Коли нас зустріли, то сказали: “Сюди на техніці ще ніхто не добирався”
Боєць 59-ої окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка із позивним “Фантом” спеціалізується на дронах, пристосованих для скидання снарядів на ворожу техніку.
В його активі вже багато знищених російських корит. “Фантом” розповів про незабутній вихід на ворожі позиції, коли довелося форсувати річку, а потім півдоби сидіти під вогнем противника.
«Ми отримали задачу – враження ворожого танку, який дуже заважав нашим на цій ділянці. Зазвичай перед виїздом проводимо підготовку протягом одного-двох днів.
А тут одержали цілевказання перед самим виїздом.
Їхали на броні.
Цього теж не робили раніше, бо військова техніка жорстка і може пошкодити елементи комплексу БПЛА.
Довелося їхати п’ять кілометрів по відкритій місцевості, при тому, що противник тримав пануючу висоту.
До того ж, працювала ворожа авіація. “Бонусом” ми ще й мали форсувати річку. А відразу за нею був різкий підйом.
На місці нас чекала група спостереження. Вони повідомили, що сюди на техніці ще ніхто не добирався.
Коли я вилетів подивитися місцевість, виявилося, що там не один танк, а чотири!
А комплектів ураження я мав лише два.
Вночі вилетіли на роботу. Вразили один танчик, закинувши снаряди у відсік двигуна.
З другим танком було важче. У нас виникли проблеми з акумулятором і, по-правильному, ми не мали б виконувати політ.
Але екіпаж був досвідчений, вирішили ризикувати. Танк був добре замаскований. Ми скинули снаряд, він упав поряд.
А оскільки були проблеми з АКБ, то ми були змушені по прямій лінії повертати борт на себе. Росіяни почули, куди пішов дрон, і почали насипати з інших танків прямо по нас.
У маленьких копанках для піхоти ми просиділи під вогнем 15-16 годин. Нас мали вивозити тією самою БМП, але вона не приїхала.
Виявилося, що переправу остаточно знищили. Тобто нас “утюжать” – а ми, як мішені, сидимо відрізані. Зрештою, вирішили йти пішки, а комплекс залишати.
Бо люди важливіші.
А комплекс нам повернули ціленьким за кілька днів», – розповів “Фантом”.
Фурії, валькірії, лелеки
Відеоролики зі скиданням боєприпасів на ворога та ворожу техніку постійно мають високу популярність у соцмережах.
Та насправді основна задача безпілотників на війні – це розвідка. Аеророзвідка – значно безпечніша й ефективніша для виявлення ворожих позицій і коригування вогню.
Її використовують також для інспектування дружніх фортифікацій на предмет вдалого маскування. “Очі в небі” дозволяють зменшити втрати серед особового складу.
“Аеророзвідка стала масовою і популярною в цій фазі війни з Росією. Але її розвиток у нас почався завдяки ентузіастам приблизно у 2014-2015 роках.
Це не виникло за ці шість місяців. Просто більше людей прийшли до цього зараз, бо існують більші потреби і більші можливості з забезпечення літальними апаратами”, – каже інструктор з аеророзвідки “Гатило”.
На фронті найбільш поширені саме розвідувальні БПЛА. Найвідоміші військові моделі – “Лелека-100”, “Фурія”, “Валькірія” тощо.
Переважно, такий безпілотник спроможний вилетіти на кількадесят кілометрів і пробути в повітрі до трьох годин, надсилаючи інформацію в режимі онлайн.
Серед цивільних моделей в українському війську масово поширені пристрої від “DJI” та “Autel”. Їх використовують артилерійські підрозділи, мінометні розрахунки, танкісти тощо.
«Люди почали літати на найбільш масових дронах, які були доступні на українському ринку до війни. Передовсім, дронах марки “DJI”.
При низці недоліків найбільшою перевагою цих апаратів була… просто наявність. Бо почали скуповувати все», – розповідає “Гатило”.
З його слів, основним постачальником безпілотних апаратів для української армії є волонтерські ініціативи.
«Завдяки українському народу, який підтримує армію, дрони вартістю 3,5 тисячі доларів США вважаються дешевими.
Наприклад, “Mavic 3”. Якби ми до цієї стадії війни запитали у звичайного військового, що таке 3,5 тисячі доларів для їхнього підрозділу, – це були б колосальні гроші.
А, наприклад, дрони серії “Matrice” уже вважаються дорогими – від 9 тисяч за дрон не в повній комплектації і до понад 25 тисяч», – розповідає “Гатило”.
Цивільні дрони можуть нести невелику кількість вибухівки для ураження техніки та живої сили противника.
До апаратів чіпляють різні системи скидання вантажу, експериментують зі снарядами і вибуховими речовинами.
Організація “Аеророзвідка” розробила дрон R18. Апарат має вісім підйомних гвинтів, може нести декілька кілограмів корисного навантаження.
Модель позитивно проявила себе ще 2014 року й активно застосовується зараз.
Дрон, створений для цивільного використання, має низку недоліків, якщо порівнювати його з власне військовими моделями.
Цільово мілітарних “пташок”, які мають ЗСУ і які надають партнери, є значно менше.
Ударні БПЛА мають кращі технічні показники – вони спроможні триваліший час працювати у повітрі літають і на дальшу відстань – навіть до тисячі кілометрів.
До них належать, наприклад, український літак “PD-2” і широко відомий “Bayraktar TB2”. Великий ударний БПЛА може нести керовані авіабомби або протитанкові ракети.
Цими безпілотникам керують кілька людей зі спеціальної наземної станції. І, звичайно ж, такі апарати використовуються й для розвідки у глибокому ворожому тилу.
Дрони-камікадзе – це, фактично, керований боєприпас, котрий має камеру і котрим може управляти пілот. Одними з найбільш відомих є “Switchblade”.
На чому літає ворог?
У війні проти України росіяни теж намагаються використовувати цивільні дрони, присутні на широкому ринку.
Їхній “волонтерський” рух має значно менший розмах, ніж наш. Відповідно, й можливості у використанні звичайних безпілотників є меншими.
Аналогічно окупанти намагаються експериментувати і з системою скидання боєкомплекту.
Щоправда, їхній підхід є безвідповідальним: вони не ставлять систем самоліквідації, тому снаряди, котрі не розірвалися, стають загрозою на роки наперед передовсім для мирного населення.
Натомість Росія має більший флот пристроїв саме військового призначення. Серед них найбільше виділяються БПЛА “Орлан-10”.
Росіяни також використовують дрони-камікадзе “Куб”.
«Ми маємо ряд своїх крилатих БПЛА, але за кількістю і якістю вони поступаються російським.
Зате якщо ми говоримо про “Байрактар”, то в Росії нічого подібного немає», – розповідає “Гатило”.
Зі слів “Гатила”, росіяни також мають більше засобів радіоелектронної боротьби, котрими вони зривають польоти українських БПЛА.
“Росіяни добре готувалися до війни”, – коментує він.
Водночас, “Гатило” хвалить українські системи радіоелектронної розвідки.
“Вони виявляють РЕБ, передають інформацію, а вже інші наші підрозділи систематично їх знищують. І так само систематично вони з’являються знову”, – констатує воїн.
Командир окремої роти технічної розвідки “Ярило” упевнений, що невдовзі український флот безпілотників стане потужнішим, аніж російський.
“У росіян ці технології стоять на озброєнні давно. Їхній ресурс літаків більший. Для нас втрата дрону – це втрата спроможності, для них – тимчасова матеріальна втрата.
Але з часом, гадаю, санкції проти Росії матимуть ефект. Деякі західні технології до них не доходитимуть, тому їхні комплекси стануть невідновлюваними.
Натомість наших засобів стає більше завдяки допомозі партнерів. Ми зможемо ефективніше вражати не лише їхні літаки, а передусім наземні станції керування”, – пояснює “Ярило”.
“Це важко. Ти цілий день працюєш. Повертаєшся на базу втомлений, голодний. Можливо, після обстрілів”
Перевагою цивільних дронів є те, що вони є простішими в експлуатації. Навчитися основам керування такими БПЛА можна дуже швидко – для того, щоб бути корисним фронтові, достатньо тижня практики.
Складніші дрони вимагають уже більш тривалих тренувань. Наприклад, для дорогих БПЛА типу “Matrice” потребується принаймні два тижні інтенсивного навчання.
Інструктори кажуть, що найважливіше – навчитися керувати дронами так, щоб не втрачати. Втрата апаратів – це не катастрофа, таке трапляється через дію ворожих РЕБ.
Але бажано звести цю статистику до мінімуму, щоб не було втрат через помилки наших пілотів.
“Найважливіша риса для пілота дрона – бажання і вміння вчитися. Якщо людина вважає, що за тиждень можна чогось навчитися, і відразу почати щось робити, і більше не вдосконалюватися, то така людина не буде хорошим пілотом.
Хороший пілот вчиться у кращих пілотів. Якщо літаєш на малому дроні, вчишся у тих, хто літає на великих. Це важкий процес. Ти цілий день працюєш.
Повертаєшся на базу втомлений, голодний. Можливо, після виходу з-під обстрілів. І після цього ще маєш аналізувати помилки, нову інформацію, отриману від інших пілотів або в ході розвідки”, – каже “Гатило”.
Аеророзвідники кажуть, що фізична підготовка для пілота важливіша за вогневу. Без тренованого тіла важко пілотувати апаратом по кілька годин без перерви.
Важко йти на позиції по 2-3 кілометри у повному спорядженні. Воїн мусить зберігати концентрацію в напружених і мінливих умовах.
Він мусить планувати операції, використовуючи широкий спектр інформації – дані про погоду, рельєф, тактичну ситуацію.
“Літати на дроні, напевно, найлегше з того, що треба вміти, щоб приносити користь. [Для пілотування] потрібні – орієнтація на місцевості, розуміння лінії фронту, позицій противника, загальних військових дій, які відбуваються в секторі, координація між підрозділами, топографія.
Компонент аеророзвідки дуже важливий на Півдні, тому що активні бойові дії ведуться за допомогою артилерії.
Я за п’ять місяців не стріляв із автомата. Моя зброя – це очі в небі”, – розповідає аеророзвідник 59-ї ОМПБр Павло Петриченко.
Коригування артилерії
“У сьогоднішніх умовах ледь не кожному бійцю на фронті потрібно мати первинні навички керування дроном.
Так, наприклад, на спостережних пунктах, перебуваючи в окопі, можна оглядати, що відбувається довкола.
Або вночі треба треба перенести засіб ураження поближче, щоб відпрацювати по цілі. Ще вдень там було чисто – а тепер невідомо, чи є хтось у тому напрямку.
Можливо, зайшла група противника?
Можна підняти дрон з тепловізором, подивитися і виконати завдання без втрат”, – пояснює важливість безпілотників “Ярило”.
Важливою функцією є коригування вогню для артилерії.
«Раніше використовували традиційний метод, коли жива людина спостерігала за ціллю, повідомляла про влучання, і артилерія підправляла розрахунки.
Коригувальник був під великою загрозою. Відстані невеликі, точки, з яких коригується вогонь, пропрацьовуються противником, по них могли працювати снайпери, міномети та інше.
Тепер коригувальник може перебувати від п’яти кілометрів до десятків кілометрів від “очей”, які допомагають точніше вражати цілі», – говорить “Ярило”.
Спостереження за влучаннями підвищує і морально-бойових дух: артилеристи бачать результати своєї роботи. Працювати цікавіше, з’являється азарт.
Іван Антипенко для видання ҐРУНТ