На початку червня перша громада УПЦ МП у Херсонській області заявила про бажання приєднатися до Православної церкви України. Про погрози православними “тітушками”, різницю між приєднанням і переходом та позицію херсонського митрополита Іоана ми поспілкуватися із настоятелем храму Різдва Богородичної парафії в селищі Кіндійка Української Православної Церкви Валентином Гороховським.
Ми вже знаємо з медіа, що ваша громада ухвалила рішення про приєднання до ПЦУ. Ви стали першими на Херсонщині, хто наважився на такий крок. Розкажіть, як це відбувалося, чи була якась дискусія з приводу цього.
В День Святої Трійці, 4 червня, після богослужіння зібралася наша громада. І ми розуміємо, що громада зараз – це частинка тої громади, бо більшість людей роз’їхалися. Молоді парафіяни. Ті, хто дітей глядить по Україні і світу. Але зібралося 238 людей, і ми привели загальнопарафіяльні збори.
А хто був ініціатором?
Наша громада. Тут зібрані одновірці і однодумці. І це ж весь час ятрилося.
Тобто з 2019-го року у вас такі думки були. Чи обговорювалося це, чи була якась дискусія? Важко зрозуміти оце самоврядування церковне…
Кожна громада юридично – то є окрема юридична особа. Але одночасно ми збираємося в такі структури: це зібрання одиниць парафіяльних в єпархію і під проводом єпископа. І коли після того, як Херсон був звільнений від окупації, і ми змогли повернутися – ті, хто вимушений був виїхати перед страхом репресії від росіян, ми підняли питання перед нашим єпископом щодо важливих кроків, які потрібно вже робити. Бо є рішення Вселенської церкви, є рішення, є соборний акт, рішення синоду, патріарха Варфоломія. І його треба виконувати.
Ви звернулися з офіційним документом чи особисто до митрополитв Іоана?
Це у нас було зібрання в січні місяці, зібрання парафіяльного духовенства, те яке було тут. Є ж велика ще проблема, що декілька десятків священників пішли услід за вбивцями, ґвалтівниками, окупантами. І неможливо пояснити їхню мотивацію. Окрім як того, що вони себе солідаризують з ними (росіянами, – ред.), розумієте. І коли ми зібралися, було поставлено питання, але митрополит не дав нам ніякої відповіді, взагалі ніякої.
Просто промовчав?
Ні, ну, він сказав: “Я не маю вам, що сказати, митрополія мовчить, митрополит Онуфрій мовчить, ніхто нічого не каже”.
А в цей час ваша вже громада піднімала це питання? Ви бачили, що людям це важливо?
Розумієте як, наша громада взагалі як би еволюціонувала. Тобто ми почали з чогось маленького…
Я пам’ятаю, що завжди ваша церква була проукраїнською. Я ніколи не був церковною людиною, але знав, що ця церква, її настоятель є проукраїнським…
Я став настоятелем після смерті отця Івана Гасюка. Ну бачите як все в цьому світі на особистостях тримається. Тому який пастир, такі і ті божі ягнята. І куди пастир веде ту отару, то туди вони йдуть. А біда коли та Божа отара починає за вуха водити пастирів і пастирі перед ними безпорадні. Для того, щоби зробити що-небудь у житті загалом, потрібен певний алгоритм. Ми не маємо чекати, коли Херсон дійде до повної проукраїнськости. Ми до цього не дійдемо, якщо не будемо йти. Тому ми докладали зусиль, це багатодесятилітня історія. Коли ми почали, часи були в складні.
Але все одно ви були у складі…
Ну а як же. Української православної церкви.
Тої, що називалася московським патріархатом?
Так воно й є по сьогодні. І нам дуже прикро, що в 2022 році навесні був вжитий найпотужніший інструмент в церкві – це є помісний собор – для того, щоби зробити велику профанацію. І в цьому ми вбачаємо особисту відповідальність митрополита Онуфрія, керуючого справами митрополита Антонія.
Тобто це була політична гра?
Це був обман. І це є обман. І тепер виявилося, що нашою церквою взагалі керує громадянин Росії. Я перепрошую, коли наші парафіяни казали, що ми будемо їсти траву, але не візьмемо російської гуманітарки, то що виходить, що в той час митрополит Онуфрій рукою перевіряв, чи добре лежить в нього російський паспорт на ім’я Ореста Березовського? Як він може бути очільником церкви оцих стражденних українців? І тут питання вже про те, що наш прихід – це насправді усвідомлення, якщо хочете, покаяння. Покаяння в розумінні, що ми пішли в зворотньому напрямку від неправди московської – до правди Вселенської церкви. І ті, котрі багато років проповідували покаяння, священники, єпископи нашої конфесії УПЦ, вони повинні так само пройти цей шлях покаяння.
Добре. Чому в 2019-му році, коли отримали Томос, коли був помісний собор, чому не… ?
Тому що мене попередили тоді, що до нашої церкви приїдуть хлопці спортивної статури і будуть нас охороняти. В лапках.
Вам погрожували? Перелік тих хлопців ви як херсонець знаєте?
Ну, думаю так.
Захарови енд компані. Три крапки, ідем, потім продовжимо, нам є про що поговорити.
Інтервʼю переривається на добрих дві години, за які ми полями та через розбиту росіянами Антонівку проїхали до села Садового. Там священник та його команда волонтерів роздавали гуманітарну допомогу мешканцям частково затопленого села, а ми знімали репортаж про Наталю і Василя.
Отець Валентин теж плавав на лодці і дивився на затоплену церкву та знищені будинки.
Продовжуємо розмову просто під вишнею на частково затопленій вулиці.
Мені все ж таки цікава позиція вашого колишнього керівництва щодо вашого рішення.
А то в них треба питати. Я [офіційно] їм ще не повідомив. Це ж було в неділю на Трійцю, а сьогодні в нас середа. Розумієте, що виходить: ми ж зробили це, ми ж боялись, що ті (росіяни, – ред.) нас знищать фізично, розстріляють. Ми вже були готові… Ми ж розуміємо, про що мова.
Тут і раніше мова йде про православних тітушок під проводом Руслана Захарова, які багато років були силовим крилом Херсонської єпархії УПЦ МП і мали свою ГО “Твєрдиня Херсонщини”. Це були спортсмени, часто із напівкримінальним бекграундом. Група Захарова займалася охороною хресних ходів та інших церковних активностей.
Але “твєрдинівці” були не єдиними православними спортсменами на підхваті у московських священників. Наприклад, була ще група боксерів, які дійсно били людей, які виступали проти московської церкви в Україні. Вони орієнтувалися на голову облради Владислава Мангера. Після поміщення Мангера в СІЗО три роки тому православні боксери публічно біля московських церковників не з’являлися.
В 2019-му році це було. Ви ж пам’ятаєте, як тоді ці всі хлопці активничали? Ви ж з Катериною, хай з Богом спочиває, пройшли це все. І ви ж знаєте, як, що робилося в Херсоні і хто за чим стояв. І, я ж кажу, прізвища тих самих Захарових енд компані. Це ж дуже показово. Але Господь милостивий. Скажу як віруюча людина насправді, тобто Божа рука була весь час над нами. Це явно відчувалось. І ми жили, служили, я займався, скажімо, місіонерством українського православ’я.
Залишаючись юридично…?
В московському патріархаті. До честі нашого митрополита, владики Іоана, хочу сказати, що це не заборонялося. Не заборонялось на особистому рівні.
А всі оті його пріхлєбатєлі, Веніамін і компанія?
Вони не мають до мене діла, бо я ж як би вище над ними. Мій рівень настоятеля храму – це рівень секретаря єпархії, митрополита, я у них в підпорядкуванні. А всі ті хлопці – то вони десь там у своїх коморах чимось якось жили. Бо, наприклад, ми ж знаємо, що були такі собі родина Шкілів, які наче були пригріті біля, як челядь були. І чимось обернулося? Вони покусали тому самому Веніаміну пальці, які їх годували, бо ж то його були там прессекретарі (маються на увазі сини священника Геннадія Шкіля з Голої Пристані, – ред.). Вони обгадили його ім’я. Вони стали на шлях колаборації. Вони зсолідаризувалися з вбивцями і окупантами. І вони не спиняються в цьому ділі.
Скажіть, будь ласка, за ваш ваш приход. Проти нікого не буде?
Рішення прийнято, 238 голосів “за”. Крапка. Це правомочно.
А як ви думаєте щодо ваших колег? Будуть ще переходи в Херсоні чи ні?
Я звертаюся до моїх братів священників і до владики Іоанна з тим самим словом, з яким звертався Вселенський патріарх, який відмінив ті грамоти 1686 року, який сформулював і проголосив помісну церкву. І це насправді те, в чому ми маємо покаятись, спинитися і почати шлях в зворотньому напрямку від, тепер ми розуміємо вже, від московської неправди.
Тобто ті, хто кажуть, що це не московська церква, а Українська православна церква, вони брешуть? Вони розповідають про те, що це юридично окрема церква і так далі?
Ну ви розумієте, як, дивіться. Насправді сфера дії церкви – це дуже тонка сфера. Містично – це сфера дії духа.
Це ж історія давно політична.
Я зараз вам поясню. Це сфера дії слова. І ти ж не мусиш казати якихось речей, наприклад, якщо ти явний колаборант. Скільки священників, на жаль, були і навідниками ворожими – от ми бачимо зараз мають паспорти російські. А ти ж не мусиш нічого казати проти України. Достатньо буде тобі, що ти будеш нейтралізовувати волю. А нейтралізація волі багато що значить. Тобто ти вводиш людей проповідями в стан такого паралічу. Ми ж пам’ятаємо ці розповіді про братерство, про одне джерело, про те, про се, “адін народ” і так далі.
Люди паралізовані, тобто вони не готові. Це дуже яскраво було видно в 2014-му році, українці не готові були воювати. Розумієте? Нас настільки замирили, ми не готові були боронити свою землю. Хоча війна по обороні своєї землі – це є справедлива війна. І слово Боже забороняє вбивство, але слово Боже заохочує до винищення ворогів землі твоєї.
Я часто про це думаю, чи потрібна якась можливо, ну назву це силова дія? Захопити храми, наприклад?
Я пропоную відмовитись від риторики захоплення храмів, ніхто храмів в Україні не захоплює. Це московська, чергова московська неправда. Храми долучаються. Чи громадою разом з священником, чи громадою без священника. Це долучення, це не перехід. І справа в кожного українського єпископа зараз долучитися до Вселенської церкви, до святійшої церкви України, кожного священика долучитися. Тому про які захоплення може йти мова? Ну треба ж відкрити очі й прозріти. Ну не буває з одного джерела дві води. І якщо Москва…
Але ви самі бачите, що ПЦУ в Херсоні надто слабка. Її розривали свої протиріччя, мені особисто невідомі. Вона підійшла до війни дуже слабкою, як на мене, там немає лідера. Бізнесмени є, а лідера – нема.
Я в цьому також вбачаю боже провидіння, тому що якби ми були б у святійшій церкві України до війни, я боюся, що ми б дуже сильно постраждали. А так Бог нас отакою дорогою провів. І ця слабкість обернулася Богу на славу. Але вже зараз права на слабкість немає. Бо ми маємо не робити народ збайдужілим чи пасивним. Ми маємо надихати. Все-таки пастирі керують паствою. А коли вівці та божа паства, як то кажуть, чекають, яку думку сформулює пастир, ну то паства буде дезорієнтована.
Тому моє звернення і до душпастирів, і до вірян – “Долучайтесь до Святійшої церкви України – і буде вам щастя, а нещастя – не буде”.
Дякую.
