат не пристріляний, а неподалік був дев’ятиповерховий будинок. Побоявся, що шалена куля може влучити у когось з мирних мешканців”.
Російські військові під час цього бою застосовували не тільки стрілецьку зброю, а й гранатомети.
Максим Магда: “Прилетіло неподалік мене з АГСу (АГС – автоматичний гранатомет станковий, – МОСТ) – прямо в рейку залізниці. Ця рейка й приняла на себе увесь удар. Мені дуже пощастило, бо я не мав ані бронежилета, ані каски. Нам їх не видавали. Ця сутичка, як я розумію, нічим не закінчилася. Ми отримали команду відступати. Відійшли, сіли в автобуси. Тоді ми не дорахувалися однієї людини. Але я не можу сказати, що з цим бійцем трапилося щось нехороше, не маю такої інформації. Може, він у цій метушні загубився і сам кудись втік”.
Спочатку тероборонівці вирішили їхати у інтернат, але зрозуміли, що він скоро може бути захоплений окупантами.
Максим Магда: “Ми не доїхали до інтернату, заїхали у двори, і звідти водій комусь зателефонував, після чого сказав, що у нього є можливість сховати автобус. Ми розходилися по домівках пішки, зброю залишили у автобусі. Власне, на цьому і закінчився мій перший бойовий досвід”.
Коли вертався додому, побачив, що якісь хлопці трощать сигаретний кіоск. У місті вже набирало обертів мародерство.
Переховуватися було страшніше, ніж воювати
2 березня знайомий поліцейський, який тоді перебував в Херсоні і був добре обізнаний про ситуацію у місті, повідомив Максиму, що окупанти отримали списки і персональні дані усіх херсонських тероборонівців.
Максим Магда: «Я спочатку подумав, що мене, рядового бійця, навряд чи будуть розшукувати, але вирішив все ж бути обережним. На мітинги, які проводилися у центрі міста не ходив. Розумію, що це – героїчно і патріотично, але водночас і небезпечно. Тому я не ризикував. А остаточно переконав мене у необхідності дотримуватися конспірації візит окупантів до будинку, в якому я жив. Можливо, вони розшукували саме мене, але не знайшли через навмисне неправильно вказаний номер квартири у списках ТРО. І я почав переховуватися. Жив у друзів, знайомих, ніде надовго не затримуючись».
На початку квітня 2022 року евакуювалися з Херсона дружина Максима та ще дехто з близьких родичів. Він не їхав разом з ними, бо на російських блокпостах могли бути списки тероборонівців.
Максим Магда: «Я вирішив, що буду один евакуюватися після виїзду родичів, щоб не наражати їх на небезпеку, якщо мене затримають. Мій виїзд затримався на місяць через проблеми у перевізника, з яким я домовився, і через погану погоду: почалися дощі, а частину шляху треба було їхати полями. Потім окупанти перекрили деякі шляхи виїзду з області. Цей період життя був дуже непростим. Якщо порівняти моє подальше армійське буття з життям в окупованому Херсоні, то тоді було гірше. Переховуватися страшніше, ніж воювати. В армії є побратими, які допоможуть у разі якихось проблем під час бою. А тоді доводилося покладатися здебільшого лише на себе».
Чоловік каже, що не просто переховувався, а й займався у Херсоні спостереженням за окупантами на прохання свого тероборонівського командира, який контактував з українськими військовими. Командир теж перебував в Херсоні, але з міркувань безпеки особистих зустрічей не було, спілкувалися за допомогою месенджеру.
Максим Магда: «Це була пасивна розвідка, спостереження. Тобто, нічого героїчного. Звісно, я переважну більшість часу проводив так, щоб не потрапляти на очі стороннім людям. І розумів, що треба виїжджати».
За словами Максима, в окупованому Херсоні він не бідував і не голодував, бо мав певні грошові заощадження, а 24 лютого встиг зробити чималий запас продуктів тривалого зберігання. Іноді купував свіжу рибу у місцевих рибалок. До речі, так робили чимало херсонців, особливо – у перші тижні окупації, коли у магазинах було майже неможливо купити пристойну їжу, а ринки не працювали.
Максим Магда: «На початку окупації був дефіцит майже усього, насамперед – продуктів. Те, що можна було купити, коштувало дуже дорого. Потім продуктів у продажу стало більше, ціни знизилися. Правда, згодом, десь з початку квітня, вони знову зросли, коли почали з’являтися у продажу російські продукти. Колосальна біда була з ліками: багато чого просто зникло з продажу. А загалом було страшно. Особливо – під час перебоїв із зв’язком. Дуже неприємно вразило викрадення Лапчука. Я шукав можливості якомога скоріше виїхати з Херсона».
Миколаїв, Хмельницький, Донбас, Харківщина…
Евакуюватися Максиму допомогли українські військові. Він каже, що є причини, через які поки що не можна розповідати про подробиці виїзду з Херсона.
Максим Магда: «Я приїхав у Миколаїв, пішов там у військкомат, де почув: «У нас немає відбою від добровольців. Зверніться, будь ласка, в інше місто». Поїхав у Хмельницький, де тоді жила дружина. Пішов у міський військкомат. Там один зі співробітників, підполковник, почувши, що я в Херсоні перебував у складі тероборони, попросив надати документальне підтвердження. Коли я сказав, що це неможливо, підполковник запропонував… з’їздити в Херсон і взяти відповідний документ. Тобто, на його думку, я мав поїхати і попросити російських військових: «Дайте мені довідку, що я проти вас воював певну кількість днів». Я спочатку подумав, що людина жартує, та виявилося, що ні. Просто той підполковник жив у якійсь своїй реальності. Тоді я пішов у районний військкомат, і вже звідти отримав направлення у ЗСУ».
Після навчального підрозділу Максима Магду розподілили до військової частини, яка воювала на Донбасі, а потім була переведена на Харківщину. Він каже, що зараз не спілкується з іншими тероборонівцями, бо життя розкидало їх.
Максим Магда: «З командиром я востаннє спілкувався у вересні 2022 року, коли йшла Харківська операція. Він тоді був десь на дачі, на островах біля Херсона. Більше у мене немає інформації про нього. Знаю, що чимало тероборонівців приєдналися до ЗСУ. Знаю, що виїжджали різними шляхами, хтось – навіть через Крим і Росію. Чув, що деякі тероборонівці, з якими я перетинався у лютому-березні 2022 року, були викрадені росіянами і зазнали катувань».
А наприкінці 2023 року про перебування у теробороні Максиму Магді нагадала… поліція. Звідти зателефонували, щоб запитати про долю отриманого у 2022 році автомату.
Максим Магда: «Я відповів, що автомат залишив в автобусі, те ж саме зробили й інші тероборонівці, які були зі мною. Спитав, звідки у поліції відомості про моє перебування у теробороні. Попросив у разі можливості надати мені цю інформацію. Самому ж цікаво. У відповідь отримав деякі дані. На жаль, вони не допомогли дізнатися про щось, окрім того, що я вже знаю».
Автори: В’ячеслав Гусаков, Сергій Нікітенко.
Малюнки: МОСТ.