Після окупації Верхньорогачицької громади освітяни та працівники культури змушені працювати дистанційно. Це змінило пріоритети роботи у бік збереження звʼязку з мешканцями громади, більшої підтримки дітей, молоді, педагогів та підготовки до майбутнього відновлення.
Про те, що відбувається зі школами на окупованій території та як громада зберігає звʼязок з людьми, яких війна розкидала по всьому світу, розповіла начальниця відділу освіти, культури, молоді та спорту Верхньорогачицької селищної військової адміністрації Яна Цвілій.
“Коли люди чують назву нашого відділу, часто думають, що в умовах окупації роботи стало менше. Насправді все навпаки. Наше головне завдання зараз — не дати зникнути громаді як спільноті”, — говорить пані Яна.
Офіційно Верхньорогачицька селищна військова адміністрація закріплена за Нововоронцовською громадою на правобережжі Херсонщини, однак її працівники нині живуть і працюють у різних регіонах України. Найбільше переселенців із громади сьогодні мешкає в Одеській, Миколаївській, Дніпропетровській, Запорізькій та Херсонській областях. Після евакуації довелося фактично заново вибудовувати систему роботи.
“Попри дистанційний формат, ми повинні постійно адаптуватися до нових викликів. Наші працівники проходять навчання, курси з цивільного захисту, опановують навички надання першої допомоги, дії в екстремальних ситуаціях. Ми працюємо з дітьми в умовах війни й повинні бути готовими до будь-яких викликів”, — говорить начальниця відділу освіти.
Працівники адміністрації також долучаються до роботи гуманітарних центрів “Вільні разом”, допомагають переселенцям, проводять заходи для дітей, приймають громадян та організовують культурні й освітні ініціативи.
Перші місяці повномасштабного вторгнення Яна Цвілій провела у Верхньому Рогачику. Саме 24 лютого 2022 року школярі мали повернутися до очного навчання після карантину через COVID-19. Проте цього так і не сталося. Навчальний рік завершили дистанційно, а повноцінне онлайн-навчання організувати вже не вдалося. Сьогодні всі сім шкіл, сім дитячих садків та два заклади позашкільної освіти громади перебувають на простої.
Головним пріоритетом від початку великої війни була евакуація людей. Вчителі виїжджали з окупації у різний час, колективи були розпорошені, а більшість дітей після евакуації вже інтегрувалися у школи за місцем проживання.
Тим часом в окупованій Верхньорогачицькій громаді незаконна влада проводить агресивну системну русифікацію. За словами Яни Цвілій, зараз там функціонує єдина школа, хоча кількість учнів постійно зменшується. Дитячий садок, який нібито відкрили вже після окупації, з нового навчального року вже не працюватиме. Масштаби втрат у закладах культури та спорту оцінити поки неможливо.
За свідченнями місцевих жителів, ще у 2022 році російські військові викрадали зі шкіл комп’ютерну техніку, обладнання, спортивний інвентар та інше майно — все, що мало бодай якусь цінність вивозилося до Генічеська, Криму та інших окупованих територій.
Попри розпорошеність мешканців по різних регіонах України, нині громада продовжує проводити спільні зустрічі, екскурсії, майстер-класи та психологічні заходи. За словами начальниці відділу освіти, культури, молоді та спорту, найбільше людям бракує саме живого спілкування. У співпраці з благодійними фондами для дітей організовують поїздки, творчі заходи, екскурсії, оздоровлення та психологічну підтримку. Відтак, за перше півріччя 2026 року понад 60 дітей із пільгових категорій змогли пройти оздоровлення.
“Дітям дуже важливо побачити своїх. Не тільки переписуватися в чатах, а зустрітися, поговорити, обійнятися. Саме це допомагає зберігати громаду”, — говорить вона.
Одним з найскладніших викликів після звільнення громади, на думку Яни Цвілій, буде адаптація дітей, які роками навчалися за російськими програмами та жили під впливом російської пропаганди. Вона переконана, що цей процес має відбуватися поступово і без тиску.
“Найголовніше — повернути дітям відчуття безпеки та довіри. Лише потім — працювати над освітніми прогалинами. Адаптація має ґрунтуватися на трьох напрямах: психологічній підтримці, м’якому надолуженні знань та інтеграції через спільні культурні, спортивні й творчі заходи”, — переконана вона.
Зараз відділ освіти, культури, молоді та спорту вже працює над спеціальними адаптаційними, або ж “перехідними” програмами — для того, аби діти надолужили різницю в предметах, особливо в українській мові, літературі та історії. Це, на думку Яни Цвілій, має відбуватися через гнучкі формати, ігрові методики та інтерактивні заходи.
“Наші педагоги зараз постійно вдосконалюють свої навички, аби потім виступати в ролі мʼяких менторів. Найкращою адаптацією будуть спільні майстер-класи, спортивні івенти, екскурсії з дітьми, які повернуться з окупації. Діти, які перебували в окупації, мають побачити, що український простір — це простір свободи, творчості, яскравого дитинства, де їх поважають. Звичайно, це робота на роки, адже і російська система намагається роками стерти їхню ідентичність”, — говорить вона.
На думку Яни Цвілій, в майбутньому в освіті на перше місце вийде психологічний комфорт. Школи мають стати не лише місцем, де вичитують програму, а й осередками безпеки, де велике значення приділяється ментальному здоровʼю як учнів, так і педагогів. Заклади культури мають працювати більше як громадські простори, а молодіжна політика — ґрунтуватися на залученні молоді до відновлення громади. Саме це допоможе людям швидше адаптуватися після деокупації та знову відчути себе вдома.
Фото зі сторінки “Вільні разом”