“Не треба нас знімати! Не фотографуйте нас!”, – кричать жінки і чоловіки, яких ми бачимо біля двох торгових точок – єдиних працюючих на ринку херсонського мікрорайону Корабел, більш відомого як Острів.
Тут можна купити алкоголь в асортименті, якому б позаздрили інші херсонські торгівельні заклади. По всьому видно, що цей пункт незламності – доволі популярне місце. Продавчиня ловко задовольняє потреби відвідувачів, які, не дивлячись на ранній час, вже або ще, веселі та балакучі.
“Ви назнімаєте, викладете це в мережу, прилетить дрон і перех**чить тут усе”, – каже один з чоловіків.
Відповідаємо, що російські військові за допомогою дронів-розвідників і так мають повну інформацію про те, що відбувається на Острові.
“Ми знаємо. Та все одно навіщо зайва інформація? Ми боїмося. Не викладайте це нікуди”, – каже жінка, яка стоїть біля одного з працюючих ларьків і чує нашу розмову.
Відчувалося, що незримо був присутній ще один «співрозмовник» – ірраціональний страх: теперішні “острів’яни” настільки налякані, що вбачають небезпеку у будь-якій людині, яку вони не ідентифікують своєю, особливо – якщо ця людина – з фото- чи відеоапаратурою.
Ринок виглядає давно покинутим.
Окрім алкоточки, тут працює ще один магазин – продовольчий, із асортиментом, який у народі називають «тисяча дрібниць». Усі інші торгові точки закриті, як і розташовані поруч з ринком супермаркет і будівельно-господарчий магазин.
“У нас усе є – і вода, і їжа, і цигарки. Молочні продукти навіть привозять, ковбаси…”, – каже один із мешканців, що стоїть біля ларьку з банкою Pepsi в одній руці і цигаркою в другій.
На запитання, чому з мікрорайону не вивозиться сміття, чоловік відповідає: «Це ж – не до нас. Це ж – до «Парків Херсона» (міське комунальне підприємство, – МОСТ). Вони теж не проти, але їх не пускають. Розпорядження є. Вони, може, і не проти приїжджати, хоча у них і машина велика. Не пускають їх».
Чоловік, судячи з його слів, не проти, аби автомобіль для вивезення сміття час від часу приїздив в один з найнебезпечніших мікрорайонів Херсона по пошкодженому мосту через річку Кошову, ризикуючи стати жертвами російських артилерійських обстрілів чи дронових атак.
Ба більше, він починає теоретизувати з приводу можливості самостійно полагодити пошкоджений російським КАБом газогін.
Все це виглядає сюрреалістично і ситуацію можна було б назвати десь кумедною, якби не смертельна небезпека, яка висить над цим місцем вже понад три роки.
Евакуювалися не всі
За даними Херсонської міської військової адміністрації, зараз у мікрорайоні Острів живуть близько 240 людей. Вони або не виїжджали під час масової евакуації, оголошеної на початку серпня 2025 року, або повернулися після неї. Евакуацію оголосили через сильні пошкодження, які отримав після російських бомбових ударів автомобільно-пішохідний міст через річку Кошову.
У перші дні після удару, під час найінтенсивнішого етапу евакуації, з Острова вивезли понад 600 людей з приблизно 1800, які тоді жили у мікрорайоні. Станом на початок вересня евакуювали загалом близько 1700 людей. За словами заступника начальника Херсонської МВА Антона Єфанова, на Острові залишається близько 240 херсонців, з яких 4 – маломобільні.
“Якщо буде необхідність, вони можуть зв’язатися з нами і ми надамо їм допомогу щодо евакуації. Це виключно їхнє рішення. Більшість громадян написали заяви про відмову від евакуації”, – прокоментував Єфанов.
Зараз у мікрорайоні відсутнє газопостачання, вода подається за графіком і лише дві години на добу (з 09.00 до 11.00). Опалювального сезону 2025-2026 у мікрорайоні, скоріше за все, не буде. За словами начальника Херсонської міської військової адміністрації Ярослава Шанька, через велику небезпеку там немає можливості провести підготовчі роботи.
У МВА кажуть, що видаватимуть людям електрообігрівачі. А що робитимуть мешканці, якщо через ворожі обстріли виникнуть серйозні проблеми з електрикою? Прожити без опалення навіть в умовах не суворої херсонської зими – неабияке випробування.
До речі, проблеми з електрикою на Острові – часте явище. Так, 25 вересня 2025 року унаслідок обстрілу, вчиненого російськими військовими, мікрорайон лишився без світла.
Але декілька сотень людей вирішили не виїжджати.
Звісно, за кілька годин перебування на Острові ми не побачили усіх теперішніх мешканців мікрорайону. З тих, кого бачили і з ким спілкувалися, дехто виглядав як людина, що веде маргінальний спосіб життя, декого можна назвати словом «дивний». Втім, траплялися і звичайні люди.
“Поки що вирішила залишитися, але ближче до зими, може виїду. Бо хоч світло і вода є, та газу немає”, – каже місцева мешканка Наталія. Жінка йшла з ринку, поспішала і не була налаштована на тривалу розмову. Острів – місце, де з міркувань безпеки краще пересуватися швидко.
“Ті, хто зараз тут залишився, тут і далі житимуть”, – каже ще одна жінка, яка проходила повз, теж ідучи з ринка.
“А ви чому не виїжджаєте?”, – питаємо у неї.
“У мене, – відповідає, – батьки – тут. Їм – по 80 років. Не хочуть виїжджати”.
Мікрорайон «для своїх»
Повертаємося до ринку. Місцеві до нас вже трохи звикли, і розмова йде спокійніше. Говоримо про мародерство, яке на Острові – дуже серйозна проблема.
“Зрозуміло, майже порожній мікрорайон – це спокуса. Мародерство – “побочка” того, відбувається зараз”, – каже чоловік з Pepsi і цигаркою.
Він розповідає, що чув про нещодавній рейд поліції на Острові, під час якого затримали чотирьох мародерів, ймовірно, місцевих мешканців. Бо зараз потрапити на територію мікрорайону можна лише через блокпост, де пропустять лише за наявності місцевої прописки.
«Мародери, – розповідає чоловік, – явно працювали по якимось наводкам, бо грабували лише ті квартири, де була хороша техніка, якісь інші цінності”.
Він каже, що місцеві намагаються відстежувати появу небажаних гостей: “Тут же зараз мало людей, тому одразу помічаєш, якщо з’являється хтось незнайомий”.
З серпня громадський транспорт на Остров не ходить. Мешканці мікрорайону ходять на “велику землю” переважно пішки, ризикуючи потрапити під обстріл або стати жертвою російського FPV-дрона.
Валерій і Сергій
У дворах, трошки вглиб від ринку порожньо. Але знайти співбесідників можна.
Їх ми побачили на лавці біля одного з будинків. Обидва – немолоді, але ще й не старі. Кожному – десь за 50.
На запитання, як вони живуть, відповіли, що є можливість набирати питну воду, хліб регулярно привозять. Тому виїжджати не хочуть.
“Нема куди їхати. Немає на це грошей. Їхати кудись, де ми будемо, як кажуть, один на одному? У мене – сім котів і собака”, – каже Валерій.
“У мене – кіт, якому 15 років. Він звик вдома жити з народження. Куди я з ним поїду?”, – каже Сергій і розповідає, що недавно пішла з життя його мати.
“Довелося позичати гроші на похорон, – каже чоловік. – Похорон – найдешевший. Обійшовся у вісім тисяч”.
Розповідаючи про життя, чоловіки кажуть, що коли є електрика, то легше, бо можна їжу вдома готувати. А коли її немає, люди виходять у двори і розпалюють багаття. Сергій каже, що і зараз куховарить на багатті, бо не має електроплитки.
“Тут біля багатьох під’їздів – вогнища, викладені з цегли, – каже Валерій. – У нас електроплитка є”.
Чоловік скаржиться, що під час одного з обстрілів його квартира лишилася без скла на вікнах: “Хочу закрити їх OSB-плитами, але не знаю, де їх замовити. І ніхто не підкаже. Голова нашого ОСББ – за кордоном, в Польщі”.
У будинках, де живуть чоловіки, вони – не єдині мешканці.
“У нашому будинку десь троє людей живуть”, – каже Сергій.
“У нашому під’їзді, – говорить Валерій, – окрім мене з дружиною, котами і собакою, ще у чотирьох квартирах є люди. У сусідньому під’їзді одна сім’я є. Ще один під’їзд – зовсім без мешканців. І у ще одному дідусь живе – старенький дуже, і навіть не знаю, чи живий ще”.
На запитання про гуманітарну допомогу чоловіки відповіли, що її не отримують. За словами Валерія, його дружина зверталася в один з пунктів її видачі і отримала пропозицію зателефонувати на гарячу лінію. Але чи зробила вона це, ми з відповіді не зрозуміли.
Обидва чоловіки розуміють, що, живучи на Острові, перебувають у постійній небезпеці. Кажуть, що неодноразово доводилося тікати від ворожих дронів. Казали, що у такій ситуації кепсько, якщо поруч – лише під’їзди, де на дверях – кодові замки.
“Як у себе вдома літають”, – каже про російські дрони Сергій.
А Валерій розповідає, що менш за годину до нашої розмови чоловікам довелося тікати від ворожої “пташки”. Встигли сховатися у під’їзді, звідки чули, як дрон скинув вибухівку десь неподалік.
Двірник Анатолій
Він настільки худий, що мимоволі пригадуються фото з нацистських концтаборів часів Другої світової або ж голівудський фільм “Машиніст”, для головної ролі у якому актор Крістіан Бейл схуд до 55 кілограмів при зрості 183 сантиметри.
Ми побачили цього мешканця Острова біля одного з будинків. Він набирав каламутну воду у пластикові ємності з шлангу, виведеного з підвалу і тачкою возив на стоянку. При цьому анітрохи не турбувався про економію: чимало води лилося просто на землю.
“Я у цьому будинку двірником працюю, – каже цей чоловік, який представився Анатолієм, – тому мені дозволяють тут воду набирати. Бачите, яка у нас вода – мутняк. Правда, якщо відстоїться, то ще нічого так. Хоча раніше була прозора, зараз – не дуже”.
На запитання про життя каже: “Добре живеться. Поки ще не впадаємо у розпач. Поки є вода і є світло”.
Каже, що у будинку, де він живе, зараз живуть близько тридцяти людей. Приблизно стільки ж – і у сусідньому будинку. Ці люди – ті, хто не виїжджав, і ті, хто повернувся, трохи побувши поза домівкою і не зумівши пристосуватися до нових умов.
“У нас тут, – показує рукою на будинки, – цивілізація. У нас і квіти перед будинком є, моя мама за ними доглядає. І голова ОСББ з дружиною живуть у будинку. А є на Острові території, де дуже і дуже мало людей”.
Як і інші люди, які залишаються, Анатолій скаржиться на мародерство, на квартирні крадіжки: “У нас крадіжок немає. Ми слідкуємо за будинком. У квартири лізуть зазвичай уночі. І “бомблять” цілі під’їзди, де немає хороших дверей, хороших замків”.
Чоловік скаржиться на те, що сміття не вивозиться. Каже, що намагається не допустити перетворення свого двору на помийку, утилізує сміття “по-своєму”.
«Музикант Раймонд»
Чоловік порається біля кладовки, облаштованої на цокольному поверсі житлового будинку. На відміну від багатьох мешканців Острова, він дуже охоче пішов на спілкування, і спочатку ми зраділи, та швидко зрозуміли причину такої товариськості. Чоловік живе у власному світі. Правда, війна там присутня. Але…
“Нормально живу, – розповідає чоловік, – і не збираюся звідти виїжджати. Тому що мені цю квартиру дав Сальдо. Сальдо. Ви ж знаєте, хто це? Коли цей будинок здавали, сказав: “Обирай будь-яку квартиру”. Я – музикант. Я не збираюся звідти виїжджати. Мені ж 78 років… Ой! Вісімдесят вісім! Я ж – музикант Раймонд. Граю, як Раймонд”.
Говорячи останню фразу, чоловік піднімає руки і робить ними у повітрі рухи, ніби грає на фортепіано.
Мабуть, “острів’янин” асоціює себе з відомим латвійським композитором та піаністом Раймондом Паулсом.
Під час бесіди сказав, що він налаштовує роялі, і не виключено, що це – чи не єдина правдива інформація, яку ми від нього почули.
Бо коли здавали будинок, де він живе, Володимир Сальдо точно не був мером Херсона, а працював рядовим майстром в одному зі СМУ міста та добряче прикладався до пляшки. Тож дати квартиру піаністу точно не міг.
Чоловік таки назвав свої справжні ім’я та по батькові – Валерій Романович, додавши, що ім’я отримав нібито на честь радянського льотчика Валерія Чкалова.
“Ви ж знаєте Валерія Чкалова, який пролетів під мостом?”, – питає чоловік, можливо вважаючи реальним епізод з радянського фільму “Валерій Чкалов” 1941 року, і додає: “Тоді усі пішли вчитися на льотчиків. І я вчився на льотчика”.
Хоча виглядає чоловік явно як народжений значно пізніше 1941 року.
Проте Валерій Романович хоч, за його словами, і не дуже розуміє, чому з Острова виїхало стільки людей, але остаточно ще не втратив зв’язок з реальністю. Усвідомлює, що в країні – війна. Каже, що під час обстрілів йому страшно. І каже, що “треба закінчувати війну, тоді усі ми класно заживемо”. Про те, яким він бачить закінчення війни, не говоримо. Просто чемно прощаємося.
Рибалка Микола
А ця зустріч не просто здивувала, а навіть приголомшила.
У мирний час людина з рибальським знаряддям – більш ніж звичайне явище для Херсона і тим більш для Острова. Але зараз, коли мікрорайон – навіть не прифронтовий, а майже фронтовий, коли річка Дніпро та її притока Кошова – територія колосальної небезпеки, зустріти на Острові рибалку – аномалія, достойна «Секретних матеріалів».
“Там, біля річки, дрон лежить великий”, – каже нам рибалка після привітання.
Цей чоловік на ім’я Микола каже, що йде додому не з порожніми руками: “Є густерок (прісноводна риба, – МОСТ) з десяточок. Дружина щось з них зготує”.
На запитання, де він рибалить, чоловік відповів: “Це – військова таємниця. Я скажу вам, де, а раптом туди прилетить? Дякую. Не треба”.
Лідія Миколаївна та квіти
Доглянуті квітники біля будинку – ознака, що там живуть люди. А зараз квіти біля тих небагатьох будинків на Острові, де ще хтось лишився, набули майже сакрального значення. Біля одного з будинків, де ще жевріє життя, бачимо доглянутий квітник і літню жінку. Лідія Миколаївна поливає рослини. Говорить, що не може не доглядати за квітником: “Воно ж – живе. Та й красиво”.
“Чого не виїжджаю? – каже вона, відповідаючи на наші питання. – Для цього гроші потрібні, а їх у мене немає. Пропонували евакуюватися. А куди?”.
Розповідає, що минулого року перезимувала відносно непогано, бо централізоване опалення було. На відміну від позаминулого року, коли люди утеплювалися, нагріваючи на газових плитах цеглини.
“Від цього, – каже жінка, – стелі «пітніли», шпалери від стін відклеювалися. Зараз газу немає. Сподіваюся, зможу користуватися електричним обігрівачем. Їжу готую на електроплитці”.
За словами Лідії Миколаївни, воду дають вранці на 2-3 години: “Раніше двічі на день давали, зараз – один раз. За цей час треба встигнути і помитися, і запас зробити, щоб і для себе було, і щоб квіти полити”.
На запитання про медичну допомогу і забезпечення ліками жінка розказує, що просить купити ліки знайомих, які інколи вибираються на «велику землю», а з медичною допомогою – кепсько. На Острові немає жодного лікаря і через величезну небезпеку у мікрорайон не приїде швидка допомога.
Незадоволена Ірина Валентинівна
У сусідньому дворі немолода жінка підмітає біля під’їзду. Каже, що звати її Ірина Валентинівна. І “вибухає” пасіонарною промовою із звинуваченнями на адресу місцевої влади: “З Острова зробили помийку! Все повідключали! Людей повиганяли, ті дві тисячі (мабуть, йдеться про державну допомогу для ВПО, – МОСТ) пообіцяли. Був величезний шикарний мікрорайон. Зробили гетто! А Херсон взагалі перетворили на концтабір!”.
Помічає, що її знімають на відео. Питає: “А чого ви не спитали дозволу?”. Але розмову продовжує.
На запитання про те, чому лишається на Острові і що робитиме, якщо росіяни повністю зруйнують автомобільний міст, відповідає: “І не виїду! Це – моє “гніздо”! А чого міст не ремонтують?! Мій син працював на машині, їздив через Антонівський міст по понтону доки можна було. Дірка якась у мосту? Так хай ремонтують! У мене слів немає! Стоїть мертвий мікрорайон! Звалище!”.
Вважає, що треба жити перспективою на краще.
“Людина для чого створена? Щоб бачити, а не чекати! Коли його (міст через Кошову, – МОСТ) підірвали, а ви назло (ось вам, кацапи!), ви нас – так, а ми… У нас все одно світло є, у нас все одно вода є, у нас все є, і ми живі, а ви ніфіга нас не візьмете нічим. Ось, як треба жити! А не так, що: ой, а раптом вони – нас, а раптом… Ну тому вони і колошматять нас в хвіст і в гриву”.
Вони обрали гетто
Не можна не визнати, що Острів таки перетворюється на свого роду гетто. Без можливості надати людям медичну допомогу та інші послуги, які потрібні для більш-менш нормального життя.
Працівники поліції постійно перебувають там, але сил для для проведення тих же рейдів проти мародерів просто не вистачає.
Але, попри все і як би там не було, залишатися у цьому гетто – вибір самих людей.
Публікація створена в рамках проєкту Інституту висвітлення війни та миру (IWPR) «Посилення громадського контролю» за фінансової підтримки Норвегії.»