Росіяни й досі цинічно називають війну проти України «визволенням». Що це за «визволення», неодноразово бачив весь світ: в Бучі, Ірпені, Маріуполі, в багатьох інших містах і селах. Й у Херсонській області мешканці територій, звідки ЗСУ вибили рашистів, ще довго не забудуть «визволителів».
Журналісти відвідали населені пункти Херсонської області, де окупація – в минулому. На відміну від Херсона, де вона триває вже майже чотири місяці. Але навіть кілька тижнів перебування рашистів лишили в пам’яті мешканців населених пунктів Кучубеївської і Нововоронцовської громад слід, який не загоїться ще довго.
Мешканця села Пригір’я окупанти застрелили, ледь побачивши його. Надія, кума загиблого каже, що в чоловіка влучили 13 куль. А все, чим мирний мешканець села завинив перед окупантами, – камуфляжний одяг, який є в гардеробі мало не кожного мешканця сільської місцевості, бо він зручний для рибальства і для полювання.
Надія також розповіла, як окупанти в березні розстріляли колонну цивільних машин, на яких люди хотіли виїхати в Кривий Ріг. Кілька людей тоді загинули, кілька дістали поранення. Одна з поранених жінок й досі перебуває у важкому стані. Її сина «визволителі» не вбили лише тому, що він на колінах благав «денацифікаторів» залишити його живим.
Пригір’я зазнало значних руйнувань, але ще гірша ситуація в селах, розташованих безпосередньо на лінії фронту. Наприклад в Осокорівці з тисячі мешканців зараз лишилися близько ста. Село щодня обстрілюють.
Мешканці визволених від окупантів сіл, розташованих на півночі Херсонщини, розповідають, що під час окупації були змушені жити в підвалах, бо їх будинки зайняли «визволителі». Вони ж харчувалися припасами херсонських селян, зовсім не переймаючись, як люди житимуть далі, що вони їстимуть.
Село Кочубеївка перебувало в окупації два тижні, й першими тули увійшли так звані «ополченці ДНР». Вони ж зірвали український прапор з будинку сільради. Голова Кочубеївської громади Людмила Костюк розповіла журналістам, що «денацифікатори» поводили себе як звичайні кримінальні злочинці й мародери: покрали в будинку комп’ютери та інше обладнання. А ще поводили себе навіть гірше російських військових.
Людмила Костюк каже, що окупанти дозволили їй забрати зірваний з сільради український прапор. Й зазначає, що події останніх місяців істотно змінили її ставлення до таких атрибутів української державності як прапор, гімн, герб. Втім, не тільки вона, а ще дуже багато українців вже ніколи не будуть беземоційно сприймати те, що пов’язане з державністю, яка виборена кров’ю і стражданням.
У Нововоронцовці, яка хоч і визволена від загарбників, але мало не щодня потерпає від обстрілів, з шести тисяч жителів лишилася десь десята частина: люди поважного віку й ті, хто принципово не хоче бодай ненадовго лишати домівки. Мешканці селища не можуть стримати сліз, розповідаючи про загибель односельців під час рашистських обстрілів.
Для цього селища велика проблема – поховати загиблих, бо місцеве кладовище – в зоні інтенсивних обстрілів.
Чимало мешканців півночі Херсонщини виїхали в регіони України, де немає активних бойових дій. Зокрема, близько 30 тисяч зараз живуть в місті Кривий Ріг. Хтось планує повертатися додому після війни, а хтось хоче залишитися в Дніпропетровській області або буде шукати щастя ще десь. Бо їх домівки вщент зруйновані російськими «визволителями».
