Під ногами хрустить скло і рештки цегли зі штукатуркою. Обшарпані коридори, наполовину зафарбовані синьою фарбою, місцями оголені до самої цегли. Колись у 90-х це називалося просто – “піти на заброшку”. Місцева романтика пострадянського часу: занедбані заводи, закинуті гуртожитки, адмінбудівлі, школи без вікон і дверей. Там шукали пригод, усамітнення чи неабиякого екшену. І погодьтесь, що стіни тих шкіл бачили й знали більше, ніж будь-який щоденник.
Сьогодні – сцена схожа, ми також в школі, але епоха зовсім інша. Ця “заброшка” – не результат занедбаності, а результат війни. Замість дітей – дорослі чоловіки з камерами, які добру годину їхали нещасні 20 кілометрів від Великої Олександрівки до загубленої у степах Нової Камʼянки. За авторитета – тендітна дівчина на підборах. ЇЇ підбори в суцільній атмосфері руйнації виглядають як щось з минулого життя, але сприймаються і як виклик сірій буденності.
“Це у нас тут були хлопчачі і дівчачі роздягальні. А далі, спортивна зала. Також розбито-побито. Ну, але, як є…”, – каже вона, проводячи коридором до місця колишніх спортивних звитяг.
Ця дівчина – Діана Ревко – староста села Нова Камʼянка Милівської громади. І в її постійному “розбито-побито” вбачається не просто пошкодження, а тотальні руйнації від важкого озброєння. Підбори серед цих руїн звучать окремим дисонансом.
На сьогодні Милівська громада – це навіть не прифронтова, а фронтова громада. Зараз Нова Камʼянка тимчасовий адміністративний центр громади – поки росіяни просто стирають Милове з лиця землі. Його розбивають КАБами, артилерією і зараз додалися дронові атаки. Атаки спрямовані з тимчасово окупованого лівого берега Дніпра.
Але під час окупації правобережна Милівська громада також була фронтовою. Лінія оборони пролягала одразу за Новою Камʼянкою. Як наслідок, крайня вулиця знищена вщент.
“10 -11 березня 2022 року вони почали сюди заїжджати. Центр повністю перерили, бліндажі, окопи. Понад 2000 одиниць ворожої техніки сюди зайшли. В школі, садочку і сільраді розмістились військові. Тут же було і командування”, – каже Діана.
Підтвердженням перебування військових в школі є бліндажі у дворі, написи “СОБР” на дверях та календар на стіні. Маркером росіяни вели свій щоденник темних днів.
“Російські війська відзначали сюди дні, які для них були тихі, коли відбувались обстріли і коли було тихо. Ну і, як бачимо, тихих днів у них було не так багато”, – пояснює Діана .
Поруч з позначками “тихий день”, “прорыв” і “вражеский десант” величезний надпис “Россия!!!”, яке сприймається лише як намагання довести те, в чому самі ж росіяни не були впевнені. Три знаки оклику не допомогли повірити, що сила і міць російської армії це щось реальне, адже реальність – це календар, в якому чітко прослідковується міць України.
Ми йдемо далі, досліджуючи колись доглянутий і жвавий центр села – протоптаними стежками по рясно встеленому зеленому килиму з трави, серед скелетів мертвих будівель, крізь хащі. Хмарний день додає сірості і ще більшої гнітючості. Але спів пташок, який невпинно заповнює простір, дає надію на життя.
“Тут у нас зазвичай проходили свята. 24 вересня 2024 року до нас сюди прилетів КАБ і впав позаду будинку культури, що додало будівлі ще більшої руйнації. Тому на жаль – культуру ми не зберегли, нам її зруйнували”, – ніби екскурсовод, що показує визначні памʼятки архітектури, показує колишній будинок культури староста.
Двоповерхова конструкція не просто зруйнована, вона ніби розколота навпіл, з величезною дірою посередині. Колись добротна будівля, що була центром тяжіння для дітей, молоді та дорослих, стала лише окремими цегляними конструкціями, що не можуть стати єдиним цілим. Стіни вінчають потворні радянські барельєфи, які росіяни не знищили.
“Але з дітьми у нас зараз займаються. Працює БО “Посмішка” – дівчата молоді, активні, знаходять підхід до дітей. Вони до нас приїздять раз на два тижні і проводять з дітками розвивальні заходи. Збираються в основному діти дошкільного віку, але є і такі відкриті уроки на яких збираються старші. То дуже цікаво”, – розповідає Діана.
Також додає, що на місці будинку культури планується збудувати нову адміністративну будівлю, де буде ЦНАП, адміністрація, ФАП та дитячий садок.
Поруч з будинком культури стоїть така ж двоповерхова будівля, що колись була сільрадою. Від неї лишилась лише “коробка”. Звісно, відбудові вона також не підлягає.
Ще одне місце, яке нам вдалося відвідати – місцевий дитячий садок. Повірити в те, що тут вирувало життя – складно. На другий поверх, навіть якщо сильно захотіти, піднятись не вдасться. І складність навіть не в тому, що сходи просто завалені бетонно-цегляними рештками. Другого поверху, як такого, вже немає.
“Це наш колишній дитячий садочок, тут у нас навчалися дітки. Тут, за словами мешканців, була катівня у орків – приструняли непослушних”, – каже староста Діана.
Вона знає лише про два випадки катувань саме серед місцевих. Певно, що інших привозили з довколишніх сіл.
Розгледіти кімнату, яка колись була місцем жаху і болю, неможливо. Вона вже не існує як єдина конструкція. Це суміш завалених стін, на яке пролилося сонячне світло, що виринуло з-за хмар.
“В нас як такого референдуму тут і не було під час окупації. Так, щоб ходили по дворах, збирали голоси, як ми бачили в сусідніх селах. Можливо, тому що тут у нас зберігались документи всіх місцевих жителів, копії паспортів. Тому можливо вони там самостійно щось “намалювали””, – додає Діана.
Вся ця тиша завмерлих будівель, знищеного житла, життя – голосніша за будь-який крик. І навіть періодичні обстріли, що буквально добивають Нову Камʼянку, не можуть цей крик заглушити.
І ніби пророче, звучить фраза з дощечки, що лежить на підлозі знищеного класу літератури в школі: “Я воскресаю вас ясних, безвинних, що в тюрмах честь уміли берегти”. Підпис: Яр Славутич.
Поруч, на дошці, фраза, написана крейдою: “Стоп війна”.
Хочеться вірити, що переможе совість. І крик та тиша Нової Камʼянки сповняться гомоном буденного життя і село знову зазвучить життям.
Ця стаття стала можливою за підтримки програми “Голоси України”, яка є частиною Ініціативи Ганни Арендт і реалізується Лабораторією журналістики суспільного інтересу спільно з Європейським центром свободи преси та медіа і фінансується Федеральним міністерством закордонних справ Німеччини. Програма не впливає на редакційну політику, а даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією.