Це не перше наше інтервʼю із ректором Херсонського державного університету, але за останні декілька років – перше записане офлайн.
Ми зустрілися в Івано-Франківську, куди релокувався ВНЗ у найбільш напружений час – закінчення вступної кампанії, яка не несе нічого доброго для релокованих університетів, аби поговорити про освіту, трохи про політику та бачення.
І звісно, головним питанням, яке ми задаємо ректорам вже другий рік поспіль – доцільність існування трьох університетів, майбутнє яких дуже туманне.
Давайте поговоримо спочатку про вступну кампанію. Я так розумію, у всіх впала кількість студентів
Кількість заяв на вступ практично як в попередньому році. Хоча попередній рік нерелевантний. Ми розуміємо, в цьому році ми відірвані від території та людей, тому ми подивимось, як спрацює алгоритм зарахування на бюджетні місця.
Я знаю, що ситуація там не дуже гарна. Тобто, те, що я порахував, на всі наші чотири університети, включно з Херсонською морською академією, десь буде 617 місць державного замовлення.
Просто уявіть собі, на 3369 заяв, 617 – це вже коефіцієнт з 5,5. Тобто, на кожне бюджетне місце: 5,5 заяв.
Але це алгоритм. Він так працює. З одного боку, він використовує преференції, які формує держава, з іншого боку, академічні успіхи абітурієнтів, з третього боку – їхнє бажання.
Я так розумію, неважливо, у якому місті ВНЗ, все одно всі навчаються онлайн.
Це те, про що я говорив: щоб знайти херсонський університет потрібно заходити через іншу область. На мій погляд, це заважає.
Тут є проблема загальна. На мій погляд, держава має звернути на це увагу. 600 місць на бакалаврат на пів мільйона людей…
Беремо цикл 40 років. 600*40=24 000. 24 тис від півмільйона – це 5% людей з вищою освітою.
Може нам вже не потрібно стільки людей з вищою освітою?
Ми живемо у ХХІ сторіччі. Сьогодні ті умови, коли необхідні soft skills. Коли необхідна здатність до навчання, до пошуку інформації, до спілкування зі штучним інтелектом, комунікувати з іншими людьми, розвивати свою професійну компетентність – це більш важливо, ніж сталі знання.
У вас зараз на 4-5 курсі навчаються люди, які за 5 років майже ні з ким не спілкувались. Я знаю студентів-журналістів, які ні з ким не спілкувались. Вони сиділи в Зумі, в чатах…
Перший розрив комунікацій відбувся, коли почався ковід. Я теж почав читати лекції в Зумі. І я, чесно кажучи, комфорту від цього не відчуваю, мені потрібно живе спілкування. Але ми повинні звикати до цих речей.
Світ змінюється, технології змінюються, і ми повинні навчити цьому студентів. Живе спілкування, на жаль, займає, вже меншу частину.
Ви берете фотоапарат, і я ставлю вам питання – «А плівки вам достатньо?». Ви засмієтесь, а 20 років тому ви б сказали – «Так, там 24 кадри».
Тобто за 20 років відбувається не просто зміна поколінь, а відбувається зміна парадигми. Питання, яке 20 років тому було абсолютно нормальним, зараз викликає сміх.
В освіті також є застарілі речі, які перейшли в Зум.
А ви від цього нікуди не дінетесь, тому що сама по собі освіта має інерцію. Це одне з найбільш інерційних середовищ. З одного боку, потрібно швидше відповідати змінам екосистеми, а іншого боку забезпечується наступність. Бо, окрім знань, ми передаємо духовні питання, соціальні питання, поведінкові і т.д. Багато речей – що можна робити, що не можна. Наприклад, розуміння того, що «сьорбать» – це не дуже гарно.
Але це було і 2 тисячі років тому, і зараз є. Або «не вбий людину» – це було 2 тисячі років тому і зараз так само.
Тобто є певні речі, які освіта передає, і там є інерційність.
Наприклад, уявіть собі, що вчителі дуже швидко можуть змінюватись.
І я вам скажу, що в школах взагалі не залишиться людей, які будуть працювати.
Але ми повинні знайти баланс між швидкістю зміни оточуючого середовища і тими змінами, які повинні відбуватись у внутрішньому середовищі школи, дитячого садка і т.д.
На мій погляд, є напівмертві спеціальності – вони такими і залишаються, а ми готуємо потенційних безробітних.
І в цьому є проблема. Наприклад, креслення. 20 років тому, я сміявся, що є правила товщини олівця для креслення. Зараз вже зникла рахівниця, навіть вже калькулятори зникли.
Сьогодні офіціанти все набирають автоматично, і через телефон знімаються гроші за замовлення.
Ми розуміємо, що певні речі зникають повністю. Певні речі адаптуються. Певні речі є актуальними.
Так може всім і не потрібна вища освіта?
Я вважаю, що вища освіта потрібна всім. Але не в тому сенсі, який ми вкладали в неї.
Вища освіта – це opportunity (можливості, – англ). Це можливість людини стартувати.
Є країни, наприклад, такі, як Японія. Її мета – зробити освіченість капіталом країни.
Я – вчитель математики. Можна сказати, вчитель математики покинув школу, пішов працювати асистентом на кафедру матаналізу, після цього аспірантура і т.д. Тобто, фактично людина пішла не за профілем.
Або біолог став директором школи. А подивіться на Кабінет міністрів України. Ніхто не готував їх на міністрів. Ніхто не готував мене працювати ректором в таких умовах, як зараз.
Так може деяким спеціальностям не потрібен бакалаврат?
Якщо у вас фундамент «такий» – ви можете максимум побудувати п’ятиповерхівку. А якщо у вас фундамент «отакий» – ви можете збудувати 12 поверхів.
Ми повинні розуміти, що чим більше ми закладаємо фундамент освіченості, тим більше освіченості для нації.
Давайте пригадаємо, хто з херсонських журналістів, яких ви знаєте, має журналістську освіту? Ніхто?
Я теж про це кажу деканам. Якщо у вас більша частина журналістів працює не по кафе, а у сфері своєї майбутньої діяльності – це тільки потрібно вітати.
Американські університети вважають, якщо в навчальному плані немає мінімально 40% практики – диплом бакалавра не можна видавати.
Ми повинні розуміти, що в нас дуже багато речей – застарілі.
У нас є система цінностей в університеті – не бізнес-процеси, а люди. Не плани, а готовність до змін. І демократія на стадії формування рішення. І диктатура на стадії імплементації.
Якщо людина не готова до змін, вона мислить категоріями 20-30 років. Вона чекає, що їй приведуть студентів, дадуть навантаження і буде стояти зарплата, а зміст вже не потрібно змінювати. Вона як читала 30-40 років тому, так і буде.
Ми повинні розуміти, якщо університет не готовий до змін – з’являються мертвонароджені спеціальності.
Ну бакалаврат журналістики є, але він не готує нікого.
Тому що є проблема. Хтось повинен бути лідером в цій спеціальності.
Все впирається в те, що лідеру треба платити нормальні гроші, які ви платити не зможете.
Якщо ви запропонуєте – ми зможемо. Ми знайдемо ресурси і будемо платити.
Прийшла одна людина – кинула це. Прийшла інша – кинула. Тому це є проблемою. Тобто фундаментальну частину в журналістиці ми можемо забезпечити.
Ви ж журналіст, ви багато чого вмієте, знаєте і т.д. Але у вас же базової журналістської освіти немає?
Немає.
Ви відповіли на головне питання. Є питання формальної освіти. Питання компетенції і питання компетентності, внутрішньої здатності людини досягти певної мети – це ключова різниця.
Тобто, по компетенції людина журналіст. Вона отримала диплом, її прийняли на роботу.
А є компетентність – внутрішня здатність розв’язувати професійні задачі в конкретних ситуаціях за конкретний період часу з розумінням відповідальності за те, що я роблю.
Якщо у вас немає внутрішньої здатності – диплом не вилікує цю хворобу.
Я можу знати, що таке sin2x, бо я повинен це знати, але аудиторія сидить якій я повинен це передати, вона мене не розуміє.
Для цього ж є відбір.
Який відбір, коли 8 мільйонів людей покинули Україну? Який відбір, коли 80% Херсона виїхали?
Я порівнюю ситуацію з 1945 роком, коли зрозуміли, що місто Херсон потрібно розвивати…
І вони відкрили у Херсонському педагогічному інституті педагогічні курси і готували багато вчителів швидко і не дуже якісно.
На той момент це вирішувало питання.
Держава повинна дати сигнали, що вона готова допомагати і дати регіональний коефіцієнт до зарплати вчителям, вихователям дитячих садків. І люди поїдуть. Через 3-4-5 років, як тільки ситуація вирівнюється – забирайте це.
Але якщо таких сигналів не буде, то людина при однаковій зарплаті – що в Херсоні, що в Одесі, буде обирати Одесу.
Це означає, що Херсон і далі буде знаходитись в сірій зоні.
Тобто тепер винуватий не нарід, а влада? Менш злочинна.
На мій погляд, взагалі немає винних і не може бути по суті.
Моя позиція наступна: ми повинні розуміти, що працює не так і що потрібно зробити в тому часі, в якому ми зараз знаходимось для того, щоб у майбутньому було краще.
Є якісь результати програми розвитку людського капіталу, яку ви лобіювали?
Людський капітал. Вона працює. Там дуже багато людей, область профінансувала. І в ХДАЕУ (Херсонський державний аграрно-економічний університет, – МОСТ), і в ХНТУ (Херсонський національний технічний універститет, – МОСТ).
Є якісь результати?
Ви побачите, Юшко (начальниця управління освіти Херсонської ОВА, – ред.) може видати результати. Наша задача була – навчати, а Юшко може по призвищах розповісти.
Мені здається, що це було рятування ВНЗ від недобору за рахунок платників податків
Я побачив, що за статистикою з 2014 року – 8% кожен рік молоді в області. Нам потрібно шукати магніти. А що може зупинити міграцію молоді? Наприклад ТРЦ «Фабрика», гарні дороги, мостоперехід.
Це ринок, а ваш інструмент був не ринковим.
Тому що не дали. Внутрішньо люди розуміють важливість освіти, але як тільки доходить до грошей всі кажуть «не на часі». Потім. Тому, на жаль, в Україні завжди слова про важливість освіти і фінансування освіти були різними величинами
Може, тому що хороша освіта повинна дорого коштувати?
Ну якщо на освіту в середньому йшло 1000 доларів на рік на людину, про яку якісну освіту може йти мова.
Потрібні лабораторії, потрібно викладачам платити. Сьогодні ми обговорювали, що нам потрібна ліцензія на Гугл-софт, Майкрософт, за це потрібно платити. Це зараз безкоштовно, бо війна.
На розвиток університету виділяється дуже мало коштів. За попередній рік ми втратили 30 млн. гривень на спецфонді. Тому ми понизили у два рази вартість навчання, з 24 тисяч гривень зробили 12. І половину студентів перевели на бюджет. Я на засланні у Верещук (міністерки з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, – МОСТ) про це сказав, мабуть, тому мене на наступне засідання і не запросили. Було 40 мільйонів – стало 10 на спецфонді. І з 1 січня держава забрала ще 10%.
Ну я не бачив ваш бюджет.
А там ви побачите все, окрім рядку, який найважливіший: “на розвиток університету”.
Так може ці всі 4 університети Херсону не потрібні?
Тоді я задаю питання. Якщо їх не буде, що тоді ми робимо? Візія повинна бути. Образ, до чого ми повинні прийти. І як. Ми розвивали людський капітал…
І за програмою розвитку цього капіталу, за гроші громади вчилися діти голів громади, діти старост…
Яка різниця. Якщо начальник хоче свою дитину навчати в Україні… Діти моїх знайомих учаться в США, Лондоні. Та слава богу, що якийсь начальник хоче навчати свою дитину в нас.
Я вважаю, що це неправильно – за рахунок інших платників податків тягнути оці вузи.
А треба як в Польщі 15 років тому. У них як було – фізиків 2, істориків 3 прийшло. Я кажу: у вас населення 100 тисяч, вас треба закривати, у них було студентів менше, ніж у нас. А зараз у них студентів більше, ніж 5 тисяч, бо держава туди цілеспрямовано інвестує. І вони кажуть – нам треба більше освічених людей, ми хочемо, щоб Польща була найкрутішою, кожен собі проб’є дорогу…
Сантехніком у Британії.
Не всі – я знаю тих, які були офіціантами, вони вертаються і стають крутими людьми, бо вони там пройшли школу і зрозуміли, як влаштоване це суспільство. Страшного тут нічого немає. У японців це також так – піди попрацюй офіціантом або двірником, щоб ти став краще.
Але повернемося до наших реалій – ВНЗ готують студентів у тепличних умовах.
Я між молотом і наковальнею. З одного боку, мені треба, щоб у мене студенти були, а з іншого – щоб була якість. Я б їх усіх (студентів, – МОСТ) вишикував, щоб вони навчались, як в радянські часи. Якщо по повній схемі, то в мене просто студентів не буде. І всі будуть казати – ну Співаковський, ти молодець, якість в тебе супер, але де твої студенти?
То це буде змагання з тим, хто буде добрішим до студентів?
Ні. Треба знаходити слова, формувати мотивацію – як і з дитиною. Вона не завжди хоче робити так, як ти хочеш, але ти можеш робити “гав-гав-гав”. Найпростіший шлях – прибрати проблему. Але це не наш метод. Ми працюємо, вмовляємо – частину студентів треба вмовляти, що зробиш. Ми не в Оксфорді.
Ми можемо все це кинути. І що буде? Взагалі нічого не буде. Вони будуть їхати в польські вузи, працюватимуть… десь. Не будуть геніальними, але їх вбудують в систему, в економіку. Економіка так побудована, що вона знаходить куди і кого поставити.
А у нас як? Економіка – це ми. Рахували, що десь 40 мільйонів гривень в рік університети платять в бюджет міста.
Я Прокудіну (Олександру Прокудіну, начальнику Херсонської ОВА, – МОСТ) пишу – він навіть не реагує. Я – найкрупніший платник податків…
А в Івано-Франківську мер розуміє, що університет – платник податків. І це відчувається.
Але Прокудін не Марцинків.
Якщо б я був таким принциповим і прямолінійним як у 1989 році, коли рідній сестрі поставив 3 бали по методиці викладання інформатики… Три бали – рідна сестра. Але я зрозумів, що світ не однолінійний і навіть не плоскосний. 3D.
Про необхідність Херсону мати три великі ВУЗи, в яких пересікаються і дублюються спеціальності, ви мені так і не відповіли
Я казав про візію. Ми маємо відповісти собі на всі питання. І далі вирішувати, що і як робити. Єдине скажу, мені б дуже не хотілося стати останнім ректором Херсонського державного університета. Може б я давно все кинув, якби не це…