«Редакція» – другий повнометражний ігровий фільм режисера Романа Бондарчука. Знятий він, як і перший повнометражний ігровий фільм режисера, «Вулкан», на Херсонщині.
До речі, основний творчий колектив обох фільмів – один й той же. Це: автори сценарію – Алла Тютюнник, Дарина Аверченко і Роман Бондарчук, оператор-постановник – Вадим Ільков, художник-постановник – Кирило Шувалов, композитор – Антон Байбаков. Актор Сергій Степанський, виконавець головної ролі у «Вулкані», знався в одній з ролей у «Редакції».
Зараз тривають передпрем’єрні покази фільму. Зокрема, 15 листопада такий показ відбувся у Херсоні. Кожен показ супроводжується дискусіями про ситуацію у українському та локальному медіа-середовищі.
Майже увесь фільм знятий у Херсоні і в Херсонській області. Але автори, визначаючи місце дії стрічки, не вказують регіон. Лише зазначають, що це – південь України.
Назва фільму і професія головного персонажа (журналіст) створюють враження, ніби фільм – про медійників. Але під час перегляду фільму дуже швидко розумієш, що він – зовсім не виробнича драма про журналістів, як, наприклад, відомі багатьом глядачам «Ньюсрум» або «У центрі уваги».
В «Редакції» професія Юрія – лише допоміжний засіб, який використовується, щоб показати дещо інше.
Автори визначили жанр цього фільму як сатиричну комедію і драму, але цей фільм – ще й свого роду «роуд муві», тобто, фільм-подорож. І подорож ця – незвичайна. Вона – містична, бо починається в цьому світі, і один з її етапів – перехід на інший рівень дійсності.
Глядач вперше бачить головного персонажа фільму Романа Бондарчука – науковця Юрія Підгайного – саме під час подорожі. Він разом з іншим науковцем їздить Олешківськими пісками.
Прізвище персонажа – данина пошани Михайлу Підгайному – відомому херсонському музейнику і науковцю.
Подорож Юрія Підгайного подібна до подорожі Вільяма Блейка – головного персонажу фільму Джима Джармуша «Мрець». Власне, асоціації з цим фільмом не полишають протягом усього перегляду «Редакції».
Зустріч головного персонажа з містичним провідником (у Джармуша це – індіанець на ім’я Ніхто, у Бондарчука – безіменний бджоляр).
Сюрреалістична художня реальність, у якій відбуваються дії. Гротескні персонажі. Медитативна музика композитора Антона Байбакова, яка дуже нагадує музику Ніла Янга до фільму Джима Джармуша. Але головне, що споріднює «Редакцію» і «Мерця» – арка персонажа, тобто, його трансформація під впливом подій, у яких він бере участь, і подій, які відбуваються навколо нього.
Юрій Підгайний, як і Вільям Блейк, спочатку має конкретну мету. У випадку з Юрієм це – оприлюднення фактів про підпал лісу, очевидцем якого він став і зробив фото підпалювачів. Бажання оприлюднити інформацію про злочин і привело молодого науковця у редакцію місцевого видання, і врешті решт зробило журналістом. Але потім Юрій втрачає контроль над своїм життям, як і Вільям. Тільки на відміну від історії, яку розповів Джармуш, персонаж фільму Бондарчука не отримує важкого поранення невдовзі після початку стрічки.
Подорож як пересування у просторі – важливий елемент фільму «Редакція». Юрій їде досліджувати бабаків. Їде у престур, звідки повертається не з колегами, у яких розчарувався, а з мешканцями села, і під час цієї подорожі знову опиняється у бджоляра, який на початку фільму вказав дорогу до Олешківських пісків і разом з цим відкрив для Юрія шлях до кардинальних змін у його житті. Юрій їде з колегою шантажувати підприємця, але цей шантаж переростає у сцену, яка сподобається шанувальникам чорного гумору. Також персонажі фільму двічі подорожують річкою Дніпро, і друга подорож має містичний підтекст, бо під час її з’ясовується, що головний персонаж не знає, якої цілі хоче досягти. Він, виявляється, рухається у порожнечу.
І та остання подорож – свого роду подорож Стіксом, бо події, які відбулися після неї, можна трактувати як омаж ще одному відомому фільму – «Таксисту» Мартина Скорсезе, бо настає момент, коли незрозуміло, чи головний персонаж дійсно став учасником подій, які відбулися не без потойбічних сил, чи усе це – останній сплеск згасаючої уяви помираючої людини. Як в оповіданні американського класика хорорів Амброза Бірса «Випадок на мосту через Совиний струмок».
Один літературний твір у фільмі майже цитується – «Чайка Джонатан Лівінгстон» Річарда Баха.
Взагалі у фільмі – кілька омажів, щоправда, важко сказати, свідомі вони чи просто так вийшло. Власне, як і у випадку із схожістю «Редакції» з «Мерцем» Джима Джармуша.
Сюрреалістична атмосфера, де безглуздість і дикість – норма, а моральність і раціональність – патологія, дуже нагадує художній світ фільмів Еміра Кустуриці, знятих до 2005 року. Можна провести аналогію і з радянським фільмом часів Перебудови «Місто Зеро». Частина фільму, де дії відбуваються у секті, дуже нагадує хорори «Сонцестояння» (про схожість з цим фільмом й раніше йшлося у статтях про «Редакцію»), «Плетена людина», «Діти кукурудзи».
Є в фільмі і відсилки до роману Віктора Пелевіна «Generation П» й однойменного фільму за цим твором: у фільмі Романа Бондарчука просувають на виборах, можна сказати, віртуальних кандидатів, а політтехнолог виявляється ще й шаманом.
До речі, зображення у фільмі місцевих виборів – безперечна творча удача творців «Редакції». Вийшла дуже влучна і максимально їдка сатира на потуги місцевих політиків сподобатися виборцям, коли дурість і безглуздість просто не мають меж. Власне, партія, яка проводила найбезглуздішу передвиборчу кампанію й у результаті перемогла, так і називається – «Без меж». Тобто, сатира у фільмі спрямована не тільки проти містечкових політиканів, а й проти виборців. Автори фільму ніби просять глядачів не перетворюватися на мешканців того не названого південного міста, які геть втратили критичне мислення.
Втім, у фільмі є натяк, що навіть за таких обставин ситуація – не безнадійна. Наприклад, є дуже цікаві волонтери, які потенційно можуть багато чого змінити. Але автори стрічки лишають цю сюжетну лінію відкритою, надаючи глядачу можливість увімкнути уяву.
Головні персонажі – погано пристосований до життя у такому надмірно агресивному середовищі ідеаліст Юрій і його колежанка Лера, яка спочатку з’являється як другорядний персонаж, але потім її значення у фільмі зростає. Ці ролі режисер віддав не професійним акторам і не помилився, приймаючи таке рішення.
Херсонський журналіст Дмитро Багненко, який зіграв Юрія, впорався з роллю саме цього персонажа напевне значно краще, ніж це зробила б людина з акторською освітою і відповідним досвідом. Акторська недосвідченість дуже вдало наклалася на відчуженість його персонажу у художньому світі фільму. І у результаті між цим персонажем та іншими вийшла ідеальна «хімія», бо сюжет потребував не повної взаємодії, а навпаки – «бар’єру» між головним персонажем та іншими.
Найяскравіше це вийшло у сценах, зіграних виконавцем головної ролі з Рімою Зюбіною – однією з провідних українських акторок, яка знялася у фільмі у ролі матері Юрія.
Зюбіна – дуже органічна в кадрі визнана майстриня, яка філігранно зобразила кожен штрих свого персонажу – немолодої жінки, життя якої не склалося. Її екранний партнер – людина без акторського досвіду, яка навіть попри величезне старання, не подолала деяку незграбність у кадрі. Саме таке поєднання і було ідеальним для такого дуету, де найкращий варіант взаємодії – її неможливість. Бо інакше не зобразити фатальне, непереборне непорозуміння. Саме воно визначає стосунки матері – майже зламаної людини, готової за будь яку ціну виборсатися у «нормальне життя», і сина – невиправного ідеаліста, який прагне гармонії і справедливості, але не знає, як їх досягти.
Сцена, у якій Юрій, може, востаннє бачить матір (якщо припустити, що частина подій відбулася в уявленні помираючої людини) – один з найсильніших драматичних моментів фільму. Син-ідеаліст пересвідчується, що заради «нормального життя» мати остаточно перейшла на той бік, де – усе те, що він люто ненавидить і проти чого бореться.
Леру теж зіграла не професійна акторка, але – людина, яка все ж має відношення до кіно – режисерка та сценаристка Жанна Озірна. І таке рішення режисера – дуже вдале, бо Лера – хоч і теж «чужорідне тіло» для сюрреалістичного середовища, у якому відбуваються дії стрічки, але вона здатна хоча б трохи мімікрувати для більш-менш нормального життя у такому середовищі і водночас навіть ефективніше, ніж Юрій, протистояти йому. Тому для вдалого втілення цього персонажа потрібні тонший «бар’єр» між ним і токсичним оточенням і більш тісна взаємодія. І тут став у нагоді загальний кінематографічний досвід Озірної, який дещо компенсував відсутність акторського досвіду.
У фільмі знімалися київські актори, артисти Херсонського театру ім. Миколи Куліша, а також херсонські та столичні журналісти, волонтери, блогери, мешканці населених пунктів Херсонщини.
«Редакція» – багатошарова символістична оповідь про наше життя, завершуючи яку, автори не наважилися ставити крапку, ніби пропонуючи глядачу самостійно додумати, до чого ж усе це призведе врешті решт.
У фільмі лишається відкритою не тільки сюжетна лінія, пов’язана з волонтерами, а й сюжетні лінії головних персонажів. Автори лише натякають, що Юрій і Лера рятуються від смерчу, який змітає поселення сектантів, де персонажі опинилися проти своєї волі. Але, судячи з фінальної сцени, врятувалися й антагоністи. Й не тільки врятувалися, а й непогано інтегрувалися в українську дійсність після перемоги над Росією: у фільмі є таке, хочеться вірити, пророче припущення.
Відповідаючи на запитання кореспондента МОСТа про відкритий фінал для головних персонажів, Роман Бондарчук сказав, що поставив у їх долях не одну крапку, а три, бо не бачив для Юрія і Лери місця у фінальній сцені фільму.
«Можливо, вони під час війни або воювали, або допомагали армії як волонтери, а потім зайнялися відновленням знищеного лісу», – сказав режисер.
Він також зазначив, що не вважає фінал «Редакції» песимістичним: «Зверніть увагу, що у фіналі деякі антагоністи починають мінятися, перевиховуватися. До речі, на такий фінал мене надихнув херсонський журналіст Сергій Нікітенко (головний редактор МОСТа, – авт.), який сказав, що, працюючи у регіональному медіа, не можна бути радикальним, бо практично щодня перетинаєшся з персонажами своїх публікацій. Тому людей треба перевиховувати, допомагати їм ставати кращими. І я вирішив показати глядачам, що у фільмі деякі спочатку несимпатичні персонажі стали на шлях змін на краще».
Але, попри такі судження режисера, фінал фільму все ж дає мало підстав для оптимізму. Бо глядач бачить, що основні антагоністи зберегли свій статус «хазяїв життя». Хіба що немає у фінальній сцені радника мера – «сірого кардинала» міста, ватажка злочинного угрупування і лідера тоталітарної секти.
Актор з Івано-Франківська Андрій Кирильчук зіграв цього персонажа, такого собі Мефістофеля, без надмірної театральності, до якої часто вдаються виконавці ролей антагоністів. І зовнішні буденність та пересічність зробили антигероя ще страшнішим.
Натомість перспективи персонажів-протагоністів – Юрія і Лери – дуже примарні, і автори пропонують глядачам самостійно «домалювати» ці сюжетні лінії.
Фільм «Редакція» створений за підтримки Державного агентства України з питань кіно, Фонду спільного виробництва Ради Європи «Єврімаж», Центральнонімецького Медіафонду, Словацького аудіовізуального фонду, Чеського кінофонду, Європейського Фонду Солідарності З Українськими Фільмами, Українського Культурного Фонду.
Фільм присвячений пам’яті режисера монтажу Віктора Онисько, який під час повномасштабного російського вторгнення став військовим, й у грудні 2022 року загинув у бою в Донецькій області. У грудні 2023 року від отриманих на фронті поранень помер актор Василь Кухарський – виконавець ролі бджоляра.
Автори: В’ячеслав Гусаков, Ірина Паршина.
