В селі Ольгине Високопільської громади, яке мають перейменувати невдовзі в Ольжине, як належить за українським правописом, зараз живе офіційно 120 людей. У 2022 році село було знищене майже вщент.
Відбудовувати село взялася Дніпропетровська область за програмою «Пліч-опліч». Втім, лишилося ще дуже багато розбитих будинків, які відновлювати не будуть. Місцеві оформлюють документи, беруть сертифікати на придбання нового житла. Як кажуть в селі, до десятка будинків все ж іще відновлять. Поки що програма призупинена. Місцеве керівництво хоче, аби люди поверталися в село, щоб вони залишалися в громаді, не брали сертифікати. Однак, на жаль, багато кому просто немає куди повертатися.
Команда МОСТ вирішила відвідати село та поспілкуватись з місцевими про відбудову.
Дорогою ведемо розмову з начальником Високопільської СВА Костянтином Стародумовим.
“Основним таким важелем у нас була державна програма «Пліч-о-пліч». За ініціативи Президента, області-патрони допомагали нам у відбудові наших сіл. Областю-патроном Ольгиного була Дніпропетровська. Вони взяли в роботу все село. Ідея була яка? Спеціалісти роблять дахи, вікна і фасади. Вони, по-моєму, єдині, хто фасади так масово робили. А люди вже подавались окремо на єВідновлення для проведення ремонтних робіт всередині будинку. Також нами опікувалася Хмельницька область, Черкаська область теж багато допомогла, Рівненська, Кіровоградська. Найбільше підтримки надали Дніпропетровська, Хмельницька і Черкаська області, – розповідає він.
За словами посадовця, програма була розрахована на три черги. Тобто, на початку це дахи, вікна, потім якийсь об’єкт інфраструктури. І третьою чергою вже мав стати благоустрій. Включно із парканами і дорогами.
“Тобто поки ми не закінчуємо якусь з попередніх черг, не приступаємо до наступної. Зараз трошки, звичайно, у нас призупинилося. Є питання з державним фінансуванням. Треба було правильно описати для всіх областей одну єдину процедуру самої відбудови”, – додає начальник адміністрації.
На місці перед нами відкривається вже звична картина війни на Херсонщині: понівечені хати й порожні вулиці. Окраси додає лише яскраво-зелена трава та дерева, що наповнюють це місце хоч якимось життям та барвами.
Роззирнувшись, все ж помітили дещо, що таки вирізняє живе від мертвого – відновлені будинки, фасади яких мають однакові бежево-коричневі кольори. Йдемо вулицею і ведемо розмову з паном Костянтином далі.
“Але ж люди не хочуть виїжджати, не хочуть нового будівництва. Всім хочеться жити вдома. Були випадки, коли відновлені хати потім виставляли на продаж. Хоча до цього нам казали, що будуть жити тільки тут і дуже потрібно відновити”,- каже він.
“Але охочих купити небагато?”, – уточнюємо ми.
“Ну, ті, хто переїжджають, ті купують. Деякі орендують. Добре, що немає такої високої орендної плати. Людей селять, грубо кажучи, за комуналку для того, щоб зберегти хату, щоб вона хоч опалювалася, щоб хтось жив”, – додає Стародумов.
Він наголошує, що відновлення в селі потрібне ще й для того, щоб люди могли виїжджати з небезпечних прибережних зон. Бо десь в іншу область не всі хочуть переїздити. Є багато внутрішньо переміщених осіб, а селити нема куди.
Доходимо до хати місцевого жителя Анатолія. Він відгукнувся на наше прохання познімати й розповісти свою історію відновлення житла.
“З окупації ми вийшли 6 травня, як зараз пам’ятаю. Бої йшли, так. Вже почали підтискати їх, і тут таке було, що перестрілка постійна. За третім разом якось пропустили нас через Зеленодольськ. На велосипедах. Інакше не пропускали. Велосипед, дві сумочки і все. Машину тут лишав, приїхав, її розбили”, – згадує він.
Він ділиться своєю історією відновлення хати.
“Зайшла бригада з Дніпра, “Пліч-о-пліч” по-моєму називається. І безплатно зробили ремонт. У мене не було даху, вікна вибиті, двері вибиті. Вони мені зробили каркас, обшили стіни, поміняли вікна і двері вхідні. Всередині сам роблю потихеньку. Документи у мене в порядку були: свідоцтво на право власності, акти державної реєстрації та інші. Все було в наявності. Тож ремонт зробили протягом двох чи трьох місяців. Я не скажу, що він дуже якісний, але спасибі на цьому, як кажуть. Кошти ж бюджетні, матеріали також обрали бюджетні, дешеві. Та я не можу судити, тому що, як кажуть, дареному, як там? Коню. Коню, так. В зуби не заглядаєш. Так оце і є”, – каже він, показуючи свою хату.
У хаті Анатолія дійсно все у стані “капітальний ремонт”. Він розповів, що пропонував місцевій владі дати йому сертифікат на придбання іншого житла, але комісія встановила, що будинок підлягає ремонту і не підпадає під категорію зовсім зруйнованого. Тому Анатолію виділили 200 тисяч, і за ці кошти він намагається виконати внутрішнє оздоблення будинку.
Така ж бежево-коричнева хата і в іншої жительки села – Олени. Вона дозволила нам оглянути хату ближче й пустила до себе на подвірʼя.
«Прийшли хлопці, не пам’ятаю, чи шість чоловік їх було. Зайшли, переміряли, все зробили. Ну, швидко зробили – протягом місяця. Молодці. У нас був шифер побитий осколками. Хлопці замінили його, так само як і дошки під ним. Замінили вікна. Вдячні їм. Хлопці зайшли, то документи не питали повністю весь пакет. Ми якраз доробляли їх, в процесі були документи, то нам сказали, що документи їм поки не треба», – каже Олена.
Вона згадує, що першу зиму після звільнення жили родиною в одній кімнаті, з дірявим дахом. Воду зі стелі збирали в банки та миски.
Жінка додає , що в село люди не прагнуть повертатися – надто багато руйнувань. Та і за цей час багато хто обжився на новому місці.
“Прописано в селі 120 чоловік, наче. Ну, по-моєму, не всі живуть. Люди більше на зиму їдуть в місто, бо тут хати побиті. А так приїжджають вже як тепліше. Городи саджають, щоб менше купувати. Роботи немає-то. Є ті, хто не хоче повертатися, бо ж не роботи немає в селі. Люди щось собі знайшли в місті та й живуть, бо що тут? Нам не було за що в місті жити. Ми приїхали сюди. У чоловіка хоч якась робота є. Дитинка, манюня, гроші треба постійно, що ж вони отримують ці 800 гривень, а в нього баночка суміші 600”, – зітхає вона.
Олена годує декілька десятків собак та котів, чиї хазяї навряд повернуться. Їй шкода тварин. Коти ходять за нею зграєю і явно задоволені своїм життям.
У планах громади – відновити ще 12-15 хат. Це для людей, які повернулися і прагнуть жити вдома. Але це все ще досить мала кількість будинків, і людей, які б повернули в село жити.
За словами начальника Високопільської СВА Костянтина Стародумова, зі 157 домогосподарств відремонтували 35. Є багато людей, хто подався на сертифікати за знищене майно, деякі отримали просто будівельні матеріали.
Ольгине має шанс на відновлення, адже знаходиться біля Високопілля — центру громади та залізничної станції. Але повернуться до села далеко не всі, здебільшого, місцеві кажуть, що повернуться ті, хто працює на землі.
Дана публікація була підготовлена за підтримки Фонду “Партнерство задля стійкості України”. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністюГО “Херсонська обласна агенція громадської журналістики МІСТ”і не обов’язково відображає позицію Фонду та/або його фінансових партнерів.