Дегуманізація України є одними з провідних завдань російської пропаганди. І, виконуючи його, співробітники прокремлівських медіа, дуже часто вдаються до розповсюдження неправди.
Що кажуть окупанти
Підконтрольний російським окупантам міністр культури Херсонської області Олександр Кузьменко дав інтерв’ю прокремлівському телеканалу «Таврія», який працює на окупованій частині Херсонської області.
В цьому інтерв’ю Кузьменко розповів, з якими обмеженнями і заборонами начебто доводилося стикатися діячам культури в Україні в останні роки.
За словами Кузьменка, в українських бібліотеках вилучалися з фондів книжки тільки за те, що вони – російськомовні.
Якщо згадати те, що робила Україна, просто вилучала російськомовні видання. Зважаючи на все, ці видання ховалися або знищувалися, спалювалися. Внаслідок цього бібліотеки спорожніли, російськомовні видання поступово зникли з наших бібліотек,
казав окупаційний міністр.
Оскільки Олександр Кузьменко за освітою – музикант (працював директором Херсонської музичної школи №4), він не міг пройти повз і рідної для нього сфери діяльності і висловився про своє бачення ситуації в українській музичній сфері:
Ті твори, які нам забороняли виконувати, грати, співати, зараз ми все це виконуємо на сто відсотків. Наприклад, це марш «Прощання слов’янки» Агапкіна. В Україні його забороняли виконувати. Як можна заборонити таких композиторів як Чайковський, Римський-Корсаков? Це ж класика.
Чому це неправда
Кажучи про ситуацію з бібліотеками, Олександр Кузьменко майже повторив фейк, який в лютому 2023 року поширював депутат держдуми Росії, а зараз – окупаційний сенатор від Херсонщини Ігор Кастюкевич. Він також казав про вилучення з українських бібліотек і про спалювання російськомовних книжок.
Тоді ці твердження спростувала очільниця управління культури Херсонської міської ради Світлана Думінська. За її словами, в херсонських, як і в усіх інших українських бібліотеках, книжки не вилучаються з обігу лише через мову, якою вони написані. І тим більше не практикується в Україні спалювання книжок.
Твердження і Ігоря Кастюкевича, і Олександра Кузьменка щодо книжок на 100% не відповідають дійсності.
Так само як і твердження щодо музики. І марш «Прощання слов’янки», і твори Петра Чайковського та Миколи Римського-Корсакова в Україні ще нещодавно виконувалися, і не було ніяких заборон. Підтверджень цього чимало.
Звісно, зараз виконання в Україні творів навіть тих російських авторів, які не мають відношення до сучасної РФ, недоречне з очевидних та зрозумілих причин. Власне, це стосується не тільки музики, а й усіх сфер культури. І винна в цьому тільки Росія.
А стосовно «Прощання слов’янки» є цікавий факт, про який Олександр Кузьменко як музикант-духовик, можливо, знає, але не каже про це в інтерв’ю пропагандистам.
Марш дійсно був під забороною понад 30-ти років, але – в СРСР. Вперше виконаний в 1912 році військовий марш російського композитора Василя Агапкіна став під час громадянської війни маршем кількох білогвардійських підрозділів: армій Денікіна, Колчака, Дроздова, ще деяких. Через це марш заборонили, і заборона була знята лише в 1957 році.
Стосовно заборон варто зазначити, що до цієї практики часто вдавалася саме Москва, і українська культура – одна з найбільш постраждалих. До набуття Україною незалежності були забороненими твори багатьох українських літераторів і композиторів, зокрема, загиблих під час сталінських репресій або тих, які були змушені емігрувати.
Чому це важливо
Пропагандисти всіляко намагаються зобразити життя в Україні в максимально непривабливому світлі. Про нашу країну говорять і пишуть як про нібито неофашистську, нацистську, як про країну, якою керують радикальні націоналісти.
Таким чином росіяни намагаються виправдати окупацію українських територій, подати її аудиторії пропагандистських медіа як боротьбу з фашизмом, визволення від нього. З цією метою прокремлівські медійники часто проводять паралель між бойовими діями Другої світової війни і теперішніми подіями, асоціюючи російських військових з радянською Червоною армією, українських – з військами гітлерівської Німеччини.
Але лише маніпуляцій мало. Потрібні факти, які підтверджують тези пропагандистів. Фактів, які відповідали б дійсності, немає. Бо справді в Україні немає такої популярності ультраправої ідеології, як це хочуть показати окупанти, також немає радикальних націоналістів при владі.
Тому наратив російської пропаганди про «фашистську Україну» супроводжується величезною кількістю псевдопідтверджень у вигляді фейків про заборону в країні книжок, музики, про нібито формування протягом років ворожого ставлення до всього російського.
Власне, зараз поняття «російське» і «вороже» дійсно тотожні для багатьох українців. Але відбулося це не через міфічний укрофашизм, про який кажуть росіяни, а через неоголошену війну проти України, яку розпочала і веде Росія.
* Матеріал створено за підтримки Центру прав людини ZMINA.
