Підтримати

Скоро буде рік, як ми тут на «два дні», – розпочинає міні-екскурсію Олексій Білецький, співзасновник центру туризму «ХерсON», який добре знають херсонці та гості міста. 

Невеликий офіс в історичному центрі Одеси. Кілька кімнат заставлені стелажами з ліками, коробками з амуніцією, генератори, лопати та інші корисні речі, які будуть у нагоді на «нулі». Про те, що військові бувають тут часто, говорять прапори, рясно усипані підписами.

“Деяких хлопців вже немає в живих. Але вони лишились в пам’яті, як приходили сюди, як були тут з тобою”, – говорить Олексій дивлячись на українські стяги. 

У куточку розмістився імпровізований музей війни. Манекени з формою окупантів та захисників України, сухпайки, елементи зброї.

Дуже багато людей все ще не доторкнулися до війни, – описує наявні експонати Олексій. – Особливо в Одесі. Тому всі ці речі, які передали нам військові, можна показувати, порівнювати наше та їхнє. Ні в якому разі не можна говорити що вони убогі, тупі, бо у них є різні підрозділи. Відповідно, вони по-різному оснащені. Навіть наші військові кажуть: «описуючи, що вони (росіяни) бомжі – ви принижуєте нас. Виходить, що ми вмираємо від бомжів!?». Але дивні штуки тут серед експонатів є. Гівна серед їх спорядження вистачає.

Робота херсонського краєзнавця в Одесі почалася у квітні 2022 року. Одразу після того, як Олексій виїхав з окупованого Херсону.

В Херсоні йому з командою вдавалося допомагати як цивільним, так і військовим.

«Військовим допомагали тихо», – уточнює він, трохи змінивши інтонацію в голосі, наче видає дуже секретну інформацію. Це і не дивно, адже в окупованому Херсоні допомагати українським військовим – наражати себе на реальну загрозу життю. Вже згодом він розкрив деякі деталі, пояснивши, шо допомагала туристична мережа та знання місцевості, маючи зв’язки по всій області – командою працювали корегувальниками для Сил оборони України.

В Херсоні в основному займались харчовими продуктами та медициною. Але ми чітко розуміли, що така допомога може і підтримує цивільних, але якщо не допомагати військовим, так можна і лишитись в окупації з постійним пошуком чим розжитись та як вижити. Тож в квітні ми виїхали з окупації і опинились у цьому офісі. Тоді ще не було певної направленості чи напрацювань. Здебільшого цей офіс під керівництвом Олександра Бабіча (прим.ред. одеський історик-дослідник, волонтер), роздавав гуманітарну допомогу, яка надходила від друзів з Європи. Розуміючи, що нашим профілем має бути допомога військовим перемагати на фронті, ми майже повністю (на 90%) сфокусували свої дії у цьому напрямі. Спочатку був південний напрямок, поки правобережну Херсонщину не звільнили. А зараз навпаки, переважна більшість допомоги йде на східний напрямок, як на найбільш напружений. Херсон так само підтримуємо, бо там йде битва за острови.

Олексій уточнює, що Олександр Бабіч здебільшого допомагав саме військовим – просто він акумулював те, що надсилали друзі, знайомі. Він був своєрідним хабом, який отримував і передавав тим військовим, кому потрібно.

“Коли ми об‘єдналися – то ми почали крім того що отримувати, ще спеціально шукати, купувати, замовляти, привозити з Європи і просити у знайомих, вже розуміючи нагальні потреби”, – зазначає волонтер.

Серед основних потреб, які закриває волонтерський центр херсонців – форма та амуніція. Олексій акцентує на тому, що це саме те, у чому вони почали розумітись дуже добре.

Я не дуже розбираюсь в дронах, «теплаках» (тепловізорах) і радіостанціях. Тут здебільшого форма, амуніція, медицина, – обводить поглядом і показує на наявні коробки Олексій. – Лише літньої форми МТР (Multi Terrain Pattern – комплект форми з Великобританії) ми привезли більше 10 000 комплектів. Зимової форми десь 2000. Маленькими партіями завозимо через знайомих, декларуємо як гуманітарка. Нам дуже сильно в цьому процесі допоміг наш досвід робити – туризм там, де його ніхто ніколи не робив. Наші партнери і гіди по Херсону. Звідси стільки скілів, коли робиш те, про що інші думали, що так не можна. І коли ти чуєш, що не можеш це зробити і завезти форму в Україну – ми знаходимо шляхи. Так само як і різні побутові речі для фронту.

За рік своєї роботи хлопці напрацювали як свою клієнтську базу серед військових, так і партнерську мережу. 

В перші місяці сюди йшли всі і ми не знали як кого ідентифікувати. Ти приходиш в офіс на 09:00, а тут вже черга з 40 людей. І це могли бути як той хто завтра їде на передову, так і той, хто повернувся звідти вчора і від нього пахне смертю. Або навіть той, хто сидить в тилу на блок посту. Вони називають батальйони і бригади, а ти їх не розумієш, – згадує Олексій. – А зараз показує документи і ти чітко розумієш хто він і звідки. 

Олексій пояснив, що прийшло розуміння як будується структура. 

Я не військовий і не розумів чим відрізняється бригада від батальйона. Ми спілкувалися з начальниками тактичної медицини, командирами. Дзвонили, уточнювали інформацію. Питали чи дійсно є потреба. Всім треба, і ми це розуміємо. Але є ті, хто завтра йде в бій, і є ті, хто через місяць. А у мене обмежена кількість речей. Дуже важко тоді було. На тобі відповідальність кому давати, а кому ні. 

На питання, чому саме форма, адже як ми бачимо з усіх інформаційних майданчиків, потрібні дрони та автівки, – Олексій надав досить чітку і зрозумілу відповідь, яка розкриває реалії війни.

По-перше, ми маленький волонтерський центр. Це говорить, що ми маємо не досить великі фінансові потужності. По-друге, і найголовніше, за одну вартість дрона я можу придбати 100 комплектів форми. Мені здається, що краще я допоможу пацанам знайти цю форму. На сьогодні форма може видаватись одному бійцю кілька разів. Вона горить, рветься, швидко зношується. Якщо отримуєш поранення, то у медиків немає часу знімати з тебе речі, вони просто ріжуться. Тож форма – це такий же «расходнік» як дрони, патрони і снаряди. 

Фінансування волонтерського центру херсонців відбувається здебільшого із-зі кордону. За словами Олексія, «тоді ми вливаємо гроші в українську економіку». 

Ми намагаємося збирати донати або з іноземців, або з українців, які там за кордоном «стали на ноги» і хочуть допомагати нашій державі перемогти. В Європі ми маємо партнерів, які стали нам друзями. Саме вони допомагають у закупівлі списаної форми НАТО. 

Що цікаво, найменший донат, який отримали хлопці на рахунок центру – 1 грн 40 коп. Однак, Олексій додає, що була і допомога і у розмірі 11000 євро. 

Громада малого села в Німеччині дуже переймається долею Херсонщини. Жіночка, яка співпрацює з нами, сама колись працювала в туризмі. Щоб зібрати кошти на допомогу нашій області, вона організувала фестиваль фермерів. Люди зібралися на барбекю, поспілкувалися і приємно провели час. При цьому, зібрали 11 000 євро допомоги. Ми не взяли кошти у вигляді готівки, а попросили купити товари з переліку найнеобхіднішого і направити нам. 

Олексій вказав на дві коробки з бензопилами. Вони є частиною допомоги з того списку закупівель.

Ті громади Херсонщини, що були звільнені восени, правильно придумали як їм швидко підготуватись до опалювального сезону. Їм дуже треба було купувати і отримувати і дрова, і вугілля. Але або дорого, або всім не вистачає. Тому щоб трохи полегшити ситуацію – вирішили обрізати дерева. Тим самим, і громаду приведуть до ладу, зробивши санітарну обрізку дерев, і матимуть сировину для опалення. І гарно, і корисно. Тож ми у німців це і просили – інструмент. 

Наш погляд Олексій спрямував на стелаж, вщент заповнений коробками з медичними препаратами.

Від партнерів до нас також приходить медицина. Те, що не підходить для тактичної медицини, віддаємо лікарням. Бойові аптечки збираємо тут, власноруч. Також круто в цьому вже розбираємось. Коли ти бачиш те, що правильна аптечка коштує 4000 грн і більше, а рюкзак медика по вартості доходить до 1000 доларів, ти розумієш, що війна це дорого. Та потроху все робиться, працюємо над цим. 

Трохи відволікшись на координацію відправки чергового вантажа на передову, Олексій розповів, що їх волонтерський офіс працює вже не кожен день. Військові знають точний графік та коли і як можуть там отримати допомогу. Вся інша робота відбувається вдома за комп’ютером, бо багато чого треба знайти, доставити і з’ясувати як розподілити. 

Он бачите, пацани аптечки пакують. Коли буде наш контрнаступ, аптечок треба буде дуже багато. Навіть великі фонди можуть з цим не впоратись. Маємо готуватись вже зараз, – каже Олексій.

В цей момент, ще більше приходить усвідомлення того, яким чином Україна виборює свою свободу. Робота на перемогу ведеться як на передовій, так і в тилу. До майбутнього контрнаступу готуються всі. 

Одразу виникло питання, про плани хлопців на найближче майбутнє та над якими проєктами вони ще працюють.

Є ідея втілити в життя проєкт «Військова методичка». На початку нашої роботи нам дуже не вистачало інформації як все влаштовано. Ми набивали шишки по ходу. На щастя, ми ні разу не витратились на лайно. Це добре. Ми розуміємо, що така методичка буде корисною, бо, на жаль, завтра війна не закінчиться, і нові воїни можуть витратити гроші на фігню. Практика показує, що навіть військові не до кінця розуміють, що йому реально знадобиться на «нулі». Тому ми хочемо систематизувати всі наші знання і зробити методичку, яка стане у нагоді нашим захисникам. 

Не оминули і теми туризму, проєкт по в’яленню риби та «Тур до Чорнобаївки».

Проєкт по в’яленню риби ми відновили у вересні (прим.ред. проєкт «Херсонська в’ялена рибка» був створений з метою популяризації Херсонщини та продажу крафтового продукту, засновниками центру туризму «ХерсON»). Це допомагає нам «підтримати штани» і, що нас ще більше тішить, частину коштів ми вкладаємо в свій волонтерський центр, купуючи форму та все інше. Днями, наприклад, за рибні гроші ми купили Starlink, павербанк і генератор. Все поїхало під Бахмут. Це круто, бо ти і рибу продав – покупець посмакував класний продукт, і гроші заробив – підрядники мають на що жити, і ти можеш допомагати далі армії. 

Ми уточнили, чи продається зараз саме херсонська риба. На що Олексій сказав, що поки що ні, бо вилов заборонено, адже Дніпро зараз – лінія фронту, а от виробництво суто херсонське і за авторською рецептурою. Над виготовленням працюють два підрядники – ВПО з Херсонщини.

Чи будемо далі займатись туризмом? Будемо! Зараз спілкуємось про те, що чи не розпочати нам онлайн-лекції правильної направленості. Не просто розповідати завчені звичні стереотипи про Херсон, а цікавники, які будуть ширше розкривати історію міста.

«Тур до Чорнобаївки»

Минулого року на нашому сайті ми продавали квитки у тур так, ніби вже завтра їдемо до Чорнобаївки. Так, на той момент село було окуповане і всі слідкували за славнозвісним серіалом. Умовно, це було ніби «Квитки до Перемоги» як від Укрзалізниці. Тоді нам вдалося зібрати близько 2000 доларів і звісно, ми їх спрямували на допомогу військовим. Щодо самої Чорнобаївки, було б цікаво згодом зробити такий тур, але тут треба багато думати як його зробити не через хайп, а дійсно розповідаючи про біду і смерть. Про це треба розповідати і показувати людям, щоб вони могли зрозуміти і проаналізувати весь масштаб подій, через які пройшли жителі цього села. Всі ті вертольоти з «зетками» – це музейні експонати. Зараз не на часі їх робити, але дуже на часі їх зберегти. Тож в туризм ми повернемося, але після перемоги. Ми вміємо це робити. Але через високий рівень мінної загрози, ти розумієш, що найближчі 10-15 років ти не вийдеш безпечно в плавні чи ліс. Сльози на очах від цього.

Про настрої військових ми не могли не дізнатись. Вони у волонтерському центрі бувають часто і Олексій точно знає, який бойовий дух у наших хлопців. 

Настрої різні, але всі позитивні. Бувають ті, хто каже «важко, но все буде зашибісь». А є ті, хто каже «мені точно пі*дець, але все буде супер». Вони знають, що вони не повернуться живими з поля бою. Є такі, і в той момент, ти не знаєш, що йому сказати. На що він каже: «не парся, це моя задача, я не повернусь і це нормально, але буде весело». Але всі, хто приїзжав з фронту, ні разу не сказали «біда, все погано, ми програємо». Ми вдягнули приблизно 8000 тисяч бійців. Жоден не сказав, що ми програємо.

Так, настрої падають, коли є втрати серед побратимів, але вони кажуть: «відпочинимо і знову в бій, давати їм пі*ди». 

Зараз, на питання «Що вам треба?», – продовжує Олексій, – хлопці часто відповідають: «Нічого, у нас все є. Держава, волонтери всім забезпечили». Вони кажуть, нам би термос або лопатку. Питаєш, може дві? Вони кажуть, ні, нам одну. Це кльово, що під час війни дуже мало тих, хто хоче просто тирити і є почуття міри. Може у інших є погані приклади, але ми з такими не стикалися. 

Наталя Майстренко

Поділитися цим матеріалом

Розвиваємо проект за підтримки