Від деокупації правобережжя Херсонщини минуло понад три роки. І увесь цей час визволені населені пункти потерпають від терору російських військ. Ворог цілодобово обстрілює мирні території з різних видів озброєння. Життя під постійним прицілом змушує людей пристосовуватися. Нерідко їм доводиться проходити через справжнє пекло. Розповідаємо одну з таких історій.
Херсонка Оксана Фундірат не виїжджала з окупації – каже, залишалася у місті принципово, в очікуванні на ЗСУ. Ходила на мітинги спротиву загарбникам і дочекалася визволення міста. А ще відчувала, що просто зобов’язана підгодовувати чотирилапих, господарі яких виїхали. Оксана обожнює собак та котів. Про це свідчить і її сторінка у Facebook. Більшість публікацій Оксани та репостів присвячені закликам допомогти тваринам. З тієї ж причини жінка оселилася на дачі в 15 км від Херсона, коли окупанти втекли з правого берега. Як волонтерка, власною автівкою вона доставляла корм і розвозила його для тварин у кілька населених пунктів.
Дача родини Оксани розташована над річкою Інгулець. З кожним днем у населених пунктах, які простяглися вздовж берегової лінії, ставало все небезпечніше. Через постійні обстріли з боку росіян більшість жителів звідти виїхали.
“Після “прильотів” дуже часто виникали масштабні пожежі. Горіли дачі. А рятувальників, які приїжджали, ворог одразу починав обстрілювати. Їм доводилося від’їжджати. Тоді вогонь намагалися гасити самі дачники. Ми бігли з відрами, більшість людей там були у віці. Тому я й залишалася, щоб допомагати”, — розповідає жінка.
Також Оксана була впевнена, що маючи власне авто, із “червоної зони” зможе виїхати в будь-який момент. Та сталося інакше.
15 серпня 2025 року дачний кооператив накрила артилерія з окупованого лівого берега. Оксана пригадує – було не менше трьох прильотів поспіль. Один з них – пряме влучання у будинок, другий – поруч. Уламками снаряду тяжко поранило собаку жінки. Доберману Райту було два роки, він на момент обстрілу перебував на вулиці. Сама Оксана теж зазнала серйозних поранень. У тіло жінки впилися численні уламки. Постраждали рука (перелом у районі плеча) і ноги. Посічена права гомілка, відірвана частина м’язів і роздроблена кістка у нижній частині лівої ноги. Відкрилася масивна кровотеча. Сама медикиня за першою освітою, жінка знала: час іде на хвилини. Не розгубившись, допомогу собі почала надавати сама, підручними засобами.
“Вибуховою хвилею мене жбурнуло на землю. Спочатку болю не відчувала – була у шоковому стані. Дивлюся, а моя ліва нога бовтається. Тоді відірвала шматок футболки в якій була, перев’язала собі рану. Йти я не могла через травмовану ногу, тому намагалася повзти з дачі. Потім прибігла сусідка, я попросила, щоб вона принесла аптечку з моєї машини. Там ще пелюшка була медична, я замотала ногу. І був старий гумовий джгут, я його наклала”, – пригадує Оксана.
Після цього жінка почала телефонувати до притулку для тварин, розташованого у Чорнобаївці. Ним опікується волонтерка Марія Гончаренко. Її просила викликати лікаря-ветеринара Олександра Шевченка, який оперує тварин з тяжкими пораненнями. Оксана сподівалася, що Райта вдасться врятувати…
Внаслідок “прильотів” на дачах виникла пожежа. На звуки вибухів прибігли голова дачного кооперативу з дружиною. Разом із сусідкою вони гасили вогонь. Також люди одразу намагалися викликати “швидку” та поліцію, але за протоколами безпеки оперативні служби у “червону зону” не їдуть. І тоді Оксану у лікарню повіз сусід Олександр. Його позашляховик дозволяв транспортувати поранену в лежачому стані. Оксана пригадує – у машину її заносили на поролоні, який вибухом вирвало з дивану. Поки їхали, увесь він просочився кров’ю – цібеніло з ран. Водій летів на шаленій швидкості, розуміючи, що стан пораненої тяжкий. Далі була обласна лікарня. Медики, яким змогли додзвонитися, очікували пацієнтку вже на подвір’ї.
“Пам’ятаю, як говорила рідним по телефону: мене поранило, мабуть, ногу ампутують. Мене негайно в операційну. Одяг, увесь закривавлений, з мене просто зрізали”, – розповідає Оксана.
Тієї ночі жінка перенесла складну операцію. Херсонські лікарі врятували їй життя і зберегли ногу. Але попереду було не менш складне завдання – боротьба за відновлення функцій кінцівки, велика ділянка якої залишилася оголеною, без м’язової тканини. На третій день пацієнтку перевезли в Миколаїв – до травматологічного відділення 5-ї лікарні. Там на ногу Оксані безкоштовно встановили дороговартісні пластини, щоб зросталася пошкоджена кістка. Через місяць Оксану перевели до лікарні №4 (відділення судинної мікрохірургії). Там робили пересадки м’яких тканин. Витягували уламки, вони були навіть у щелепі. Загалом Оксана Фундірат перенесла 9 операцій. На лікарняному ліжку вона провела чотири з половиною місяці. Перед Новим роком пацієнтку виписали, але про одужання поки не йдеться. Рана на нозі все ще не затяглася. Без цього поки неможливі наступні операції – нарощення кістки, “пластика” м’язових тканин та шкіри.
“Я дуже вдячна всім медикам, які мене рятували і які продовжують лікувати. Особливі слова вдячності – завідувачу відділення судинної мікрохірургії четвертої лікарні Миколаєва Потапенку Андрію Олександровичу та Шамраю Юрію Васильовичу, який очолює відділення реабілітації в цій лікарні. Ці лікарі взялися за мій складний випадок і сказали: “Ми тебе не кинемо”. Також хочу подякувати своєму чоловікові, який був і залишається моєю підтримкою. І висловлюю вдячність всім, хто мене підтримував – і рідним, друзям, і незнайомим людям, які допомагали морально, фізично та матеріально”, – говорить жінка.
Щодня Оксані доводиться долати біль – допомагає сила духу. Жінка не втрачає оптимізму. Але болить не лише фізично. Вона говорить, ніяк не може пробачити ворогу втрату свого домашнього улюбленця. Тяжко пораненого добермана Райта до лікаря доставили вчасно і він зробив усе можливе, щоб врятувати тварину. Але травми виявилися смертельними.
“Вирвали частину моєї душі. Це був не просто собака, а член родини, дитина, розумієте?… Щоб вони повиздихали всі до єдиного, ті окупанти! Через них наші люди, зокрема, херсонці, втрачають життя, здоров’я, своїх рідних, домашніх улюбленців, залишаються без даху над головою. І моя історія – лише частинка від загального горя моїх земляків. Люди, пам’ятайте, про Херсон. Херсон – це Україна. А добро має перемогти зло”, – говорить Оксана.