Мистецтво як зброя
Ми запускаємо нову серію історій про незламних херсонців.
Після 24 лютого 2022 року війна розкидала мешканців Херсона по Україні та усьому світі.
Незважаючи на буремність сьогодення, херсонці продовжують розвивати свій бізнес та працюють в іншому місці, чекаючи на повернення додому.
Кожен з наших героїв унікальний, має свою історію, мрії та цілі.
Олександра Кубанкіна – художниця та берегиня великої родини. Майстриня пробула в окупації 4 місяці в селі Верхній Рогачик на Херсонщині. За цей час вона не переставала малювати та допомагати Збройним Силам України.
Про важкий період окупації, продаж картин на користь ЗСУ та творчість воєнного часу – далі у нашому матеріалі.
Олександра Кубанкіна
Олександра – мати 5 дітей та людина з чіткою громадянською позицією.
За освітою вона викладач образотворчого мистецтва, все своє життя працювала з дітьми. Зізнається, що навіть не може назвати роботу роботою, настільки вона приносить задоволення.
Своїм найдорожчим скарбом вважає свою велику родину – Олександра з чоловіком мають 5 дітей, найменшій дочці – 5 років.
Всі діти майстрині люблять малювати. Старші займалися у художньому класі у Верхньому Рогачику та виборювали перемоги у міжнародних конкурсах. Молодша донька ні дня не проводить без фарб. Олександра вважає, що саме вона продовжить художній сімейний шлях.
Олександра займається творчістю з дитинства, тоді ж вона вирішила пов’язати своє життя з мистецтвом.
Окрім родини та творчості, майстриня активно бере участь у громадській діяльності: вона є лідеркою Чистопільської ТГ ЗеМолодіжки Херсонщини, волонтеркою БФ “Support Kherson” та членом Творчого некомерційного інтернет-проекту “Портал незалежних художників”.
Перший день повномасштабного вторгнення пам’ятає до найменших дрібниць. Каже, що його неможливо викреслити зі спогадів. Про війну чула з оповідей прабабусі і в жодному страшному сні не могла уявити повторення такого жахіття в сучасності.
Рідне селище художниці Верхній Рогачик майже відразу опинилось під окупацією – російська техніка безперестанно прямувала вулицями. Окупанти одразу пограбували всі магазини й банк. Навіть іграшки взяли. Олександра згадує, що росіяни одразу поводились як варвари та нелюди, вони не мали жодного співчуття до мирних жителів.
Більше за все Олександра хвилювалась за дітей, однак не змогла сидіти склавши руки під російським гнітом.
Вона з чоловіком співорганізовували мітинги в рідному селищі – створювали плакати, таблички з лозунгами, збирали людей.
Коли масове скупчення людей на площі стало небезпечним, майстриня знайшла новий спосіб спротиву – мистецтво. Олександра взялась створювати портрети на замовлення, а отримані кошти перераховувала ЗСУ. Тоді вдалося зібрати близько 20 000 грн.
Оскільки фізично відправляти готові портрети не було змоги, вона надсилала їх у вигляді фото, однак люди все одно продовжували робити замовлення та активно донатити. Іноді доводилося малювати полонених та загиблих, що викликало особливо сильні емоції.
Після 4 місяців окупації було прийнято рішення виїжджати на підконтрольну територію України. Тоді родині Олександри, як і багатьом жителям Херсонщини, довелось зібрати всі почуття та речі в одну маленьку валізку.
Дорога була важкою. Безліч російських блокпостів, зруйновані будинки, розбиті згорілі авто. 10 довгих годин у черзі на вирішальному блокпості. У сірій зоні колона автомобілів, у якій їхала Олександра, зазнала мінометних обстрілів з боку військових РФ. Полегшення настало тільки при зустрічі з українськими військовими, – тоді ніхто не міг стримати сліз. Олександра згадує, як вільно дихалось на підконтрольній Україні території, яким легким та неймовірно свіжим здавалось повітря.
Ще в окупації майстриня створювала картини та брала участь у міжнародних конкурсах та всеукраїнських виставках онлайн.
Художниці хотілось продемонструвати у картинах всьому світові стан українців та країни загалом.
Після евакуації майстриня не припинила творити. Каже, що особливо сильно її надихають земляки, які зараз знаходяться на тимчасово окупованих територіях.
Наприклад, картина “Не стрічка, а символ незламності Херсонщини!” створена на основі реального фото, зробленого на окупованій території волонтерами БФ “Support Kherson”. Саме вона успішно мандрує творчим майданчиками світу та принесла вже дві перемоги: восени у Європі та нещодавно у V Міжнародному двотуровому фестиваль-конкурсі мистецтв «Yula Spring Fest».
“Не стрічка, а символ незламності Херсонщини!”
Картина “- Що в тебе болить? – Україна!” минулого літа взяла перше місце у Лондоні.
“- Що в тебе болить? – Україна!”
Зараз Олександра з родиною перебуває у Києві. Майстриня не полишила громадську діяльність, вона продовжує активно займатись волонтерством. У вільний час створює малюнки стел, знаків Херсонщини на папері, а також переносить зображення на прапори України.
Нещодавно почала висвітлювати роботи у соцмережах та тішиться щоденними позитивними відгуками від земляків, подяку за свого роду підтримку. Каже, що часто зворушливі слова доводять до сліз.
За 12 років майстриня створила більше 300 робіт, більшість із них вона намалювала за останні півтора року.
Своєю найкращою роботою вона вважає картину “Не стрічка, а символ незламності Херсонщини!”.
“Здається, що вона написана не лише моєю рукою, а й серцями 1000 незламних земляків”, – каже Олександра.
Олександра мріє повернутись додому, на рідну Херсонщину:
“Навіть іноді уявляю, як саме я побачу рідний двір, зайду у дім. Мабуть, я просто буду мовчати і плакати від радощів”, – не стримуючи емоцій, мріє Олександра.
Майстриня з оптимізмом дивиться на майбутнє та вірить в найскорішу перемогу:
“Скоро настане довгоочікуваний день нашої Перемоги. Тому моя мета: наближати її усіма силами”.
