Зранку 1 серпня 2018 року я стояв і дивився, як димить будівля Херсонської обласної прокуратури. За мить до цього хлопців, які прийшли до обласного прокурора, аби спитати, чому страшний напад на їхню подругу Катерину Гандзюк вирішили розслідувати як хуліганство, намагалися не пропустити в будівлю, зіславшись на те, що очільника прокуратури на роботі немає.
Тож футбольні фанати, представники правих рухів і організацій, а також просто небайдужі громадяни діяли так, як вміли. І прокурор Віталій Тригубенко відразу знайшовся.
З цього моменту почалася історія успішної боротьби вулиці проти системи. Боротьби тисяч українців за справедливість для Катерини Гандзюк, яку 31 липня 2018 року на замовлення голови Херсонської обласної ради Владислава Мангера, група ветеранів АТО облила сірчаною кислотою.
Рух “Хто замовив Катю Гандзюк?”, який виник як ініціатива друзів Каті, а потім переріс у всеукраїнську силу, з першого дня казав, що цей напад був замовним.
І саме ці люди на своїх плечах витягли справу, не давши спочатку посадити невинуватого “стрілочника” Миколу Новікова, а потім домоглися, аби працювало слідство, і замовник та організатор опинилися на лаві підсудних.
Коментуючи місяць тому вирок Владиславу Мангеру та Олексію Левіну (Москалу), Президент Володимир Зеленський відзначив рішучий тиск громадськості на систему.
“Ми маємо говорити чесно. Якби не рішучий тиск та постійна увага громадянського суспільства, друзів Катерини. Якби не акції, різного характеру – акції протесту та заклики покарати замовників злочину. Справедливість була би знищена. Ще на початку. На це і розраховували злочинці. Вони були впевнені, як завжди, у безкарності. Я вдячний усім, хто боровся за справедливість у цій справі. Усім, хто працював належним чином, що були законні вироки. Але це мало. Мало відбутись і без громадського тиску”, – заявив він у Верховній Раді.
І це не просто хороша робота спічрайтерів Зеленського. Він особисто перебував під цим тиском, який я бачив на власні очі на закритій зустрічі з тоді ще новообраним Президентом.
Тоді друзі Каті показали Зеленському, що вони налаштовані рішуче. І Зеленський, не дивлячись на те, що його прямо під час зустрічі вмовляв щось обіцяти активістам вже колишній соратник, дав слово, що зробить все можливе.
Саме це допомогло замінити прокурорів у справі, які вперше в своєму житті зривали аплодисменти в судових залах та на виході з суду.
Хто ж ті люди, які боролися за справедливість для Каті?
У це важко повірити, але на акції виходили не просто люди, які ніколи не знали Катерину, але й антагоністи. З плакатами поряд на акціях стояли ЛГБТ активісти та праві радикали, футбольні хулігани та правозахисники. Люди виходили по всій країні. У травні 2019 року на акцію з вимогою до нової влади не покривати вбивць вийшли люди в 40 містах України та в багатьох містах світу.
Чи не вперше громадянське суспільство системно чинило тиск на владу та правоохоронців, і фактично ці люди зубами вирвали справедливість для Каті.
Це, на жаль, не поверне нам подругу і колегу. Але ця трагедія через пʼять років показала, що в Україні можлива невідворотність покарання. І що замовників політичного вбивства можуть розшукати і посадити.