Домовитися про зустріч із власниками та керівниками консервного заводу було нелегко, адже ми потрапили сюди у гарячий сезон для підприємства. Але Ольга Петрівна і її чоловік Георгій Демʼянович знайшли трохи часу, аби показати справу свого життя.
Я йду по зруйнованому селу Посад-Покровське. Життя тут наче і налагоджується, але обіцяної відбудови поки не видно. Завод розташовано на околиці села, за пересохлим каналом. Певний час цей канал був передовою. Там, де він підходить до траси, досі видно обладнані позиції, а тут, на іншій околиці села, канал щільно заріс кущами і виглядає доволі мирно.
“Ми всіх зустрічаємо біля наших воріт”, – каже Ольга, показуючи дірки у синьо-жовтих металевих воротах. Сонце пробивається крізь отвори і відбивається десяткам світлих плям на землі. Символізм підсилюється тим, що сонце світить з того боку, звідки по селу і заводу стріляли росіяни.
“Наш незламний прапор. Він стоїть, хоча і поранений – бачите, весь в дірках, – каже Ольга і кличе на завод.
Дорогою вона розповідає про свій чудовий колектив, з яким піднімають завод буквально з руїн.
“Подивіться на цю будівлю, наш склад, нашу прохідну, її знищили, навіть не можна показати, наскільки глибоко”, – каже жінка, показуючи руйнування.
“Це були кришки. Бачите, всі сплавилися, такий був вогонь, а наші хлопці трималися і село втримали. А оце ось, дивись, це все, що залишилось. Це полуавтомат. Редукторна, компресор….”, – Ольга перераховує обладнання на памʼять.
Але впізнати в грудах металобрухту колись сучасне обладнання важко.
Втрати на 25 мільйонів
Прохідна, офісна будівля, склад – усе дійсно зруйноване вщент. Вирви у землі вже засипали, а під вибитими вікнами директорського кабінету, який ніхто ще і не починав ремонтувати, росте кріп. Його тут вирощують самостійно і використовують у консервації.
Посад-Покровське переходило з рук в руки декілька разів навесні-влітку 2022 року. Село було зруйноване майже повністю. Дісталося і заводу, який у 2014 році придбала родина Червєнкових.
Місцеві мешканці, з якими ми спілкувалися, поки йшли пішки на завод, кажуть, що ніхто і не сподівався, що обгорілу груду металу так швидко запустять. І майже одноголосно кажуть, що саме ця відбудова вселяє надію в те, що Посад-Покровське буде жити.
Підприємці також додають, що внаслідок бойових дій їх втрати склали приблизно 25 мільйонів гривень.
Що допомогло відновити завод?
Відновлювальні роботи почалися тут ще в листопаді — як тільки росіян погнали на лівий берег, Ольга і Георгій повернулися додому. Перед ними постала страшна картина. Двір підприємства був усіяний нерозірваними снарядами та залишками будівель. Сапери кожного дня пів року вичищали цю територію.
“Все вичищали вручну. На сміття вивозили банки з помідорками, огірочками, кукурудзою, які були розбиті і змішані зі сміттям, замерзлі… Навіть переломи були на руках, пальчики переломані у людей, – каже Ольга, показуючи стерті майже повністю совкові лопати. Спочатку їх тут викидали, а потім вирішили зберігати як спогад про важку працю.
Ставку у відновленні тут зробили на власні сили та свій колектив, а не на дотації та ймовірну допомогу держави.
В цеху кипить робота. Жінки просять їх не знімати. Сьогодні всі сили кинули на “поклейку”. Наліпки на банки тут тепер клеять вручну, адже сучасне обладнання згоріло. В цій важкій фізичній праці є щось символічне і водночас надихаюче.
Не вкладати гроші у дороговартісне обладнання, а зберегти колектив і дати йому хоч і важку, але роботу, було, за словами власників, правильним рішенням.
“Ми позичили кошти, зробили дахи на складах, і це дозволило відновити роботу на початку осені цього року”, – згадує власниця підприємства.
Кожна банка томатної пасти, горошку чи кукурудзи буквально проходить крізь руки працівниць. Я тепер у магазині автоматом шукаю знайомі баночки від цього виробника і розумію їхню ціну.
Жінки, які вручну клеять етикетки, кажуть, що розуміють важливість своєї праці та радіють, що українцям подобається їхня продукція.
Рік тому вони дивилися на величезний стовп полумʼя на околиці села, припускаючи, що все втратили.
Власник, Георгій Демʼянович, діловито розглядає продукцію та слухає своїх працівниць. Поряд чоловіки так само діловито готують цех до зими. Дах тут залатали, тепер активно утеплюють вікна.
Але в першу чергу тут хвилювалися за безпеку.
“Ми багато разів викликали піротехніків, тому що при зачищенні руїн знизу під завалами знаходили нерозірвані бомби. Евакуювали людей, боєприпаси виносили, а деякі з них знищували прямо на підприємстві, підривали на території”, – каже Ольга.
В плані виробництва підприємство завжди робило ставку на місцевого постачальника. І навіть восени 2023 року віддавало перевагу місцевим фермерам, хоча їх продукції не вистачило для задоволення потреб заводу і довелося купувати в сусідніх областях. В подальшому цю практику планують не змінювати і таким чином будувати свій бренд, розвивати маркетинг.
Чому це потрібно?
Питання відновлення підприємства на випаленій ворогом землі — важливе як з точки зору економічної, так і ідеологічної. Селу, що поступово відновлює життя, потрібні доходи і орієнтир.
“Дивлюся, як вони відновлюють роботу, і в мене є надія, що ми колись повернемося до нормального життя”, – каже місцевий мешканець Іван, який і сам раніше працював на підприємстві.
У селі з відновленням цього заводу повʼязані надії.
“Ми шукаємо грантові можливості, нам допомагають доньки-юристки. Донори з Німеччини передали генератор, друзі та знайомі купили мийні засоби та побутове обладнання. Один з меценатів нашим працівникам передав продукти, а також ковдри та матраци для людей, які зараз залишилися без житла і жили у нас в приміщенні невеликого офісу. Така допомога дуже важлива”, – перелічує Ольга.
Робочі місця для села теж важливі. Людям потрібно повертатися до власних, хай і зруйнованих домівок, з розумінням того, де вони зможуть працювати.
“Ми дуже цінуємо, що є люди, які в такий час вкладають гроші та сили у відновлення підприємства. Хотілося б допомагати їм, але поки це складно”, – каже перший заступник начальника Херсонської обласної військової адміністрації Дмитро Бутрій.
Він сам мешканець Чорнобаївської громади, до якої входить Посад-Покровське і каже, що розуміє важливість таких проєктів.
Що далі?
Відновлення роботи заводу восени 2023 року активно висвітлювали на сторінках Херсонської обласної військової адміністрації. На підприємство приїздили делегації міжнародних організацій і фондів, але допомоги з бюджету або від донорів поки немає.
Очевидно, що виною всьому лінія фронту, яка проходить по Дніпру в якихось тридцяти кілометрах від Посад-Покровського. У таких умовах про великі інвестиції або технічну допомогу важко навіть мріяти.
Тому підприємцям залишається сподіватися тільки на себе і на власних працівників, які розуміють складність ситуації та готові працювати ще більше, аби відродити власне підприємство.
Фото автора
Цей матеріал є частиною спецпроєкту про відновлення України. Проєкт реалізовано ГО “Інтерньюз-Україна” за підтримки Посольства США в Україні. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США.